Українська література 9 клас. Плани-конспекти уроків для шкіл з російською мовою навчання - В. В. Паращич 2009
Народна родинно-обрядова драма «Весілля»
Всі публікації щодо:
Фольклор
Тема. Народна родинно-обрядова драма «Весілля».
Мета: ознайомити учнів з етапами, значенням складників величної родинно-обрядової драми — українського весілля, весільними піснями; розвивати навички аналізу фольклорних драматичних творів, вміння пов’язувати їх із сучасністю; виховувати повагу до морально-етичних норм українського народу, його звичаїв і традицій, усної народної творчості.
Обладнання: збірки весільних пісень, репродукції картин відповідної тематики, фото- й відеоматеріали.
Теорія літератури: народна драматургія та її основні жанри.
ХІД УРОКУ
І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ
Вступне слово вчителя.
Весілля… Магічне, загадкове слово; подія, про яку з трепетом думають молоді люди. У «нареченого» й «наречену» грають навіть малі діти. І дійсно, це одна з найважливіших, визначальних віх у житті людини. Тому організація весілля, всі його етапи підпорядковані головному — дати гарний початок молодій родині, спрямувати її на щасливе подружнє життя. Як це робили предки українців, як сучасники дотримуються давніх звичаїв та законів моралі? Про це ми будемо говорити на сьогоднішньому уроці.
ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ
«Хвилинка мудрості».
ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
1. Інсценування.
(Учні показують самостійно підготовлені інсценівки за піснями та п’єсами-іграми.)
2. Завдання учням.
✵ У ряді слів підкресліть ті, що характеризують особливості драматичних дійств.
Діалоги, мелодійність, дії, картини, декорації, ремарки, драматизовані пісні, серйозний характер, жартівливий характер, костюми, монолог.
IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Слово вчителя.
Нині молодь і люди, як правило, самостійно обирають собі пару. У давнину ж існував звичай одружувати хлопця й дівчину за волею батьків, які часто орієнтувалися не на уподобання дітей, їхні бажання, а на майновий стан майбутніх зятя чи невістки (багаті-бідні), на репутацію (з порядної сім’ї чи ні), на здоров’я та силу, працьовитість. До речі, слово «шлюб» походить від «слюб» — єднання за коханням.
Знайомилися українські парубки й дівчата на вечорницях, на вулиці, під час церковних свят. Передшлюбні стосунки суворо засуджувалися всією громадою.
Весільний обряд починався зі сватання: посланці жениха (свати, старости) — поважні чоловіки, які добре знали звичаї, — йшли до батьків нареченої й виголошували спеціальну промову, щоб дізнатися, чи згодні ті віддати дівчину за їхнього нареченого. У разі згоди сватів пов’язували рушниками, обмінювалися хлібом, нареченому дарувалася хустка. Якщо з певної причини свати діставали відмову, то їх пригощали чаркою або виносився гарбуз.
В обряді сватання не було «хлопця» й «дівчини», а були «князь», «хоробрий мисливець», «куниця — красна дівиця».
2. Виразне читання.
Учні читають сцени сватання — уривки творів класиків української літератури. (Див. Додаток до уроку № 3.)
3. Слово вчителя.
Після успішного сватання відбувалися заручини: сходилися родичі молодих, дружки; співалися пісні, батьки домовлялися про весілля. Для випікання весільного короваю запрошувалися коровайниці — жінки з благополучних сімей, щоб молоді також жили щасливо.
Далі прикрашали гільце, запрошували гостей, відбувався дівич-вечір. І все це супроводжувалося відповідними весільними піснями.
4. Читання весільних пісень, прослуховування аудіозаписів.
— Визначте, до якого етапу весілля ці пісні належать, який характер мають. Чому саме?
5. Слово вчителя.
Весільні пісні численні. Відомий український етнограф і фольклорист П. Чубинський у 1869-1870 роках записав 1943 весільні пісні, але в народі їх, звичайно, існує набагато більше.
Мова пісень і розмовних партій багата на символіку, паралелізм, яскраві епітети й порівняння, пестливі слова, персоніфіковані образи природи. Так, молода порівнювалася із зіркою, ягідкою, ластівкою, сонечком; називалася княгинею, царівною, королівною, панночкою. У звернених до неї піснях звучали і радість із приводу поєднання її долі з коханим, і смуток за привільним дівочим життям, біль розлучення з рідними. Молодого величали князем, царенком, королевичем, паном, соколом, ясним місяцем.
Обов’язковими учасниками весілля були також музики — невеликі оркестри, найчастіше з двох (скрипка, бубон) чи з трьох (скрипка, бубон, кларнет або цимбали — «троїсті музики») інструментів. Музики акомпанували хором, грали для танців, супроводжували «весільний поїзд».
Саме весілля відбувалося в неділю. Вранці молоду готували до шлюбу; брат розплітав косу, дружки прикрашали її стрічками, монетами, одягали вінок і вельйон (вельон) — фату; вбирали в найкращий одяг. При цьому співали про те, що їхня княгиня дуже гарна, а ще буде й щаслива, славили її нареченого. Приходив молодий, ставав із дівчиною на рушник (щоб життєва дорога була довгою й гладенькою). Батьки благословляли пару. Молоді й гості йшли до церкви на вінчання. Коли поверталися назад, мати й батько зустрічали їх із хлібом-сіллю на рушнику, заводили до хати. По праву руку від молодого сідали його родичі, по ліву молодої — її. Світилки запалювали свічки, починалося частування. Хори співали до кожної страви, яку подавали мати й родички, жартівливих пісень: «борщ укипів на льоду», для каші «з помийниці воду брали», курку чи гуску «непатраними давали». Відбувалися й переспіви між хорами: дружки висміювали бояр за ненажерливість («півтора вола з’їли, на столі ні кришечки, під столом ні кісточки») або за крадіжку («їли юшку, вкрали галушку, сховали в кишеню — дівкам на вечерю»).
Хор світилок чи бояр запевняв, що цього не було, бо вони «роду королівського» і висміювали дружок (у них «зуби рідкі», старша дружка «тлуста, як капуста», інші — «кістками торохтять»). Діставалось і сватам («убогі, безногі, недолугі»), свахам («сороки на лозі», «свахи-нетілахи»), світилкам («шпильки в сіні»). Пісні поважного змісту співали до молодих та батьків.
Найдраматичніший момент весілля — прощання молодої з батьками та родом. На вози вантажилися скрині з посагом (приданим), і «весільний поїзд» з піснями вирушав до молодого додому.
Ще кілька етапів весілля, що відбувалися далі, — комора, покриття, перезва, циганщина.
Виникнувши в первісному суспільстві, весільні обряди та пісні протягом століть змінювалися, варіювалися, але основа їх залишалася такою самою — пошанування молодих, побажання їм добра й щастя, застереження від лихого.
Отже, весілля — це велична народна драма, що є важливим складником культури, у якій відображені світогляд, мораль, поетичні уявлення народу, родинні й суспільні відносини на певному історичному етапі.
Українське весілля багато в чому споріднене з російським, білоруським та іншими, бо в них спільні давні слов’янські корені.
6. Завдання пошуково-дослідницького характеру.
✵ Знайдіть спільні риси, традиції давнього і сучасного весілля (благословення, сватання, заручини, зустріч із хлібом-сіллю, циганщина тощо).
V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК
Вибірково-асоціативний диктант.
✵ Запишіть слова, з допомогою яких можна створити психологічний портрет українців у весільній обрядовості.
Романтичні, суворі, доброзичливі, поетичні, щедрі, кмітливі,
жадібні, боязкі, сумні, веселі, дотепні, жартівливі, серйозні, вразливі, забіякуваті, жорсткі, рішучі, мужні, спритні, сміливі.
VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ
Інтерактивна вправа «Мікрофон».
✵ Продовжіть речення.
«Мене вразило (мені запам’яталося)…»
«Весілля для мене…»
«Ніколи не подумав (подумала) б, що…»
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Вміти розповідати про родинно-побутову драму «Весілля»; підготувати усний твір «Традиції минулого у весіллях моїх батьків, родичів, знайомих» (можна з фотографіями); окремим учням — повідомлення.