Українська література 8 клас - Плани-конспекти - В. В. Паращич 2010
Додаток до уроку №49
З української прози
Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло
Початок XIX ст. позначений небувалим зростанням антикріпосницької, антифеодальної боротьби. Кріпаки і селяни, які століттями страждали від надзвичайних економічних і політичних утисків, починають піднімати голову, протестуючи проти існуючих умов життя. Антикріпосницькі протести селян виявлялися в різних формах. Кріпаки спалювали садиби гнобителів, псували знаряддя праці, вбивали панів, їхніх управителів, відмовлялися відробляти панові, навіть виступали зі зброєю проти царських військ. Це був час Устима Карме люка. Це була велика битва, яка наближувала скасування кріпацтва, що й сталося в 1861 р.
Однією з форм протесту проти кріпаччини була втеча від пана. На початку XIX ст. це явище набуло масового характеру. Так, тільки в Київській губернії на березень 1816 р. налічувалось 25 тисяч селян- утікачів; які ховалися на території Донського і Чорноморського війська. В результаті таких утеч у деяких селах кількість кріпаків зменшилась удвічі, а то й більше. Царський уряд вживав усіх заходів для розшуку втікачів і жорстоко їх карав. Упійманим бунтівникам призначали від 1000 до 12 000 ударів шпіцрутенами. Більшість не витримувала цього й гинула. А того, хто вижив, могли заслати ще й у Сибір. Тільки в 1822—1833 роках за втечу було заарештовано і вислано в Сибір 12 428 чоловік.
У 70-х роках XVIII ст. значна частина України перебувала під владою Речі Посполитої. Кордон Польщі доходив до Києва. Селянство, невдоволене подвійним (національним і соціальним) гнітом, піднімалося на повстання і виступало проти польсько-шляхетського уряду. В 1768 р. польський сейм, наляканий розмахом народної боротьби, змушений був прийняти постанову, яка забороняла поміщикам страчувати селян. Найбільш реакційна частина польських магнатів і шляхти була незадоволена змінами, що поліпшували становище некатолицького населення. 29 лютого 1763 р. в м. Барі на Поділлі магнати і шляхтичі створили конфедерацію — військове і політичне об’єднання, яке повинно було боротися за збереження їхньої необмеженої влади. Конфедерати закликали шляхту інших воєводств на розправу з українським населенням, яке боролося проти феодального і релігійного гніту.
Гайдамацький рух, спрямований проти конфедератів, сколихнув майже всю Україну. Протест проти національної і феодальної неволі об’єднував селян у гайдамацькі загони. Один з найчисленніших з них очолив запорозький козак, колишній кріпак одного із сіл на Київщині, Максим Залізняк. 18 травня 1768 р. його військо (близько 1300 чоловік) виступило у визвольний похід на Правобережну Україну. Важливою фортецею, яка забезпечувала Польщі володарювання на Правобережній Україні, була Умань. Туди й попрямували війська Максима Залізняка. Назустріч йому конфедерати вислали кінноту під керівництвом сотників Івана Гонти і Пантелеймона Уласенка. Але вони обидва разом з військом приєдналися до Залізняка. Уманську фортецю було взято. Залізняк і Гонта оголосили Правобережну Україну вільною, скасували панщину та інші повинності.
Повстання гайдамаків, яке налякало і царський уряд, було придушене в 1798 р. Гонту і Залізняка схопили. У селі Кодня на Волині, про яке згадує М. Коцюбинський в оповіданні, розміщувався спеціальний суд, що засудив на смерть сотні гайдамаків. Гонту стратили, Залізняка після екзекуцій відправили на каторгу в Сибір. Проте пам’ять про народних героїв ще довго житиме в народі.
Чому ж письменник у 1901 —1902 роках звертається до подій столітньої і двохсотлітньої давності?
Наближалися грізні часи першої російської революції (1905— 1907). Поширювалися селянські повстання за землю і волю. У вихорі цих історичних подій знов оживали спогади про героїчну минувщину — Коліївщину, гайдамаччину, коли селянам, хоч і ненадовго вдалося здобути собі волю.