Українська література 8 клас - Плани-конспекти - В. В. Паращич 2010
Додаток до уроку 4. Бойовище на Жовтих Водах та під Корсунем
Усна народна творчість
Всі публікації щодо:
Фольклор
До табору Хмельницького усе прибувало народу з усієї України. На Україні теж ставало неспокійно. Заворушились і поляки, почувши лихо, і задумали вгамувати те повстання, як колись за часів Наливайка та Остряниці. Але Хмельницький часу не гаяв і 22-го квітня, з усим військом своїм і татарами, рушив з Січи і, дійшовши до Кодака, узяв його й зруйнував, щоб не мати позад себе тієї ворожої і дуже міцної кріпості. Поляки з військом стояли у Черкасах і Корсуні. Польський гетьман коронний Микола Потоцький вирядив проти козаків свого сина Степана; у поміч йому дав ще й польного гетьмана Калиновського з військом; реєстровим козакам, під проводом Барабаша та полковника Кречовського,— того самого, що колись дав Хмельницькому втекти на Запорожжя,— Потоцький звелів плисти байдаками вниз Дніпром і на байдаки ті посадовив ще найняте німецьке військо; сам же рушив суходолом понад Дніпром. Як це військо рушило, Хмельницький зі своїм вже отаборився на річці Жовті Води, що вливається в Інгулець (річка ця тепер зветься Жовта і тече у Верхнєдніпровському повіті в Катериносланщині); між нею і балкою Очеретяною був тоді густий ліс, що звався Чорний. Тут Хмельницький обгородив свій табір, посковувавши вози, а татари отаборились трохи далі. 3-го травня 1648 року по Дніпру припливли реєстрові козаки і вийшли на беріг у Кам’яному Затоні; на першому байдаку був Кречовський. Тут їх уже дожидався Хмельницький, що приїхав сюди з табору свого, і став казати реєстровим, щоб вони не йшли на своїх, а краще б допомогли вирятувати Україну з тяжкої лядської неволі. Із радістю перейшли реєстрові на його бік. Усі реєстрові пристали до Хмельницького. Він посадив їх на татарські коні і, покинувши байдаки, помчав із ними до свого табору. 4-го травня вони були вже на Жовтих Водах і поєднались із військом Хмельницького. Хмельницький зараз зібрав усе своє військо, вийшов з табору і кинувся на поляків. А перед тим він виправив у ліс піших козаків і звелів їм покопати там ями, нарубати і понакидати дерева і дожидати слушного часу, а до Тугай-Бея послав сказати, щоб він обскочив поляків і напав на них іззаду. Як зійшовся Хмельницький з поляками, то не видержали вони того наскоку, стали поступатися до лісу. Коли оглянуться, а позад них ізнялася курява: то татари наскочили на них і почали «крутити веремія», як казали про їх звичай накидати на ворогів аркани, стріляти із сагайдаків, нівечити ворожі коні, галасати з усієї сили, топтати людей своїми кіньми і таке інше. Похопилися поляки сховатись у ліс, і якраз наскочили у Княжих Байраках на ті ями, що покопали козаки. Вони падали в ті ями, люди й коні ламали собі ноги, а Хмельницький сунув зі своїм військом, як хмара, і кришив поляків не зупиняючись. Потоцького, постреляного і підбитого, узяли в неволю, і на другий день він і помер, а Шемберга, Сапігу і Чарнецького одпровадили, як бранців, у Чигирин. «Оце вам, панове,— казали козаки,— за те, що не схотіли з козаками у злагоді жити: кращі вам були жиди-збойці, ніж запорожці-молодці!».
Багато набрали всякого добра козаки й татари у польському таборі, гармати і клейноди теж досталися козакам. Але Хмельницький не упився тією славною перемогою,— він добре знав, що ще є велика сила польського війська і що коронний гетьман Потоцький не подарує йому того. І от він три дні дав козакам спочити після бою, а тим часом прилаштував свої вози і на них постановив ті гармати, що узяв з байдаків реєстрових козаків; до гармат тих пристановив осібних, найкращих гарматіїв із запорожців і, таким чином, за тих три дні впорядкував своє військо. Усього війська із татарами було в його 16 000, і з ним рушив він на Корсунь. Але бачив він добре, що війська в його надто небагато, а через те він знов на хитрощі взявся. Кривоносові, або Пере- бийносові, як його називали, із 6 000 козаків та Тугай-Беєві він звелів зайти позаду поляків у густий ліс і в ньому поперекопувати всі стежки, понакидати паліччя, покопати рівчаки, а в самій гущавині постановити гармати і так дожидати поляків. Разом з тим вислав він Микиту Галагана, з невеликою купою козаків, щоб він заманив поляків у той ліс. Побачили вони Галагана, зараз перехопили його і почали випитувати, де й скільки війська у Хмельницького. Галаган набрехав їм чимало. Налякалися поляки тієї брехні і стали одступати до Богуслава, а Галаган узявся показати їм шлях, та, замість того, повів у той ліс, де засів Кривоніс. Несподівано іззаду наскочив Хмельницький. Поляки, перелякані, кинулися тікати в ліс і якраз ускочили в болото, що було там. Вози й коні позагрузали в болоті. Стали вони обходити болото, і попали в глибокий яр, а там їх стрів Кривоніс із гарматами. Велика метушня зробилася в польському війську,— перелякані тікали вони світ-за-очі. Вози, гармати, коні, люди, котрі не застрягли в болоті, покотилися в яр, позастрявали у рівчаках, що покопали Кривоносові козаки, та в нарубаному дереві. Хмельницький, бачучи таке, вскочив у саму середину ворогів і вщерть розбив поляків.
З Білої Церкви розіслав Хмельницький по всій Україні універсали до українського люду і підписався на них вже так: «Гетьман війська Запорозького і усієї України по обидва боки Дніпра». Закликав він усіх, хто вміє зброю в руках держати, щоб збирались оружно на добрих конях до Білої Церкви. В тому універсалі він закликає увесь народ до повстання і всім обіцяє козацьке званіє, тобто волю, котру мали козаки. І рознісся по Україні цей поклик, і відгукнулася на нього вся Україна,— почалося повстання і на Волині, і на Поділлі, і в Червоній Русі, і стали звідусіль люди прибувати до Білої Церкви, під гетьманські корогви; везли із собою порох, кулі, зерно, борошно; йшли усі, бо вдома по селах вже дуже важко було сидіти: ніде не можна було знайти чоловікові, як що він не поляк, ані захисту, ані правди; знущались з нього і пани, і підпанки, і жиди,— знущались з віри, з пан-отців, грабували церкви і монастирі православні. І народ незчисленними юрбами потяг до гетьмана, бо сподівався з ним здобути собі і дітям своїм волю та полегкість від тяжких мук, знайти в нього правду, котрої ніде не видно було. Народ той, що зійшовся звідусіль до Хмельницького, він поділив на купи (на полки) і припоручив їх ватажкам зі своїх козаків; купи ці звалися загонами, і розсипалися ті загони козацькі з Білої Церкви скрізь по Україні. Загони ті були чималі: у Кривоноса було тисяч 20 або 30, а в інших по 1—2 тисячі. До них приставало поспільство, простий народ.
Уся Україна тоді повстала. Сам Хмельницький, мабуть, не сподівався, щоб так йому пощастило. Про його ходила поголоска, що він хоче збудувати нову, Українську державу, що він йменує себе Великим Князем. Але сам він ще не сягав думками так далеко. Він навіть не думав тоді одірвати Україну від Польщі.
Причин, через що сталося те велике народне повстання 1648 року, було кілька: козаки-виписчики були невдоволені, що їх хотіли повернути в «підданих»; невдоволені були реєстрові за те, що в їх однято право обирати собі старшину козацьку і настановлено їм начальників зі шляхти; селяни піддані обурені були проти панів і орендарів жидів; багато ще важили утиски, що терпіли православні за свою віру; унія, котру накидали людям, та таке інше. Розглянувши причини тієї революції, можна запримітити, що вони були: релігійні,— бо народ хотів одстояти свою віру, котра зазнавала тяжких утисків: національні,— бо народності українській була велика небезпека од поляків; політичні,— бо народ наш не хотів помиритися з тим ладом державним, що запанував був у Польщі; нарешті, соціально-економичні — бо дуже вже тяжко гнітило народ шляхетсько-жидівське господарство, дуже тяжко давалася взнаки народна неволя та те, що землі людські підгарбали під себе пани.
(М.Аркас. «Історія України-Русі»)