Українська література 9 клас. Плани-конспекти уроків для шкіл з російською мовою навчання - В. В. Паращич 2009
Г. Ф. Квітка-Основ'яненко - «батько української прози»
Нова українська література (кінця XVIII - перших десятиліть XIX ст.)
Всі публікації щодо:
Квітка-Основ’яненко Григорій
Тема. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко — «батько української прози».
Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом видатного письменника, зацікавити його особистістю та творчістю; розвивати навички сприйняття інформації на слух, самостійної роботи з підручником, уміння співставляти суспільні явища з літературним, минуле — із сьогоденням; виховувати почуття пошани до видатних людей, гуманізм, бажання працювати на благо людства.
Ообладнання: портрет письменника, ілюстрації до життя і творчості, книжкова виставка його творів.
Теорія літератури: сентименталізм, повість, оповідання, зв’язок із фольклором.
ХІД УРОКУ
I. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ
Вступне слово вчителя.
«Письменник, з постаттю якого ми починаємо знайомство, — «батько української прози», один із перших, за висловом І. Франка, «творців людової повісті». А ще — директор Харківського професійного театру, організатор «товариства добродіяння», інституту шляхетних дівчат, засновник журналу «Український вісник», предводитель дворянства Харківського повіту. Про невтомну діяльність Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка на благо розвитку духовності співгромадян, гуманізму ми й дізнаємося на сьогоднішньому уроці.
ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ
«Хвилинка мудрості».
ІІІ. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Слово вчителя.
Життя Г. Ф. Квітки-Основ’яненка таке цікаве й незвичайне, що його можна було б описувати в романах та повістях. І такі художні твори є, наприклад, «Г. Ф. Квітка-Основ’яненко» Івана Ільєнка.
(Учитель зачитує уривки з повісті. (Див. Додаток до уроку № 29).)
— Як бачимо, письменник брав активну участь у громадському, культурному житті, сприяв його розвиткові й дуже прислужився рідному краєві — Україні.
2. Самостійна робота учнів з підручником.
✵ Прочитайте й випишіть у вигляді плану чи тез основні віхи біографії письменника.
3. Перевірка самостійної роботи.
4. Слово вчителя.
Перу Г. Ф. Квітки-Основ’яненка належать близько 80 прозових драматичних творів. Спочатку він писав російською мовою, потім зрозумів необхідність розвитку мови рідної: «Як говоримо, так і писати треба». Навіть посперечався з літераторами, які не визнавали мови та літератури українців, і довів, що українською мовою можна висловити найтонші людські думки й найсердечніші почуття. Як доказ, написав по-українськи повість «Маруся», головні персонажі якої — уособлення високих морально-етичних якостей простої людини. А в передмові до твору (1839 р.) заявляв: «Нехай же знають і наших! Бо є такі люди, що з нас кепкують і говорять та И пишуть, буцімто з наших ніхто не втне, щоб було і звичне, і ніжне, і розумне».
Г. Квітка-Основ’яненко широко використовував у своїх творах фольклор, етнографічно-побутові матеріали, які часто сам збирав по селах, ярмарках. Тому зумів правдиво показати працьовитість, мудрість, благородство простих людей, щирість та глибину їхніх почуттів.
Коли йдеться про почуття — одразу спадає на думку літературний напрям сентименталізм, однією з основних ознак якого є показ особистості в рухах душі, думок, почуттів та прагнень. Отже, твір «Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка — сентиментальна повість.
5. Робота з літературознавчим словничком.
Сентиментальна повість — епічний твір середнього розміру, у якому йдеться про життя кількох героїв протягом значного періоду, утверджується культ почуття, багатства духовного світу представників нижчих станів, наявна чітка ієрархія морально- етичних цінностей.
6. Складання опорної схеми.
(Учні складають опорну схему «Тематична, жанрова і стильова різноманітність творів Г. Ф. Квітки-Основ’яненка».)
IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК
Завдання учням.
✵ Відгадайте, хто з відомих людей так сказав про Квітку-Основ’яненка: «Любіть мене так, як я вас люблю, не бачивши вас зроду… Ваша Маруся так мені про вас розказала, що я вас навиліт знаю».
V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ
Інтерактивна вправа «Мікрофон».
✵ Продовжіть речення.
«Життя Квітки-Основ’яненка здалося мені…»
«Найбільш цікавим є той факт…»
«Я замислився (замислилася) над тим…»
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Вміти розповідати про життя і творчість Квітки-Основ’яненка, прочитати одне з його оповідань чи одну з п’єс.
ДОДАТОК ДО УРОКУ № 29
Г. Ф. Квітка-Основ’яненко
(Уривки)
***
Надвечір, закінчивши предводительські клопоти, Григорій заглянув до книжкової лавки Лисенка — там часто збиралось освічене товариство. Можна було довідатись про останні літературні та політичні новини.
Він завше був там бажаним гостем, бо охоче купував, що було до вподоби, і неодмінно розповідав щось цікаве. Відвідувачам було приємно провести час з Григорієм, людиною лагідної вдачі, хорошим співбесідником, літератором — адже всі добре пам’ятали і листи Фалалея Повинухіна, і українські анекдоти, що друкувалися в «Вестнике Европы», і романси та епіграми, які не сходили з уст.
***
— Григорію Федоровичу! — радо ступив назустріч господар книгарні Іван Тимофійович Лисенко, уздрівши на порозі Квітку. — Ласкаво просимо! Є новинки й для вас, і для Ганни Григорівни. Низький уклін їй від мене!
— Спасибі за увагу, — вклонився Квітка.
Лисенко відшукав йому невеличку книжечку:
— Ось вам сюприз, Григорію Федоровичу!
— Пісні, видані Максимовичем! — зрадів Григорій. — Так це ж чудовий дарунок! Я був переконаний, що після Цертелєва будуть інші. Видали в Москві. Певно, добра й співуча душа в цього Максимовича. Ану, що ж він тут пише?
«… Я обратил внимание на эти предметы в Малороссии, — и на первый раз издаю выбор песен сей страны, полагая, что они будут любопытны и даже во многих отношениях полезны для нашей словесности — будучи совершенно уверен, что они имеют несомненное достоинство и между песнями племен славянских занимают одно из первых мест».
— Максимович закликає вивчати народну міфологію, обряди, збирати пісні, прислів’я, — звернувся Григорій до присутніх. — Це похвально. Я й сам зібрав уже не один зшиток казок, повір’їв, приповідок, а скільки таких перлів ще є?
— Григорію Федоровичу! Будьте ласкаві, не відмовте моїм відвідувачам, — попросив Квітку Лисенко. — Прочитайте їм що-небудь із Сковороди. Це для моєї книгарні буде найкраща реклама.
— Та що ви? — трохи зніяковів Григорій. — Якщо будете мати такі прекрасні книги, як сьогодні, то вас і без реклами покупці шануватимуть. А Сковороду почитати можна, були б охочі слухати. Це для мене справжня втіха. Приємно згадати юні літа, коли стрічався з незабутнім мудрецем.
* * *
Новий 1830 рік для Квітки розпочався приємно. В січневому номері «Московского вестника» опублікували уривок з другої частини «Дворянских выборов». Згодом комедія вийшла в друкарні Степанова при імператорському театрі.
«Тепер мене кожен справник ладен розтерзати, — думав Григорій. — Нажив я собі ворогів! Добре, що хоч імені свого не ставлю. Хай хоч тільки в Харкові мене лають, а не по всіх усюдах».
Але було приємно, що Погодін у примітках до уривків з комедії висловив своє прихильне ставлення: «Для людей большого света, может быть, покажется странным язык провинциальных подьячих, курской крестьянки, малороссийского писаря, но он верен, и картина списана с натури».
Високо оцінив комедію і Полевой в «Московском телеграфе»:
«Сочинитель из живого общества берет карикатурные лица свои. Характеры, обычаи, слова их списывает с удивительной верностью… Пороки, слабости не выдуманы, а списаны с живых существ…»
Торкаючись мовної проблеми, рецензент так само, як і Погодін, стояв на боці автора:
«Некоторые из критиков наших горюют, что в «Выборе исправника» несколько лиц говорят странным языком и что комическое в ней грубо. Истинно не понимаем, что за щекотливый слух у многих наших критиков… нет нужды, что Шельменко говорит, как малороссиянин грамотей… У Мольєра лица говорят провансальским наречием: тем лучше, чем естественнее».
Потік рецензій, що особливо зріс після появи роком пізніше комедії «Шельменко, волостной писарь», свідчив і про інше ставлення до автора.
«Что за удовольствие опускаться на самое дно посрамления? — дивувався Надєждін на сторінках «Телескопа», загалом даючи непогану оцінку творові. — Комедия не должна разоблачать наши слабости… до цинической наготы».
Драматургу закидали в «злоупотреблении просторечия и площадностей», вважаючи, що «просторечие должно быть облагорожено и подведено под правила изящного вкуса». Картали за мову, яку, на думку рецензента «Северной пчелы», чути лише на «толкучем рынке или в других местах, где собирается чернь», «этак говорят чухны, а не русские крестьяне».
Булгаков вбачав у цьому небажаний напрям, представники якого, «увлекаясь духом национальности, стараются как можно более приблизиться к обыкновенному языку нашей черни».
— І навіщо ламати стільки списів? — обурювався Григорій. — Чому ж не може бути в літературі Шельменка з його мовою? Та й я ж всього-на-всього такий драматург, як і актор-аматор.
Звичайно, й сам вів розумів недосконалість своїх комедій. Закиди про формальну їхню відсталість справедливі. Багато критиків сходилося на тому, що його п’єси грішать «нестерпимыми длинностями», «некрасивой отделкой и тяжелым слогом», і пояснювали це тим, що автор скував себе «правилами старой французской комедии». Дехто вважав, що він не вміє драматизувати, інакше б його твори можна було поставити поряд з п’єсою Грибоєдова «Горе от ума».
Полевой хотів, щоб перо автора комедій про «подьячих й буянов» торкнулося інших сторін провінційного побуту. «Жизнь провинциалов наших в разных отношениях — какое богатое поле для его пера! — відзначав він. — Мы ждем исполнения наших желании, надеясь видеть дальнейшие труды почтенного автора».
Тим часом «Петербургские ведомости» писали про успішний продаж «Выборов исправника» в столиці. Штейн повідомляв з Києва, куди виїхав з трупою на гастролі, що там вельми зацікавились п’єсами, і просив Квітку вислати київським книгарям хоча б кілька пачок своїх комедій. На Хрещенський ярмарок у харківській лавці Глазунова за годину розкупили всі примірники «Виборов», не лишивши авторові жодної книжки.
А в листах до Аксакова й Погодіна Квітка розповідав про теми для нових творів, сюжети і, як він висловлювався, канви. «Мы здесь приключениями богаты, но некому описывать», — жалкував він, надсилаючи Погодіну «тетрадь с разными фантазиями».
Критично оцінюючи все, що виходило з-під його пера, він вважав, що його твори потребують вправної редакторської руки, що вийти в світ вони можуть «по очищении и должном омовении»:
«Я не пристрастен к своим детищам, кои не иначе могут явиться в люди, как бы приумыты, прихолены, приодеты рукою терпеливою, без ропота старающегося покрыть недостатки тяжелых слог».
І. Ільєнко