Українська література 8 клас - Плани-конспекти - В. В. Паращич 2010
Додаток ІІ до уроку № 51
З української прози
Всі публікації щодо:
Назарук Осип
У цьому нарисі виводиться від усіх попередніх відмінна людина, походженням з нижчих верств, яку примхи долі піднесли з невільниці- полонянки на найвищий щабель суспільної драбини — до гідності цісаревої наймогутнішої тоді у світі Отоманської (Турецької) імперії.
Роксолана, чи Анастасія (за деякими джерелами Олександра) Лісовська родилася у перших роках XVI століття. Походила з Чемеровець на Поділлі або ж з Рогатина в Галичині. Батько її, а пізніше — брат, мали бути священиками в Рогатині. Малою дівчиною у нападі волохів на місто Анастасію взято в полон. Варто тут зазначити, що ні турки, ні татари не забирали б ясиру з наших земель, якщо б християнські купці католики-генуезці та православні греки і особливо вірмени той ясир у татар за безцінь не купували й не перепродували за тисячі талярів кожну душу. Отже, християни залюбки гендлювали живим «товаром» з невірними. Молдавани, волохи та поляки часто-густо й самі захоплювали ясир з українських земель. Анастасію купив від волохів якийсь перекупщик-вірменин і перепродав в «Авретбазарі» (торговиця, де продавали жінок у Кафі в Криму) якомусь царгородському достойникові, у якого перебувала вона доволі довго, очевидно, поки не виросла. Потім цей достойник подарував її до гарему султана Сулеймана Великого, прозваного також Справедливим. Там Анастасія й жила, спочатку як служниця султанських одалісок, а далі нянькою Сулейманового сина й наслідника престолу — Мустафи.
Важке життя в покорі й пониженні та послуги лінивим і примхуватим наложницям султана не були до душі розумній і гордій дівчині, тож вона постановляє поліпшити свою долю. Доглядання малого Мустафи було наступним щаблем у її невільничому житті, а відтоді й почалася її казкова кар’єра.
Сулейман, жонатий з кавказькою княжною, побачивши у жінки Анастасію, зостав очарований її розумом, хоча великою красунею вона не була. Це не укрилося від його першої жінки, і вона почала полонянку на кожному кроці переслідувати й понижувати. Довідавшись про знущання, Сулейман віддалив першу жінку і її сина та одружився з Анастасією.
Історія подає, що Анастасія перед подружжям поставила умову: Сулейман мав віддалити всіх своїх наложниць і першу жінку. Гордий цісар зразу обурився, але по надумі погодився і свято дотримував постанови все своє життя.
Взагалі особа Сулеймана — це одна зі світлих постатей Туреччини. Десятий султан могутньої Отоманської Порти. Сулейман Великий, Справедливий (1520—1566 роки) перейшов в історію як великий володар-лицар, законодавець та опікун літератури й мистецтва. Був і сам здібним поетом і письменником. Людина розумна й освічена, Сулейман видав закони, що полегшували стан невільників, відзначався релігійною толерантністю, у середні віки так рідкою, впорядкував турецьку державу й очистив від «ушкалів», тобто розбишак, був оборонцем справедливості, хоч би звідки вона походила. Говорив Сулейман усіма мовами підвладних йому народів, отже, і давньою українською, а це, без сумніву, впливало на краще порозуміння між ним і його під- даними-слов’янами.
Лицарство Сулеймана найкраще схарактеризує такий епізод: у війні з Родоським лицарським орденом турецькі війська обложили останнє укріплення. Родоські лицарі завзято відбивалися, відкидаючи пропозиції піддатися. Тоді до Сулеймана пробрався з фортеці якийсь жид Абрум, з пропозиціями від одного з начальників ордену таємним підземним ходом зайняти укріплення. Сулейман не лише не скористався з пропозиції, але повідомив про зраду Великого Магістра, чи Комтура Ордену, й видав йому зрадників. Родоським лицарям запропонував почесне піддання, без складання зброї й полону. Цей вчинок нагадує лицарство іншого магометанського монарха, Салядина, в часах хрестоносних походів, або й нашого лицаря-завойовника, Святослава, з його повідомленням ворогам «Іду на вас». В родоській війні з Сулейманом була в поході й Роксолана-Анастасія.
Роксолана брала участь і в інших походах Сулеймана — проти мадярів (мадярів погромлено 29 серпня 1526 року, мадярський король Людовик втопився під час втечі) та в облозі Відня у вересні 1529 року. Вона одна з турецьких султанш не носила чадри. Крім неї, Сулейман не мав більше жінок.
З переходом у магометанство Роксолані надано кілька турецько- арабських імен, що в перекладі на українську означують «Велику Пані Веселощів і Радості» (Хасеке-Ель-Хуррем-Хатун). Роксоланою назвала її історія, мабуть, тому, що в Туреччині її вважали довгий час сестрою польського, а тому й українського короля. Як відомо, наших предків звали у давнину також і аланами, отже, можливо, що ім’я Роксолана постало зі слів «Реке» (король) і «алани» (тобто аланів).
Сулейман мав з Роксоланою двох синів — Селима й Баязеда та дочку Мирму. Ставши султанкою, вона з метою передати престол своїм дітям постаралася зігнати зі світу Сулеймановою престолонаслідника від першої жінки, Мустафу. Наслідником проголошено старшого сина Роксолани, Селима. Хоч був він і нездібний, бо великий пияк і самолюб, але в Туреччині існував закон, що лише старший син міг наслідувати батькові. Молодший син, Баязед, людина здібна й великого розуму, не міг погодитися з тим, щоб престол перейшов до його нікчемного брата. За згодою матері він підняв проти батька повстання, одначе програв рішучий бій та був змушений шукати захисту в Персії. Невдовзі він там загинув, а Селим унаслідував трон.
Дочка Роксолани пішла заміж за великого візиря (прем’єр-міністра) Рустема-пашу, прихильника Роксолани ще з часів її боротьби з першою Сулеймановою жінкою. Очевидно, що й державна турецька політика керувалася фактично самою Роксоланою. Пам’яткою її панування є нею побудовані водопроводи в Медині та великий меджід (мошей) Сулеймана, мало що менший від славного мошею Ая-Софія. Збудувала вона також мошей на честь Ісуса Христа в Дамаску. Умерла в жовтні 1558 року. Її чоловік помер через вісім літ й наказав поховати себе з жінкою поряд.
Син Роксолани володів Туреччиною від 1566 по 1574 рік; умер від пияцтва. Залишив він 10 синів. Внук Роксолани, Мурад III (1574— 1595) — людина добра, та слабовільна. Для збереження престолу старшому його синові улеми (державна рада) постановили помордувати всіх султанових братів. Мурад 18 годин опирався постанові, врешті, плачучи, погодився віддати на страчення всіх братів, щоб зберегти спокій і цілість Турецької імперії. По ньому став його син, Магомет III (1595— 1603) та внук, Ахмет І, (1603—1617). Слід згадати, що відомий наш герой, князь Дмитро Байда-Вишневецький попав у турецький полон і загинув у Царгороді у 1563 році, власне за панування Сулеймана.
Різні наші автори зовуть Роксолану «матір’ю яничар», але у цей же час під небеса підносять дуже сумнівних українських героїв, які — Україною володіючи — діяли тій Україні виключно на шкоду... Та, зрештою, не одна Роксолана була цісаревою Отаманської імперії. Українками з походження були жінки турецьких султанів Османа II, мати й жінка Османа III та жінка султана Ібрагима. Ці жінки не відігравали такої ролі у житті Туреччини, тому, мабуть, і нападів на них зі сторони наших авторів не чути, а може, вони про тих жінок і не знають. Роксолана ж була інтелектуально сильною постаттю, а стати нікому не знаною мученицею не хотіла. Її життя й витворило заздрість до її долі, а через заздрість і осуд.
(О. Луговий. Із книги «Визначне жіноцтво України».— К.: Дніпро, 1994, с. 116—122.)