Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література 8 клас - Плани-конспекти - В. В. Паращич 2010
Додаток до уроку №12
З давньої української літератури
Літописна повість про похід Ігоря Святославича на половців у 1185 році.
У той же час Святославич Ігор, онук Олегів, поїхав із Новгорода (Сіверського) місяця квітня у двадцять і третій день, у вівторок, узявши з собою брата Всеволода з (города) Трубецька, і Святослава Ольговича, синівця свого, (з города) Рильська, і Володимира, сина свого, із Путивля, і в Ярослава (Всеволодовича) випросив він підмогу — Ольстина Олексича, Прохорового внука, з ковуями чернігівськими. (Синовець — небіж, син рідного брата або сестри). (Ковуї — кочівники, що були у війську чернігівського князя; наймані воїни).
І, отож, ішли вони тихо, збираючи дружину свою, та й коні були в них тучні вельми. І коли вони йшли до Дінця-ріки, то у вечірню годину Ігор, глянувши на небо, побачив, що сонце стояло, як місяць. І сказав він боярам своїм і дружині своїй: «Ви бачите? Що се є за знамення?» А вони, поглянувши, побачили (це) всі і поникли головами, і сказали мужі: «Княже! Се є не на добро знамення оце». Але Ігор сказав: «Браття і дружино! Тайни Божої ніхто не відає, а знаменню і всьому миру своєму творець — Бог. А нам що вчинить Бог,— чи на добро, чи на наше лихо,— то се нам і побачити». І, це сказавши, він перебрів Донець. (Під час затемнення було видно лише вузьку смужку сонця).
А тоді, прийшовши до (ріки) Осколу, він ждав два дні брата свого Всеволода, — той ішов був іншою дорогою з Курська,— і звідти рушили вони до (річки) Сальниці. Тут же до них і сторожі приїхали, що їх вони послали були язика ловить, і сказали вони, приїхавши: «Бачилися ми з ворогами. Вороги ваші оружно їздять. (Сторожі — тут: війська русичів, що охороняли кордон). (Оружно — зі зброєю).
Тому або ви поїдете борзо, або вернемось додому, бо не наша є пора». Але Ігор сказав із братами своїми: «Якщо нам, не бившися з ними, вернутися додому, то сором нам буде гірше смерті. Хай як нам Бог дасть». І тоді, порадившись, їхали вони всю ніч.
А назавтра, коли настала п’ятниця, в обідню пору, зустріли вони полки половецькі, бо ті приготувалися були до їхнього (приходу), вежі свої одіслали назад, а самі, зібравшись від малого і до великого, стояли по тій стороні ріки Сюурлію. (Вежі — криті товстими повстяними запонами вози, які служили кочівникам і засобом пересування, і житлом).
І от виладнали (русичі) шість полків: Ігорів полк посередині, а праворуч — брата його, Всеволодів, а ліворуч — Святославів, синівця його; попереду його (Ігоря) — син Володимир і другий полк, Ярославів, ковуї, що були з Ольстином, і третій полк теж попереду,— стрільці, що були од усіх князів виведені. І так виладнали вони полки свої, і сказав Ігор до братів своїх: «Браття! Сього ми шукали єсьмо! Тож ударимо!».
І тоді рушили вони до них, поклавши на Бога уповання своє.
І коли прибули вони до ріки Сюурлію, то виїхали з половецьких полків стрільці і, пустивши по стрілі на Русь, так і поскакали. Руси ж не переїхали були іще ріки Сюурлію, як поскакали й ті половці сили половецької, котрі ото здалеку од ріки стояли.
Тоді Святослав Ольгович, і Володимир Ігоревич, і Ольстин з ковуями, і стрільці кинулися вслід за ними, а Ігор і Всеволод помалу йшли оба, не розпустивши війська свого. Передні ж ті руси били їх, брали, і половці пробігли вежі, а руси, дійшовши до веж, набрали полону. Другі ж уночі приїхали до полків із полоном.
І коли зібралися війська всі, то сказав Ігор до братів і до мужів своїх: «Осе Бог силою своєю наслав на ворогів наших біду, а на нас — честь і славу. Та ось бачили ми війська половецькі, що їх багато є. Але чи ж вони тут усі зібралися? Нині ж поїдемо вночі. А хто поїде завтра вслід за нами, то чи всі вони поїдуть? Тільки луччі кінники переберуться, а за самими (ними) як нам Бог дасть!»
...А коли світала субота, почали виступати війська половецькі, як бори, і не знали князі руські, кому з них до котрого поїхати, бо було їх незчисленне множество. І сказав Ігор: «Се, видати, зібрали ми на себе землю всю: і Кончака, і Козу Бурновича, і Токсобича, (і) Колобича, і Єтебича, і Тертробича». І тоді, порадившись усі, вони зсіли з коней, бо мали намір, б’ючись, дійти до ріки Дінця. Вони-бо говорили: «Якщо ми побіжимо, утечем самі, а чорних людей оставимо, то од Бога нам буде гріх, як сих видамо. Підем, і або вмремо, або живі будемо всі вкупі». І, так сказавши, всі зсіли з коней і пішли б’ючись. І тут за допустом Божим поранили Ігоря в руку і умертвили лівицю його, і була печаль велика у полку його. І воєводу вони схопили,— той був раніш поранений. Однак тоді кріпко вони билися тої днини до вечора, і багато було ранених і мертвих у полках руських. Настала і ніч суботня, а вони пішли б’ючись.
А коли світала неділя, сталося замішання ковуїв, у полку (їх) побігли. Ігор же був у той час на коні, тому що був поранений, і рушив він до полку їх, намагаючись вернути їх до військ. Зрозумівши ж, що далеко одійшов од (своїх) людей, і, знявши шолом, він помчав знову до війська (ковуїв), щоби вони пізнали князя і вернулися б. Однак же не вернувся ніхто, а тільки (боярин) Михайло Юрійович, упізнавши князя, вернувся. Але ліпші (мужі) не прийшли були в замішання з ковуями, і мало (хто) із простих (людей) чи хто з отроків боярських, бо всі ліпші (мужі) билися, ідучи пішо, і серед них Всеволод немалу мужність показав.
І коли приблизився Ігор до полків своїх, то поїхали (половці) навпоперек, і тут схопили (його) на віддалі одного перестрілу од полку свойого. І схоплений Ігор бачив брата свого Всеволода, який кріпко бився, і просив він душі своїй смерті, щоби не бачити загибелі брата свого. Всеволод же так бився, що навіть оружжя в руках його було не досить, а билися ж вони, ідучи навкруг біля озера.
І так у день святої неділі навів на нас Господь гнів свій: замість радості навів на нас плач, і замість веселості — жаль на ріці Каялі... (Перестріл — віддаль польоту стріли, 70—90 м).
Майже все руське військо загинуло; врятувалося втечею лише п’ятнадцять мужів, а ковуїв ще менше. Половці взяли в полон усіх чотирьох князів і кількох воїнів. Коли переможці ділили здобич, Ігоря забрав Кончак, з дочкою якого раніше був заручений княжич Володимир. Кончак завіз Ігоря в своє головне стійбище на річці Тор, південній притоці Дінця.
Скориставшись тим, що землі полонених князів залишилися без захисту, половці вирушили на Русь.
У цей час Київський князь Святослав об’їздив усі руські землі, маючи намір зібрати велике військо, щоб вирушити на половців. Дізнавшись про похід Ігоря та розгром його полків, великий князь сказав: «О любі мої браття, і синове, і мужі землі Руської! Дав мені Бог придушити поганих, але ви, не здержавши молодості, одчинили ворота на Руську землю. Воля Господня хай буде у всьому. (Ідеться про половців). Хай як мені жаль було на Ігоря, але нині більше я жалію за Ігорем, братом моїм». Руські війська вирушили назустріч ворогові. Однак половці встигли спалити місто Римів та чимало селищ. Багато руських людей загинуло, ще більше потрапило в полон. Перебуваючи у свого свата, Ігор жив порівняно вільно, часто їздив на полювання. Звинувачуючи себе в розгромі руських військ, він переживав тяжкі душевні муки. Бачачи це, йому співчували навіть половецькі воїни й не раз пропонували тікати, проте князь вважав втечу ганьбою.
Половецькі війська ще не повернулися з походу, але стало відомо, що вони зазнали поразки. Виникла небезпека, що на знак помсти вони знищать полонених русичів. Побоювання виявилися марними. Через два роки в Путивль прибули Володимир із жінкою і дитям, інші князі та воїни.
Один з хрещених половців — Лавор — виявив бажання допомогти Ігореві втекти.
І князь Ігор, узявши в серце раду їх, убоявся приїзду їх (половців) і шукав, (як) тікати. Та не можна було йому втекти ні вдень, ні вночі, тому що сторожі стерегли його, а пору таку він знайшов тільки при заході сонця. І послав Ігор до Лавора конюшого свого, кажучи йому (Ла- ворові): «Переїдь на ту сторону Тору з повідним конем»,— бо нарадився він був із Лавором утікати в Русь.
У той самий час половці напилися були кумису, а він (Ігор) був при вечері. Конюший, прийшовши, сказав князю своєму Ігореві, що жде його Лавор. Він тоді, вставши, зляканий і трепетний, поклонився образу Божому і хресту чесному, говорячи: «Господи серцевидне! Чи спасеш Ти мене, Владико, недостойного?». І, взявши на себе хреста, ікону і піднявши стіну (вежі), він вийшов звідти. А сторожі його гуляли й веселилися, а про князя думали, що він спить.
Він же, прийшовши до ріки (Тор) і перебрівши її, сів на коня, і тоді рушили вони оба крізь вежі. А визволення се вчинив Господь у п’ятницю ввечері.
І йшов він пішки одинадцять день до города Дінця, а звідти рушив у свій Новгород, і обрадувалися йому (всі). Від швидкої їзди коні невдовзі були загнані, і втікачі мусили йти пішки. Вони прямували не тим шляхом, яким руські війська прийшли в поле, тому погоня не знайшла князя.
Із Новгорода він пішов до брата Ярослава (Всеволодовича) в Чернігів, помочі прохаючи на Посейм’я, і Ярослав зрадів йому і поміч йому дати обіцяв. (Посейм’я — руські землі понад річкою Сейм).
Звідти ж Ігор поїхав до Києва до великого князя Святослава (Всеволодовича). І рад був йому Святослав, і так само Рюрик (Ростиславич), сват його.
«Слово про похід Ігорів» українською мовою, переклад М. Рильського
(Уривок)
Чи не гоже було б нам, браття,
Розпочати давніми словами
Скорбну повість про Ігорів похід,
Ігоря Святославовича?
А зачати нам отую пісню
По сьогоденних бувальщинах,
Не по намислу Бояновім,
Боян-бо наш віщий,
Як хотів кому пісню творити,
Розтікався мислю по дереву,
Сірим вовком по землі,
Сизим орлом попід хмарами.
Спогадає перших днів усобиці —
Випускає він десять соколів
А на зграю лебединую:
Котру сокіл доганяє,
Та перша і пісню зачинає —
Чи старому князю Ярославові,
Чи Мстиславові хороброму,
Що зарізав Редедю
Перед полками касозькими,
А чи красному Роману Святославовичу.
Боян же, браття, не десять соколів
Напускав на зграю лебединую...
«Слово о полку Игореве», переклад російською мовою М. Риленкова
(Уривок)
Не приспело ль ныне время, братья,
Слово на старинный лад начать,
О походе Игоревой рати Горестную повесть рассказать.
А начать нам подобает смело,
Не скрывая ни рубцов, ни ран,
Так, как правда времени велела,
А не так, как замышлял Боян.
У Бояна вещего, бывало,
Если петь он начинал о ком,
Мысль, как серый волк в степи, бежала,
Поднималась к облакам орлом.
Говоря: «Былое вспоминаю,
Шум усобиц в думах не затих»,—
Выпускал он на лебяжью стаю
Десять верных соколов своих.
Первая настигнутая лебедь
Первой и запеть была должна.
Трубным звуком прославляла в небе
Ярослава Мудрого она.
«Слова аб палку Ігаравым» Янки Купали
(Уривок)
Ці не добра было бы нам, брацці,
Старадаунымі словы пачаці
Сказ аб Ігара трудным паходзе,
Святаславіча-князя прыгодзе?
А пачацца сягачасным ладам
Песні той,— не Баянавым складам!
Бо Баян чарадзейны, як песняй
Захацеу каму пеці пачэсне,
Расцякауся ён мысляй па дрэву,
Шэрым воукам па полі-пасеву,
Сізакрьлльлм арлом пад аблокі,—
Так захоплівау свет ён далбкі!
Помніу ён бо, як кажуць, старыны
І разрухі усе дауных часінау.
Выпушчау дзесяць сокалау радам
Ды на белае лебедзяу стада...
