Усі уроки української літератури у 8 класі - О. П. Ващенко 2008

Особливості чумацької лірики «Ой ясне сонечко високо ходить» та стрілецької пісні «Ой та зажурились стрільці січовії»
Усна народна творчість

Всі публікації щодо:
Фольклор
Пісні

С. М. Головатюк

Мета: продовжувати знайомити учнів із жанровим розмаїттям соціально-побутової лірики; з’ясувати особливості чумацьких та стрілецьких пісень; охарактеризувати зміст статті О. Кошиця «Про українську пісню і музику»; узагальнити значення народної лірики в житті народу; розвивати вміння аналізувати ліричні твори; з’ясувати роль художніх засобів для розкриття ідейного значення твору; виховувати в учнів прагнення до вивчення історії і культури українського народу.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: стаття О. Кошиця «Про українську пісню і музику».

Українська пісня — це геніальна поетична біографія українського народу.

О. Довженко

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

1. Фольклорний диктант (записати поняття одним словом)

1. Невеличкий поетичний твір, призначений для співу. (Пісня)

2. Рядки, що повторюються після кожного куплету. (Приспів (рефрен))

3. Найхарактерніша особливість пісні. (Єдність мелодії й слів)

4. Пісні, у яких відтворено важливі вияви сімейного життя. (Родинно-побутові)

5. Пісні, які відтворюють суспільне життя у всіх його виявах. (Соціально-побутові)

6. Художній прийом, у якому людина змальовується органічно з природою. (Паралелізм)

2. Перевірка домашнього завдання

✵ Наведіть приклади творів, де використано повтори й паралелізми.

✵ Презентуйте власні ілюстрації до народної пісні.

II. Повідомлення теми й мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

О. Довженко, стверджуючи, що народна пісня відтворює важливі етапи розвитку української нації, зазначав, що «народ, якого позбавили багатьох можливостей, у кривавій боротьбі виявив свої душу, свій поетичний гніт в єдине, у що міг, — у пісню, безсмертну українську народну пісню». Упродовж уроку ми повинні спростувати або підтвердити його думки, давши відповідь на питання: як народна лірика служить для характеристики етносу?

III. Опрацювання нового матеріалу

Роботу над новим матеріалом організовуємо в групах.

Група 1 — етнографи — готує розповідь про чумаків.

Групи 2, 4 — літературознавці — розповідають, як у пропонованих піснях відтворено побут, переживання певної соціальної групи, римо-ритмічні особливості пісень.

Група 3 — історики — готує розповідь про січових стрільців.

Група 5 — мистецтвознавці — повідомлення про О. Кошиця і характеристику статті «Про українську пісню і музику».

Група 6 — експерти — готує узагальнення й відповідь на проблемне питання уроку.

Матеріали для роботи учнів.

1. Історики

Кінець XIX — початок XX ст. ознаменовано новим піднесенням національно-визвольної боротьби українського народу. Центром її стала Західна Україна (Галичина). Там зародився січовий стрілецький рух. Ця назва свідчила про його зв’язок з традиціями січового козацтва. Січовий стрілецький рух об’єднував у свої товариства радикально настроєних селян, інтелігенцію, пізніше — студентську й учнівську молодь. Стрілецькі товариства («Січ», «Сокіл» та ін.), до яких увіходили й дорослі, і юнаки, поповнювалися за рахунок пластунів — членів дитячих таємних гуртків «Пласт». Перший такий гурток створив Іван Чмола (1892—1939) з учнів шкіл і гімназій Львова у 1911 р.

Члени «Пласту» і «Січі» об’єднувались у курені, сотні, гурти. Керівництво ними здійснювала виборна старшина: курінний, суддя, писар, скарбник. Ці товариства навчали своїх членів військового ремесла, теоретичних військових положень, організовували вишкіл, тренувальну стрільбу. Розроблялася українська військова термінологія, створювалася література, випускалися підручники з військової справи (наприклад, «Правильник піхотинця»), видавалися журнали і газети. Проте діяльності цих товариств, створенню чіткої військової організації в Галичині перешкоджали політика Австрії та Росії, відсутність досвідчених військових спеціалістів-інструкторів, матеріальна скрута, брак зброї, приладдя, одягу, взуття.

З початком Першої світової війни Головна українська рада стрілецтва проголосила «Звернення до українського народу», в якому закликала молодь, громадськість об’єднатися під жовто-блакитним прапором Українського січового стрілецтва (УСС) незалежно від політичних поглядів для збройної боротьби з царською Росією, за визволення України. Молодь масово поповнювала лави Січового стрілецтва в Галичині. Розпочалося створення Легіону українських січових стрільців на засадах офіційних збройних сил. Народ підтримував цю справу матеріально і морально.

Командування першим Легіоном очолив Теодор Рожанковський (1875-1970), пізніше — Михайло Галущинський (18781931).

Коли в листопаді 1918 року Австро-Угорська імперія розвалилася, у Львові була проголошена самостійна Західноукраїнська народна республіка (ЗУНР). У той же час самостійною стала й Польща. Її новостворений уряд прагнув окупувати Галичину. Розпочалася українсько-польська війна. Для боротьби з окупантами формується Українська Галицька армія (УГА), до якої влилися і січові стрільці. Мужньо билися українські воїни, але під тиском польської армії, яка була значно численніша й краще озброєна, в 1919 році мусили відступити на землі Східної України. Навесні 1920 року УГА перейшла річку Збруч і продовжила боротьбу проти польських військ. Де б не перебували січові стрільці, відразу починалася культурно-освітня робота. Вони створювали курси української мови, театральні гуртки, читальні. Серед легіонерів було чимало воїнів з вищою освітою й студентів, а також художників, учених, письменників, артистів. Незмінним музичним інструментом була гітара.

2. Етнографи

Чумацькі пісні. Як торговельний промисел чумацтво існувало на Україні в XVI-XIX ст. Чумакували здебільшого вільні від кріпацтва люди (козаки) та державні селяни, менше — міщани й заможні селяни. На спеціальних возах вони доставляли з Криму, Галичини, від морів сіль, рибу, всілякі товари. У порти Чорного й Азовського морів возили хліб та інші сільськогосподарські продукти, які вивозилися за кордон. Чимало різних продуктів і товарів чумаки возили в Москву й інші міста Росії, а також на Північний Кавказ, у Білорусію, Польщу, Молдову. Припинилося чумацтво в 70-80-х роках XIX ст. у зв’язку з розвитком залізниць та водного транспорту.

Чумацьким промислом займалися заможні люди. Отаманом обирали досвідченого, часто літнього чоловіка — одного з власників возів і товару. Чумацькі валки складалися з численних возів, до кожного з яких було приставлено погонича.

Важким і небезпечним був чумацький промисел, тому за нього бралися мужні, витривалі й досвідчені люди. У напівпустельних тоді степах півдня України люди й худоба страждали, часом і гинули від спеки, недостачі води, різних хвороб. Дорогою на них нерідко нападали татари й «комишники» (розбійники, що ховалися в плавнях та болотистих місцях), охочі до чужого добра. У південних портах на чумаків чекали різні хвороби, зокрема холера й чума. Від чуми рятувалися тим, що одягали на себе вимочені в дьоготь сорочки. Якщо поїздка була вдалою, господарі багатіли, а наймити могли покращити своє матеріальне становище.

На особливу увагу заслуговує побутове життя мандрівних торговців. Вирушаючи в дорогу, вони брали із собою їжу, переважно пшоно й сало, з яких постійно готували славетний куліш, запасалися сухими коржиками, спеченими на меду, лляним одягом, провареним в олії чи дьогті. І, як правило, півня. Це для того, щоб він будив їх опівночі, адже спекотного південного літа краще було мандрувати вдосвіта.

3. Мистецтвознавці

Спершу уявіть контекст: 1919 рік, країну лихоманить від громадянської війни, новостворена держава тільки стає на ноги. А голова директорії Семен Петлюра доручає Кирилові Стеценку й Олександру Кошицю терміново організувати... українську республіканську капелу з кращих співаків України й виїхати в гастрольне турне по країнах Європи і Америки. Аби показати світові, «що є на земній кулі держава — Україна». Мудрий керівник, знаючи силу мистецтва, розумів, у чому найбільша сила України. Гадаємо, нинішнім керманичам держави варто було б замислитись. Та капела просто-таки прогриміла по світу. Кажуть, і досить ще жоден мистецький колектив України не мав такого успіху. Але доля хору склалася трагічно: він не зміг повернутися в державу, бо держави вже не було.

На превеликий жаль, справжнє відродження колосального творчого доробку Олександра Кошиця на Батьківщині розпочалося лише наприкінці XX століття в уже оновленій незалежній Україні. Починаючи з 1995 року виходять у світ завдяки київському видавництву «Рада» три автобіографічні книги митця: «Спогади», «За піснею через світ» та «Листи до друга». Нарешті настав той довгоочікуваний час, коли на повний голос зазвучали чарівні твори Олександра Кошиця у виконанні відомих національних хорових колективів. Послухавши Український хор, переконуєшся в правдивості твердження одного критика, що «слов’яни перевищують у музиці італійців!», що стосується народних мелодій — вони без сумніву перевищують. Український національний хор один із тих могутніх чинників, який знайомить цивілізований світ із його Батьківщиною — Україною» (Пітсбург, США)

У спогадах Олександр Кошиць із великим болем у серці говорить про тяжкі випробування, що переживав він разом із капелою за часів вигнання. Незважаючи на відсутність будь-якої матеріальної і моральної підтримки, на проблеми політичного і побутового плану всередині самого колективу, український хор упевнено лунав у концертних залах багатьох країн світу, завойовуючи магічною силою нашої пісні серця мільйонів слухачів.

Учні зачитують тези статті.

1. Книжечка невеличка, але дуже цікава і багата фактологічно. Вона чи не вперше знайомить нас саме з українською народною піснею та церковною музикою.

2. При огляді української музики доводиться говорити перш за все про народну музичну творчість, зокрема про народну пісню, яка має в собі всі національні первні й стала ґрунтом для організованого музичного українського мистецтва — як світського, так і церковного.

Музична творчість нашого народу огорнула піснею не тільки життя окремої одиниці з колиски до домовини, але й життя всієї нації у всіх проявах і змінах від передісторичних часів аж до наших днів. У так званих обрядових піснях народна пам’ять донесла до нас із далеких сутінків нашого існування уламки поганського світогляду й ритуалу наших предків, а з початків нашої історії — відблиски пишної княжої доби; в піснях історичних чуємо відгомін бур та катаклізмів нашої трагічної історії; в козацьких думах — невільничі плачі та громи й фанфари козацької слави; пісні весільні — це співана історія шлюбу, починаючи з часів матріархату, чумацькі пісні дихають на нас вітром безкраїх українських степів; релігійні псалми і канти хвилюють нас щирістю й наївною простотою християнської віри й моралі; в побутових піснях знаходимо найдокладніші картини життя і у всіх його проявах, заквітчані любовними поемами, поєними чару і глибокого почуття...А іскри веселості, гумору й сатири пісень жартівливих випромінюють принадне світло життєздатності й здоров’я народу лагідної вдачі, чутливого, але сильного й мужнього. Тож постараємось хоч коротко сказати про головні риси нашої пісні, цього неоціненного скарбу українського народу.

3. Науковий аналіз української пісні примушує вважати її паростком загальноєвропейської музики й простежує її генеалогію до джерел індоєвропейських. Історична роль відокремила нашу пісню від загальноєвропейського мистецтва, і вона йшла власними шляхами, зазнаючи багато впливів античних, західних і східних, згідно з тими стиками з чужими культурами, які посилала доля Україні на її історичному шляху. Але всі ті впливи творчий геній нашого народу перетворив у своєму горнилі на своє власні, — і в нашій пісні перед нашими очима встає слов’янська суть української душі у своїм власнім уборі, хоч іноді оздобленому чужоземним орнаментом. Аналізуючи нашу пісню, можна спостерігати, що вона йшла логічним шляхом розвитку — від простого до складного, від малого до великого.

4. Як один і при тому найяскравіший прояв духового життя нації, українська пісня тісно зв’язана з історією українського народу. Разом з ним вона пережила доби підйому й упадку. Отже, XVI і XVII століття дали найбільше скарбів української народної музичної творчості, бо хоч то була доба найстрашнішої боротьби нашого народу на всіх фронтах, але та боротьба захопила націю до самої глибини, напружила всі її творчі сили. Це напруження по інерції продовжувалось і упродовж XVIII ст., коли ще національні ідеали не були затемнені, а надії й очікування живили душу народу животворчим вогнем. Зате в XIX ст. темрява національної неволі закрила для українського народу пісенні зорі: вони, так би мовити, гублять національну пам’ять», а разом з тим і звужується палетка його народної творчості. Пісня нидіє, і з провідної позиції сходить у вузькі межі родинного життя. В останній раз спалахнула було народна творчість у Гайдамацькій революції під проводом Залізняка й Ґонти 1768 року, видала кілька чудових історичних пісень — і знову завмерла в родиннім оточенні на все XIX століття.

4. Група літературознавців

«Ой ясне сонце високо сходить»

У пісні розповідається про небезпеку, яка спіткала чумацьку валку у дорозі, — напад розбійників.

Центральною фігурою пісні є чумацький отаман, на якого покладено відповідальність за чумацьку валку. Ватажок чумаків є добрим організатором, він непокоїться долею чумаків під час небезпеки. «Чумацький отаман по доріжках ходить та білі ручки ломить...» — це образ відважної і волелюбної людини, яка не розгублюється в скрутну хвилину, закликає чумаків обороняти валку: «Ой ви, хлопці, ви, добрі молодці, ой беріть же дрюки в руки та й бийте розбійників». Чумаки показані сміливцями, які здатні відбити напад ворогів: «І робили собі славу, що сорок ще й чотири, а десяти не побила».

Пісня починається художнім паралелізмом. Будова пісні астрофічна, рядки нерівно складові: 10-7, 11-7, римування невпорядковане, вільне; зустрічається, що одна рима зв’язує три рядки (грає — виграває — привертає); слова, що римуються, переважно належать до дієслів.

5. «Ой та зажурились стрільці січовії»

Пісню склав стрілецький поет Р. Купчинський, вона поширилася серед народу і стала народною. Виник твір у трагічні дні 1919 року, коли українська армія під ударами ворожих військ мусила залишити рідний край. Тому й «зажурились стрільці січовії», коли переходили прикордонну річку Збруч. Воїни переймаються тим, що багато людей «впало за свободу». Досить емоційно передані переживання стрільців, що «буде ворог клятий батьками орати, матерями волочити». В останній строфі стверджується думка про повернення й перемогу січових стрільців над «вражою міццю лукавою». Пісня складається з трьох шестирядкових строф.

6. Як народна лірика служить для характеристики етносу?

Пісня стала найбезпосереднішим, найневичерпнішим ліричним виявом національної душі українців — чутливої до краси, поетичної, ніжної. У пісні образно втілилася кількатисячна історія українців, мораль, мрії і прагнення. З піснею українці народжувалися, кохали, працювали, воювали, відпочивали, умирали.

З української пісні випромінюється енергія краси, добра, людинолюбства, пам’яті.

Співаючи пісень, українці осягали свою національну душу.

IV. Закріплення вивченого матеріалу

✵ Взаємооцінювання. Представники груп ставлять запитання з опрацьованої ними теми до інших груп.

✵ Літературний коментар. Письмово розкрити зміст епіграфа уроку.

V. Висновок

Мікрофон на уроці:

✵ Я дізнався...

✵ Я навчився...

✵ Я не вмів, а тепер умію...

✵ Я не знав, а тепер знаю...

✵ Найбільш мені сподобалось...

VІ. Домашнє завдання

Усний твір «Українська душа в ліричних піснях». Випереджальне завдання.

VІІ. Оцінки







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.