Українська література 8 клас - Плани-конспекти - В. В. Паращич 2010
Додаток до уроку №9
Усна народна творчість
Церква ділить гріхи на простимі, менш серйозні та смертні — ті, які загрожують душі вічним прокляттям, якщо людина вмирає, не викупаючи їх сповіддю та покаянням.
До смертних гріхів відносяться «тяжкі порушення Десяти заповідей і Заповідей блаженства» — зокрема, вбивство, використання контрацептивів, аборт, лжесвідоцтво, подружня зрада і хіть.
Катехізис церкви говорить, що «відразу після смерті душа померлого в смертному гріху занурюється в пекло».
І хоча точного списку смертних гріхів не існує, багато віруючих приймають перелік із широкими їх визначеннями, складений в VI столітті Папою Григорієм Великим, що став популярним за Середньовіччя завдяки «Божественній комедії» Данте. До нього входять хіть, ненажерливість, жадібність, неробство, гнів, заздрість і пиха.
На противагу їм християни мають дотримуватися семи святих чеснот: цнотливості, помірності, старанності, терпіння, доброти, упокорювання та щедрості.
Єпископ Джанфранко Джиротті, голова Апостольського пенитенціарія — церковного трибуналу, що відповідає у Ватикані за сповідь і відпущення гріхів підкреслив: священикам необхідно брати до уваги «нові гріхи, що з’явилися на горизонті людства у зв’язку з неспинним процесом глобалізації». І якщо в минулому гріх вважався особистою справою, то зараз він викликає «суспільний резонанс».
«Ви ображаєте Бога не тільки тоді, коли крадете, хулите Бога або бажаєте чужу дружину, але й коли руйнуєте природу, проводите сумнівні з погляду моралі наукові експерименти, допускаєте генетичні маніпуляції зі зміни ДНК або ембріонів»,— вказав священнослужитель.
Єпископ Джиротті повідомив також, що до смертних гріхів відносяться наркотики і соціальна несправедливість, через яку виникає бідність, а «нечисленні накопичують надмірні багатства».
(За матеріалами Інтернету, з британської газети «The Times»)
Буря на морі
Море дедалі втрачало спокій. Чайки знімались із одиноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі і плакали над морем. Море потемніло, змінилось. Дрібні хвилі зливались докупи і, мов брили зеленкуватого скла, непомітно підкрадались до берега, падали на пісок і розбивались на білу піну. Під човном клекотіло, кипіло, шумувало, а він підскакував і плигав, немов нісся кудись на білогривих звірах. Грек часто обертався назад і з тривогою поглядав на море. Але прудкіше бігав од човна на берег, весь забризканий піною. Вода при березі починала каламутитись і жовкнути; разом з піском хвиля викидала зо дна моря на берег каміння і, тікаючи назад, волікла їх по дну з таким гуркотом, наче там щось велике скреготало зубами й гарчало.
(М. Коцюбинський)