Українська література 9 клас. Плани-конспекти уроків для шкіл з російською мовою навчання - В. В. Паращич 2009
Т. Г. Шевченко - «духовний батько» українців, основоположник нової української літератури
Літературний процес 40-60-х рр. XIX ст. Вступ
Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас
Тема. Т. Г. Шевченко — «духовний батько» українців, основоположник нової української літератури.
Мета: доповнити, систематизувати й узагальнити знання учнів про письменника, його життєвий і творчій шлях, значення Великого Кобзаря для згуртування українців, підвищення їхньої національної самосвідомості; розвивати навички оцінки суспільних та літературних явищ, підготовки самостійних повідомлень, обґрунтування власних тверджень; виховувати почуття гордості за народних геніїв та пошани до духовних здобутків минулого.
Обладнання: портрети письменника різних років, ілюстративні матеріали до біографії, фрагменти з кінофільму, аудіозаписи, книжкова виставка.
Теорія літератури: роди й жанри літератури, автобіографічні мотиви.
ХІД УРОКУ
І. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Аналіз виконання контрольних робіт.
ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ
Вступне слово вчителя.
Тарас Шевченко… Це ім’я стало «візитною карткою» України. І знають його в цілому світі. Небагато знайдеться видатних людей, письменників, пам’ятники яким були б встановлені майже на всіх континентах земної кулі! Про Т. Шевченка згадували у своїх промовах три американських президенти! В українському літературознавстві існує навіть окрема галузь — шевченкознавство, написано тисячі наукових праць про творчість геніального поета.
Чим він заслужив на таку увагу, на таку славу, ми й спробуємо з’ясувати на сьогоднішньому уроці.
ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ
«Хвилинка мудрості».
IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Евристична бесіда.
— Пригадайте, що ви вже знаєте про життя Т. Шевченка, про часи, в які він творив.
— Назвіть твори Шевченка, вивчені в попередніх класах. («Мені тринадцятий минало», «Сон» («На панщині пшеницю жала…») — 5 клас; «Тече вода з-під явора» — 6 клас; «І виріс я на чужині», «Заповіт» — 7 клас; «Гамалія» — 8 клас.)
— Якими є теми й мотиви творів Шевченка?
(Це автобіографічні мотиви; тяжка доля жінки-кріпачки, дитини-сироти; краса природи; мрії про майбутнє щасливе життя народу, минула козацька слава тощо.)
2. Складання учнями опорного конспекту.
(Учні складають конспект «Найважливіші віхи життя і творчості Т. Г. Шевченка» за розповіддю вчителя, підручником та (або) повідомленнями заздалегідь підготовлених однокласників.)
Дати |
Події життя |
Дати |
Етапи творчості |
1814-1838 |
Народився в кріпацькій родині; раннє сирітство; служба в пана; переїзд до Петербурга; навчання у майстра Ширяєва |
1838-1843 |
Рання творчість |
1838 |
Викуп з кріпацтва, вступ до Академії художеств у Петербурзі |
1840 |
Перше видання «Кобзаря» |
1843-1845 |
Період «трьох літ» |
||
1843-1844 |
Перша поїздка в Україну; зміна свідомості, розчарування; готовність боротися |
1847-1857 |
Невольнича поезія |
1845-1847 |
Закінчення Академії, робота в Києві в археологічній комісії |
1857-1861 |
Творчість після заслання |
1847 |
Арешт, початок заслання |
1860 |
Друге видання «Кобзаря» |
1847-1857 |
Перебування на засланні |
||
1857 |
Повернення із заслання, творча праця |
||
1861 |
Дата смерті поета. Помер у Петербурзі; через два місяці перепохований в Україні, в Каневі |
||
Щорічно |
Відзначення Шевченківських днів, ювілеїв |
3. Слово вчителя.
За скупими рядками біографії криються страждання, муки, падіння й творчі злети, радість, перемоги геніального митця, Великого Кобзаря.
4. інтерактивна вправа «Мозковий штурм».
— Чому Шевченка називають Великим Кобзарем? Орієнтовні відповіді
— Його найвидатніша книга називається «Кобзар».
— Він, як і кобзарі, є народним співцем, виразником дум, сподівань і прагнень народу.
— Він народний пророк, людина, яка говорить правду, яку шанують у народі.
5. Зачитування спогадів сучасників про поета.
Т. Шевченко не лише геніальний письменник, він ще й талановитий художник, гравер, високоосвічена для свого часу людина, хоч походив із родини кріпаків. Шевченко міг би зробити собі кар’єру, стати багатою людиною, але чесне серце, віддане народові, не могло бути щасливим, коли поряд страждали нещасні. Яким же був Шевченко в житті? Давайте дізнаємося про це зі спогадів сучасників поета.
(Див. Додаток до уроку № 36.)
6. Складання схеми «Жанрова різноманітність творчості Т. Г. Шевченка».
V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК
Виконання учнями тестового завдання.
✵ Заповніть пропуски у висловлюванні одного з американських президентів, Джона Ф. Кеннеді, на відкритті пам’ятника Шевченкові у Вашингтоні 1964 року, обравши відповідні за змістом слова.
Я радий, що можу додати свій голос до тих, що … великого українського поета Тараса Шевченка. Ми … його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто…, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини.
А учать… любимо… описував;
Б вшановують. вшановуємо. описував;
В вшановують. цікавимо. робив;
Г люблять. знаємо. розказував.
VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ
Інтерактивна вправа «Мікрофон».
✵ Продовжіть речення.
«Я відкрив (відкрила) для себе…»
«Я здивований (здивована) тим, що…»
«Шевченко мені уявляється, як…»
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Знати біографію Т. Шевченка, основні віхи творчості; підготуватися до конкурсу «Найцікавіший факт біографії поета».
ДОДАТОК ДО УРОКУ № 36
Пророкування батька Т. Шевченка
Вмираючи, батько Т. Шевченка розпорядився, як то годиться, своїм скромним майном та господарством. Його воля дивує надзвичайною пророчою проникливістю щодо майбутнього генія українського народу, свого сина:
— Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба, — сказав батько. — Він не буде абияким чоловіком. З нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо. Для нього мій спадок або нічого не значитиме, або нічого не поможе.
Зовнішність Шевченка
Ось як описували сучасники зовнішність 29-літнього Шевченка: молодий, здоровий, середнього зросту, широкоплечий, міцно збудований. Його кругле виголене обличчя було прикрашене бакенбардами, волосся вистрижене по-козацькому, але зачесане назад. Він був темний блондин, з його лиця пробивалася відвага, в темно-сірих невеличких очах світилися розум та енергія. Голос у нього був м’який, в ході й рухах — зосередження. При першій зустрічі із ним у ньому не примічалося нічого привабливого, навпаки, він здавався холоднуватий, сухий, хоч і простий, приступний. До людей ставився спершу недовірливо і перед першим-ліпшим не відкривав своєї душі, особливо бував замкнутий супроти тих, хто добивався викликати в нього одвертість та щирість. Зате коли пізнавав чоловіка й відкривав у нім бодай одну гарну рисочку, прив’язувався до нього, а як знаходив у тій людині взаємність, віддавався йому цілим серцем. Примітними рисами характеру були доброта, м’якість, навіть делікатність, що суперечило його суворій масці, незвичайна простота, природність, безкорисливість, навіть саможертовність. На кривду й несправедливість його серце запалювалося гнівом і вибухало, немов вулкан — тоді він міг бути й несамовитий. З бідними ділився останнім.
Червона кімната
Коли молодий Шевченко познайомився з К. Брюлловим, захват його був невимовний, адже Брюллов похвалив його малюнки. Приятель Шевченка І. Сошенко згадує, що в житті не бачив він веселішої і щасливішої людини, ніж Тарас упродовж кількох днів.
— Невже Брюллов завжди такий добрий, такий ласкавий? — питав він кількаразово в Сошенка.
— Завжди, — відповідав той.
— А ця червона кімната його улюблена?
— Улюблена.
— Все червоне! Кімната червона, диван червоний, завіси край вікна червоні, халат червоний і малюнок червоний! Все червоне! Чи побачу я ще колись його так близько?!
І Тарас заплакав. Ця червона кімната лишилася поетові пам’ятна до кінця днів його. Багато чого він забув, але останніми його словами були «червона кімната» і «Карл Петрович».
Чом ти діла не робиш?
Пишучи поему «Катерина», Т. Шевченко питав у І. Сошенка:
— А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?
— Та одчепись ти, кажу, зі своїми віршами! — гримає на нього Сошенко. — Чом ти діла не робиш?
Під «ділом» Шевченків приятель-художник розумів живопис, малярство. Згодом, коли до Шевченка прийшла слава великого поета, Сошенко виправдовувався:
— А хто ж його знав, що з нього зробиться такий великий поет? — І доповнював: — А все-таки я стою на своєму: що, якби він покинув вірші? Був би ще більшим живописцем, ніж поетом.
Нещасливе кохання
1843 року Шевченко покохав Феодосію, доньку кирилівського попа Григорія Кошиця, того самого, в якого хлопцем наймитував. Дівчина відповіла на почуття поета, і вони хотіли одружитися, але не було на те батьківської волі. Старі Кошиці хотіли якимись хитрощами розлучити закоханих. У вересні, коли Шевченко гостював у Кирилівці, жінка Прокопа Демченка повила дитину. Мати Феодосії умовила Демченків кликати за хрещених Тодосю й Тараса, маючи на думці, що її дочка не знає, що кумі й кумові в ті часи не можна було за звичаєм та законом одружуватися. Одначе дівчина здогадалася, до чого йдеться, взяла дитину Демченків, пішла з нею до іншого попа й охрестила її з іншим кумом. Після того Кошиці вже просто не дали благословення молодим і відмовили Шевченку. Поет змушений був відступитися. Цікаво, що сама Феодосія так і не відцуралася свого кохання. Вона відмовилася виходити заміж, збожеволіла і вмерла 1884 року.
Хороший пан
Якось Шевченко, ще в перший побит свій на Україні, навідав поміщика Скоропадського. Поміщик вихвалявся перед поетом, як добре живуть у нього кріпаки. Діло було перед обідом.
— Я їм, — каже, — те, я їм і друге. Живуть вони в мене, як у Бога за пазухою.
Тут один з лакеїв зробив якусь шкоду. Поміщик стрибнув з-за столу і побіг у лакейську. Прибіг і лясь-лясь лакея по лиці, а дверей і не зачинив за собою. Шевченко скипів, схопився з місця, взявся за стола і так його тріпонув, що все з нього посипалося додолу. Прибіг господар. Поет зиркнув на нього, роздер шапку і кинув половину Скоропадському.
— Хороший пан, нічого сказати. Добре людей шануєш! — та з тим і пішов.
Відтоді він у Скоропадського не бував.
Новий жупан
Шевченко, перебуваючи в 1845-1846 роках у Переяславі, жив, як відомо, у свого приятеля М. Козачковського. Він часто бував задуманий, недбалий до себе, часом нікого не помічав довкола. Нового одягу шити не любив, ходив у старому.
Довідавшись, коли Шевченко мав отримати гроші від Київської археографічної комісії, де служив, Козачковський за тиждень до того покликав кравця і, поки поет спав, дав йому зняти мірку із його старої одежі. Коли Шевченко одержав гроші, кравець приніс нового жупана. Шевченка це дуже здивувало.
— Як? Який жупан?
— Ви ж, панотчику, замовляли жупан на сьогодні, й мірку знімав із вас.
— Що за біс? Нічого не згадаю! І торгувався?
— Аякже.
Шевченко віддав гроші і заспокоївся.
Пізнаєш
Раз до Козачковського прийшов кріпак і сильно жалівся, що у нього украдено пару волів. Козачковський поспівчував кріпакові і одіслав його. Цю розмову почув Шевченко, вийшов услід за селянином і, розпитавши його, дав, щоб ніхто не бачив, 50 карбованців.
— В позику! — сказав поет. — Оддаси колись, як розбагатієш!
— Як же я оддам вам, коли я вас не знаю? — відказав здивований селянин.
— Все одно! Пізнаєш! — відповів поет.
Поспішаючи на весілля
Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, сам він був чисто виголений, наче зібрався до когось з візитом. Губернатор Фундуклей, який був добре знайомий з Шевченком, здивувався, побачивши, що той при такому параді:
— Чого це ви, Тарасе Григоровичу, так прибралися? — спитав
він.
— Та бачте, — відповів Шевченко, — я поспішав до Костомарова на вінчання. Він запросив мене боярином, так я ото, заки у Броварах мені перепрягли коней, поголився і причепурився, щоб з воза просто до молодого.
— Еге! — відповів Фундуклей. — Коли так, дак куди судженого, туди й боярина.
Бісова муза
Під час слідства в справі Кирило-Мефодіївського товариства Шевченко завжди був бадьорий, веселий і спокійний. Перед допитом якийсь офіцер-жандарм мовив до нього:
— Господь милостивий, Тарасе Григоровичу! Ви виправдаєтесь, і отоді-то залунає ваша муза.
— Та який же чорт усіх нас сюди заніс, коли не оця бісова муза! — відповів поет.
Ліпше було б не родитися
Як відомо, Шевченку цар заборонив у солдатах «писати й малювати». От як виконували царську волю ретельні прислужники. До Шевченка приставили солдата — «дядька». В казармі він очей не зводив зі свого підопічного, а коли Шевченко виходив із казарми чи на муштру, чи просто подихати свіжим повітрям, «дядько» трусив його, шукаючи, щоб не було в нього ні в кишені, ні за пазухою, ні в чоботях паперу й олівця. Це саме чинив з Шевченком командир роти Потапов (в Новопет- ровському укріпленні). Він вивертав у Шевченка кишені, катував його муштрою, чіпляючись до поета і знущаючись із нього, і хоч як той страждав од цього, послабу не було. Це доводило Шевченка до розпуки:
— Ліпше було б, — казав він, — мені не родитися або швидше вмерти.
Мисливська пригода
Коли Шевченко був на засланні в Раїмській фортеці, з ним трапилася мисливська пригода.
Загалом поет полюванням не захоплювався — не любив ходити з рушницею. Але якось четверо солдат убили здоровенного кабана, витягли сяк-так з очерету і покинули на березі, щоб другого дня приїхати за ним возом. Коли ж приїхали, виявили, що половину кабана було з’їдено. З ініціативи Шевченка вирішили встановити рушниці на підпорках і відвели від кабана до курків шнурки.
Вранці побачили, що всі рушниці вистрілили, м’ясо лежало ціле, а довкола були калюжі крові й криваві сліди, які вели в степ. Пішли по слідах і за версту знайшли мертвого тигра: в ньому було шість куль. Шкура звіра від хвоста мала чотири аршини — був то справдешній велетень. Іншого тигра, якого замалював Шевченко, вбили учасники Аральської експедиції в 1848 році.
Отак би й зостатися
Коли Шевченко плавав з Бутаковим по Аральському морі, він помітив, що в тому морі є рухливі острови, які постали з перегни- лих рослин. Раз якось плив Тарас на невеличкому човні з п’ятьма матросами. Пристали вони до берега і пішли погуляти. Тарас ліг собі в траву і віддався спогляданню неба. Матроси забули про нього й попливли. Коли ж оглянулися, аж поета немає. Почалися розшуки.
— А я лежу собі, — згадував поет, — та й мовчу, бо думка була в мене така, щоб зовсім там зостатися, але ж бісові матроси знайшли мене.
Помилився
1848 року після тримісячної плавби по Аральському морі експедиція А. Бутакова повернулася в гирло Сирдар’ї, і тут мали провести зиму. Поблизу форту, на острові Косаралі (там гарнізоном стояли уральські козаки), вийшли вони на берег.
Уральці, побачивши Шевченка з широкою, як лопата, бородою і в цивільному, подумали, що то, певне, засланий розкольницький піп. Донесли одразу про те своєму командиру, а той попросив Шевченка відійти в очерети і… раптом упав перед ним на коліна:
— Благословіть, батюшко! Ми, — каже, — усе знаємо!
Шевченко зміркував гумор ситуації і обдарував осавула найсправжнісіньким розкольницьким благословенням.
Урадуваний осавул поцілував Шевченка в руку, а ввечері справив прибулим таку гостину, що їм і не снилося.
Вербова палиця
Коли Т. Шевченка в жовтні 1850 року переводили в Новопетровськ, поет знайшов на вулиці в Гур’єві вербову ломаку: вона служила йому палицею в дорозі. Прибувши у форт, Шевченко застромив палицю в землю на солдатському городі, і з неї виросло перше дерево в Новопетровську. Пізніше, при підтримці коменданта фортеці Ускова, вибрав він місце для саду (верст за дві од форту), зробив план, розмітив, де які дерева садити, і восени 1853 року на тому місці закипіла робота. Дерева виписали з Астрахані і з Гур’єва, перевезли також, за порадою Шевченка, і великі шовковиці з Ханга-Баби. В саду збудували для родини коменданта літній дімець і альтанку. Біля альтанки спорудили землянку, яка стала місцем творчого натхнення самого Шевченка.
Форт Новопетровський було скасовано 1857 року і перейменовано в Олександрівське. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка, а землянка — дімцем Шевченка.
Подарунок перед звільненням
І перед самим звільненням із заслання Шевченкові не давали пільги по службі. Влітку 1857 року прибув якийсь татарин із Астрахані й пустив чутку, що має туди приїхати великий князь Костянтин. Командир роти, де служив Шевченко, на випадок, коли заверне великий князь у Новопетровське, призначив караул, куди вписали і Шевченка. Почалася знову скажена муштра. Вийшов командир роти в усій своїй, як згадує поет, «ослячій величі» й потріпав Шевченка по плечу:
— А що, брате, визволення? Ні, ми ще зробимо з тебе видатного фруктовика, а тоді з Богом.
І зараз же звелів єфрейторові щодня по чотири години муштрувати Шевченка з рушницею. На щастя, комендант фортеці, довідавшись про такі заходи надміру ретельного солдафона, зробив йому догану.
Велика радість
Відомо, що до звільнення Т. Шевченка із заслання прислужилася родина віце-президента Академії художеств у Петербурзі Ф. Толстого. Особливо гаряче турбувалася про це графиня Анастасія Іванівна. Не дивно, що коли Толсті дізналися про Шевченкове визволення, радість їхня була безмежна: з цієї нагоди розбудили дітей, зібралися всією родиною в залі, прийшов дехто з гостей, всі радісно цілувалися і ділилися новиною.
В Києві, на Пріорці
Шевченко дуже любив дітей. Живучи в 1859 році в Києві на Пріорці, поет дуже здружився з дітворою. Діти бігли за ним і кричали:
— Дядьку, розкажіть нам ще одну казочку!
По обіді поет ішов у сад, лягав під яблунею і кликав до себе дітей. Вони лазили по ньому, пустували.
— Кого люблять діти, — казав про себе поет, — той не зовсім ще поганий чоловік.
Якось наймичка Оришка, перучи одяг, знайшла гроші, про які Шевченко забув, і він на ці гроші влаштував для сусідських дітей «бенкет». Пішов на базар, накупив силу іграшок та ласощів, ледве доніс. Двір посипали свіжою травою, дітвора раділа, гралася, качалася по траві, поет теж радів. По обіді перекупка привезла цілий візок яблук, груш, пряників, бубликів. З двору «бенкет» перейшов на вигін. Посходилися дорослі й говорили:
— Оцей старий, певне, божевільний!
Шевченко бігав разом з дітьми, повчав їх, сміявся, змагавсь із хлопцями.
Воля родичам Т. Шевченка
В лютневій книжці журналу «Народное чтение» за 1860 рік, що виходив в Петербурзі, було надруковано коротеньку автобіографію Т. Шевченка. В тій автобіографії поет між іншим написав: «Моє минуле тим більш жахливе, що мої рідні брати й сестри й досі ще кріпаки. Так, вони й досі ще кріпаки!»
Ці слова вплинули на тогочасну суспільність. І. Тургенєв, член «Общества для пособия литераторам и ученым», взявся зробити подання про визволення Шевченків із кріпацтва. Комітет на засіданні 21 березня порадив удатися до поміщика Флоровського і прохати, щоб він звільнив Шевченкових родичів на пошанування літературних заслуг Т. Шевченка і взагалі літератури. Поміщик, одержавши листа комітету, вирішив догодити і суспільній опінії, і собі. Він згодився відпустити Шевченків, але без землі.
Спершу родичі Шевченка, за порадою самого поета, не хотіли такого звільнення, але згодом, 10 липня 1860 року склали угоду з поміщиком і одержали вольну. Аж у 1863 році, в зв’язку з польським повстанням, видано було указ про перевірку уставних грамот. Перевіряти Кирилівку прибув майбутній редактор «Киевской старины» Лашкевич. Ось тоді й наділили Шевченків полем і городом.
Святий вогонь
Шевченко, коли сперечався, запалювався, доходячи до пафосу. В запальності його однак не було ні злоби, ні пихи — тільки святий вогонь відчуття правди й справедливості. Коли ж бачив, що супротивник набирається пихи, поет дозволяв собі різко його осмикнути. В суперечках він висловлювався гостро, аж співбесідники побоювалися за нього. Особливо несамовитий ставав поет, коли заходила мова про кріпацтво — це була його глибока й болюща рана. Якось у гостях в Я. Полонського згадав поет своє дитинство і те, що родичі його і досі кріпаки. Від таких споминів аж заплакав, аж зубами заскреготав і, нарешті, так ударив кулаком об стіл, що чашки з чаєм попадали на підлогу.
Шевченко в описі Тургенєва
Ось як малює Шевченка в останні роки життя російський письменник І. Тургенєв: широкоплечий, присадкуватий, кремезний, це був козак зі слідами солдатської муштри. Голова в нього була гостроверха, майже зовсім лиса, чоло високе, зморшкувате, очі невеликі, сірі, ніс широкий, губи покриті широкими густими вусами. Погляд був здебільшого суворий, недовірливий, іноді світився ніжною ласкою разом з гарною, доброю усмішкою. Постать — вайлувата. Рухи спокійні. Хода поважна. Голос трохи хрипкий. Взимку одягавсь у високу смушкову шапку й кожух.
Коли ж буде?
В неділю 19 лютого 1861 року за старим стилем до важко хворого Т. Шевченка зайшов його знайомий інженер Ф. Черненко. Вся Росія сподівалася, що в той день буде оголошено маніфест про скасування кріпацтва. Шевченко очікував цієї події особливо напружено. Як тільки Черненко зайшов до поета, той замість звичайного привітання запитав:
— Що? Є? Є воля? Є маніфест? — і, глянувши у вічі Черненкові, зітхнув важко й мовив: — Так нема? Нема? Коли ж буде? — тоді затулив обличчя руками і, впавши на ліжко, заплакав.
Черненко почав заспокоювати його: є певна звістка, що цар у той день таки підписав маніфеста, але оголошувати його до посту заборонив, щоб народ зустрів свою волю не по шинках, а по церквах.
Тарас гірко всміхнувся і відпустив з цього приводу круте слівце.