Українська література 9 клас. Плани-конспекти уроків для шкіл з російською мовою навчання - В. В. Паращич 2009

Інтимна лірика Т. Шевченка
Літературний процес 40-60-х рр. XIX ст. Вступ

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Тема. Інтимна лірика Т. Шевченка.

Мета: ознайомити учнів з інтимною лірикою Шевченка, допомогти пізнати його як щиру, душевну людину, здатну на глибокі почуття; розвивати навички самостійної роботи з різними джерелами, вміння складати цікаве повідомлення й презентувати його, аналізувати ліричний твір та висловлювати велику думку про нього; виховувати щирість, порядність, прагнення до повноцінного життя.

Обладнання: портрет письменника, портрети жінок, що мали значення для поета, збірки творів, ілюстрації до них.

Теорія літератури: інтимна лірика, автобіографічні мотиви, художні засоби.

ХІД УРОКУ

I. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Вступне слово вчителя.

Т. Г. Шевченка знають більше як полум’яного борця, захисника й оборонця прав поневолених. Але він був ще й дуже талановитим художником з тонкою поетичною душею, людиною, здатною на глибокі й щирі особисті почуття. Він закохувався, у нього закохувалися. Коли б захотів, то міг би поріднитися навіть із князями, стати багатим. Але поет не здатен був стати щасливим, коли поруч страждали стільки нещасних, коли його близькі залишалися в кріпацтві і рідний край стогнав від панських знущань. Тому й мріяв Шевченко не про панночку, а про просту й гарну, щиру, сердечну українську дівчину, про взаємне кохання між ними.

Збудували б вони хатину десь поблизу Дніпра, жили б укупі дружно, ростили б діточок. Та не так сталося, як гадалося. Про інтимну лірику, навіяну особистим життям поета, його думки та почуття поговоримо на сьогоднішньому уроці.

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

«Хвилинка мудрості».

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

1. Виразне читання.

(Учні виразно читають вірші Т. Шевченка періоду заслання, роблять їх короткий аналіз.)

2. Завдання учням.

✵ Запишіть ті ідеї віршів Шевченка, які є актуальними й донині.

(Сила слова; дружба народів; велике значення поета і поезії.)

IV. сприйняття Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Евристична бесіда.

— Пригадайте, в яких із вивчених творів Шевченка йдеться про жінок?

— Продовжіть думку: «Жінка у творчості Шевченка — це… (об’єкт поклоніння, співчуття, захоплення; це мати, сестра, кохана, дружина і под.)».

2. Повідомлення учня.

(Учень розповідає про роль жінок в особистому житті поета.) (Див. Додаток до уроку № 49.)

3. Виразне читання.

(Учні виразно читають вірші інтимної лірики («Росли укупочці, зросли…», «Коло гаю, в чистім полі…», «Не тополю високую…», «Дівичії ночі», «І широкую долину…», «Ликері» та ін.).

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Творча робота.

Розглянувши портрети жінок, прочитавши вірші про них, складіть словесний психологічний портрет жінки-ідеалу, за уявленням Шевченка. Свої твердження аргументуйте, підтвердіть рядками з поезій.

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

✵ Продовжіть речення.

«Мене вразило те, що…»

«Шевченко постав для мене як…»

«Коли б мені довелося вибирати між коханням і достатком (або своїми принципами), я б…»

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготуватися до презентації проекту «Світове значення творчості Великого Кобзаря».

ДОДАТОК ДО УРОКУ № 49

Тарас Шевченко був людиною глибоко релігійною. Своєю творчістю він утверджував християнську мораль, закумульовану в десяти Божих заповідях. Про ту з них, що є неодмінною умовою щасливих взаємин закоханих, ідеться в поезії «Коло гаю, в чистім полі…».

Дівоча цнота, висока мораль, чистота стосунків хлопця й дівчини — ось неодмінна умова гармонії між закоханими. Щоб явити читачеві своє розуміння квінтесенції щастя, Тарас Григорович часто звертається до поняття раю. Саме це слово використовує він у поезії і риторичним запитанням констатує найвищий вияв земного щастя:

Якого ж ми раю У Бога благаєм?

Стан закоханих Шевченко часто порівнює з різноманітними явищами природи.

До психологічного паралелізму вдається автор і в поезії «Не тополю високую…», передаючи страждання молодої дівчини, котра ніяк не знайде собі пари.

Справжнім шедевром інтимної лірики Шевченка є вірш «Дівичії ночі». Вражає здатність автора глибоко розкрити психологію молодої дівчини, високохудожньо передати найтонші переживання ліричної героїні. Емоційність сприйняття посилюється тим, що ця сповідь серця ведеться від першої особи.

Серце митця було напрочуд чутливим до краси. А жінку Кобзар вважав «самым блестящим перлом в венце созданий». Тому й не дивно, що поет захоплювався жінками, вони хвилювали його уяву, викликали любов, прагнення створити свій куточок раю серед житейського пекла.

Першою любов’ю Тараса була Оксана Коваленко. Їй присвячена поема «Мар’яна-черниця». А спогади про красуню Оксану поет вилив у вірші «Ми вкупочці колись росли».

«Ганні вродливій» (так називав Тарас дружину полковника Платона Закревського, власника села Березова Рудка, що на Полтавщині) поет присвятив поему «Слепая», а також поезії «Г. З.» та «Якби зустрілися ми знову…».

Чи соціальна нерівність, чи відсутність справжнього почуття з боку Шевченка стали на шляху до поєднання його долі з долею Варвари Рєпніної, дочки російського державного діяча, генерала кавалерії?.. Ця таємниця назавжди схована в їхніх серцях. Але вже той факт, що Шевченко подарував їй свій автопортрет, присвятив поему російською мовою «Тризна», є свідченням глибокої симпатії до цієї неординарної жінки.

У фіналі «Присвяти» йдеться про її вплив на поета:

Для вас я радостно сложил

Свои житейские оковы,

Священнодействовал я снова

И слезы в звуки перелил.

Ваш добрый ангел осенил

Меня бессмертными крылами

И тихоструйными речами

Мечты о рае пробудил.

Варвара Рєпніна була гідна любові Тараса. Її інтелект, духовне багатство, поетичне світосприймання сповнили хвилюванням серце поета, але не спричинили бурі. У листі до Шарля Ейнара княгиня пише: «… щораз більше виявлявся мій потяг до нього: він відповідав мені деколи теплим почуттям, але пристрасним — ніколи».

Любов сліпа. І генії теж підвладні цій хворобі. Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової, колишньої наймички, кріпачки. Сучасники поета скептично ставилися до цього об’єкта його кохання. Ликера для Шевченка була останньою соломинкою, яка мала порятувати його від самотності, останньою надією на створення свого маленького раю. Він запропонував їй одружитися й виїхати на Україну. Вірив, що саме з нею вдасться «лихо донести і поховать лихе дебеле в хатині тихій і веселій». Адже неодмінною умовою «благодаті» він вважав сімейну ідилію у власній хатині.

He судилося стати Ликері Шевченковою долею. Згодом вона виходить заміж за перукаря Яковлева. А серце поета переповнюють біль, розпач, безнадія від усвідомлення страшної, всепоглинаючої самотності:

Ні! Треба одружитись,

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть В самотині.

(«Якби з ким сісти хліба з’їсти…»)

Прагнення простого людського щастя виявилося в Тараса Григоровича таким жагучим, що навіть в останній строфі останньої поезії, вміщеній у «Кобзарі» («Чи не покинуть нам, небого…»), за кілька днів до того, як відійти у вічність, він пише:

… над Стіксом, у раю,

Неначе над Дніпром широким,

В гаю — предвічному гаю,

Поставлю хаточку, садочок

Кругом хатини насаджу…

Скільки в цих рядках туги від усвідомлення того, що доля так жорстоко обділила його сімейним щастям!

Звичайно, мало мажору в інтимній ліриці поета, бо крізь призму власної долі, крізь біль зраненого серця пропустив він свою поезію. Самотність, нерозділеність кохання — ось ті струни, на яких звучить Шевченкова пісня печалі.

Жінки в житті і творчості Тараса Шевченка займають особливе місце. Мати Катерина, сестри — Катерина і Ярина, подруга дитинства Оксана Коваленко, Ганна Закревська, Ликера Полусмакова. І окремо — княжна Варвара Рєпніна — правнучка гетьмана Кирила Розумовського, небога декабриста Сергія Волконського, високоосвічена, інтелігентна, духовно багата жінка, названа сестра поета.

Уперше 35-літня Варвара Рєпніна побачила Тараса Шевченка у своєму родовому маєтку в Яготині навесні 1843 року. Він справив на неї сильне враження.

«Як багато він має такту, доброти й пошани до всього святого. З усіма він увічливий, із старшими шанобливий і тому його всі люблять. Носив модний тоді сірий довгий сурдут «у талію» з оксамитовим коміром і модний, високо, аж під підборіддя, зав’язаний шаль — крават. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Русявий. На перший погляд, його обличчя видавалося звичайним. Однак кожного, хто хоч раз бачив Шевченка, чарували його невеликі, але виразні очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою. Очима тими він підкорив собі вже не одне серце. У товаристві тримався вільно і з тактом».

Таким постав він перед родиною Рєпніних і яготинським товариством, де всі вже знали про його дитинство і молодість. Княжна побачила в Шевченкові барда української незалежності і писала своєму колишньому вчителеві швейцарцю Ейнерові: «Розповідали, що він багато перетерпів, що він страшним досвідом купив право громити сильних. Говорили про це між собою, бо ніхто не насмілювався торкнутися повісті його життя в розмовах з ним самим: усі його любили і всі бажали йому щастя й успіху».

Княжна Варвара Рєпніна була душею старого гетьманського дому. Добра, дотепна, мила й ласкава до людей, вона допомагала вбогим і нещасливим, роздавала все, що мала, брала найактивнішу участь у житті тих, хто звертався до неї за порадою. Глибоко ненавиділа кріпацтво. Свої переконання, щирість вдачі і простоту вона успадкувала від батька, а від матері — палкість почувань і пристрасний темперамент. Щедро розсіваючи навколо проміння своєї чистої душі, діяльною любов’ю до ближніх вона надолужувала брак особистого щастя: деспотична мати не дозволила їй побратися з молодшим братом російського поета Баратинського, ад’ютантом батька, в якого дівчина закохалась. Ця рана серця зробила її ще сентиментальнішою. Зламане особисте життя стало безрадісним. Вихована в ідеалах і настроях першої чверті XIX ст., вона піддавалася впливам містичної літератури, що в Росії та й на Україні ще в 40-х pp. знайшли собі добрий ґрунт.

З’явившись у Яготині, Шевченко порушив сонну одноманітність життя родини Рєпніних. Вериги, що їх штучно наклала на себе княжна, впали, душа попливла по майже забутому морі вражень, фантазій, душевних поривів, і настав момент, коли вона сказала собі, що Шевченко — обранець її серця, а потім признавалась, що коли б відчула з його боку любов, то, може, відповіла б йому й пристрастю.

Психологічні портрети Шевченка, як людини і поета, княжна змалювала у своїх спогадах мистецьки яскраво і об’єктивно правдиво.

«Шевченко їв і пив, як усі смертні, і кожен, увійшовши до кімнати, де він перебував з молодими людьми, ніяк не міг би поставити його вище за інших. Годинами він міг віддаватися найпустішій банальній розмові і навіть, як здавалося, захоплюватися нею. Він був добрий до слабкості, легкодухий до жорстокості, нерішучий і водночас похапний аж до необдуманих вчинків. Його не можна було не любити, а для всіх, хто щиро любив його, був джерелом турбот, безупинних переходів від захоплення до обурення, від співчуття до охолодження».

Шевченко — поет у повному розумінні цього слова: своїми віршами він полонив усіх, викликав у слухачів сльози ніжності й співчуття, прихиляв до себе старих і молодих, холодних і палких. Читаючи свої чудові твори, ставав чарівником: музичний голос переливав у серця слухачів глибокі почуття, що владно панували тоді над ним самим. Був обдарований більше ніж талантом — генієм, і чутлива та добра душа його налаштовувала ліру на високе й святе.

Інсценізація

Варвара. Якби я коли-небудь палко бажала багатства, то це зараз… Якби в мене ще були мої брильянти!

Шевченко. Варваро Миколаївно, ваші брильянти — то ваша щира душа, прихильна до мене… В нашому просвіщенному государстві завжди починати якесь добре діло, та ще для рідного народу, та ще рідною мовою, важко і майже небажано. Без надійних людей і без грошей не втну либонь нічого. Помагайте, сестро, будьте ласкаві, ви маєте і силу, і славу, і любите ту країну, що я тепер заходився малювати.

Варвара. Чи ж треба мені пояснювати? Кажіть, що належить робити.

Шевченко. Поширенням видання буде зручно зайнятись під час дворянських виборів — у Полтаві, в Чернігові…

Варвара. А в Києві? Створена ж спеціальна комісія при канцелярії губернатора … з вивчення пам’яток старовини. Там працюють Максимович, Костомаров, Юзефович. Ця комісія вам могла б допомогти і порадами, і коштами.

Шевченко. Я чув про цю комісію ще в Петербурзі від Куліша. Сам думав зв’язатися з нею чи на службу стати.

Варвара. Я знаю голову тієї комісії — Писарєва. Можу хоч зараз написати рекомендаційного листа до нього. Комісія знаходиться при Київському університеті.

Шевченко. До речі, я збираюся завітати до університету. Думаю там влаштуватися викладачем малювання.

Варвара. Мамин двоюрідній брат, граф Уваров, — міністр освіти. Я гадаю, що він зважить на мої прохання. Я й тут могла б вам допомогти.

Шевченко. Варваро Миколаївно, особливо не турбуйтесь, у мене теж є друзі в Києві — допоможуть.

Варвара. Ми все про малювання. Сподіваюся, що й перо не лежить у вас без діла. Це був би жахливий злочин.

Шевченко. Мудра сестрице, перо справді трохи залежалось, хоч, певна річ, я постійно маю його під рукою. Дякую за турботу і допомогу.

Варвара. Моя допомога — краплина в морі. Але з Божою поміччю здійснимо вами задумане, тільки не знайтеся з людьми дріб’язковими й негідними. Не гнівайтесь на мої вічні проповіді! Я вам набридла, як гірка редька, але я ваш найщиріший друг, найрідніша сестра і не можу не говорити вам правду.

Шевченко. Вибачте, сестро, за те, що завдаю вам постійних клопотів.

Варвара. Багато чесних і благородних душ бажають вам добра.

Перший читець. Шевченко в Яготині працював над серією малюнків «Живописна Україна». Не залежалось і перо. На один з літературних вечорів у маєтку Рєпніних Тарас приніс свою поему «Слепая». Сюжет «Слепой» був вигаданий, однак поштовхом до написання стала страшна звістка про трагедію подруги дитячих літ поета — Оксани. Тому своїй божевільній героїні він теж дав це ім’я, глибоко переживаючи її муки, адже його Оксаночка, зведена москалем, теж збожеволіла, як і зведена батьком-паном героїня поеми.

Варвара. O, якби я могла передати вам усе, що пережила, слухаючи ці рядки. Які почуття, які думки, яка краса і який біль! Лице моє було мокре від сліз, і це було щастя… Я відчувала нестерпний біль у грудях… Спочатку нічого не могла вимовити, а коли схаменулась, то сказала: «Я замовлю золоте перо й подарую його вам». Того дня, перед сном, я так гаряче молилась, я так пристрасно любила весь світ…

Другий читець. У серці княжни спалахнула любов. І хоч в її житті це було вже вдруге, та у стуженій за щастям душі почуття розцвіло всіма квітами перших палких, чистих переживань, коли закохане серце радісно молиться і хоче обійняти увесь світ. Як у кожної пристрасної натури, любов у княжни обернулася егоїстичним бажанням заволодіти всім єством коханого. Ревнувала свого обранця до всіх.

Перший читець. На одному з весіль поет добре загуляв, і це ніби гострим ножем пронизало її серце. Варвара написала і вручила Шевченкові алегоричного листа. Коли на другий день після літературної вечірки вони зосталися вдвох, вона запитала, чи Шевченко не гнівається на неї за лист-алегорію. Тарас не розгнівався, а навпаки, був дуже зворушений. Він розхвилювався, якийсь час не показувався в товаристві, а у відповідь на листа княжни написав поему. Написав по-російськи, бо княжна української мови не знала.

Другий читець. За кілька днів увечері поет з’явився. Був веселий, жартував і вручив княжні листок списаного паперу. Це була присвята до поеми «Тризна» з написом: «На память 9-го ноября 1843 года, княжне Варваре Николаевне Репниной».

Читаючи присвяту, княжна відчула, що коли дозволить собі піддатися почуттю, яке її охопило, то кинеться Шевченкові на шию. Але перемогла себе. Прочитавши написане вдруге, тремтячим голосом вимовила: «Дайте мені ваше чоло». І на очах у всіх подякувала поетові «чистим поцілунком».

Перший читець. Протягом найближчих днів усе минало спокійно. Визначився стиль стосунків княжни і поета: дружня відвертість і простота. Незабаром поет виїхав з Яготина на десять днів, а коли повернувся, то стримувані княжною почуття прорвалися: побачивши, як він входить до їдальні, Варвара одна з усього товариства підвелася з крісла, але поет привітався з усіма загальним поклоном. Княжна, як школярка, почервоніла, крутнулася і втекла. Вона не зважила на те, що її поведінка викликала у присутніх здивування.

Другий читець. Другого дня, ввечері, поет отримав від княжни повість під назвою «Дівчинка». У чотирьох розділах авторка описала етапи свого духовного життя. Спочатку — перші неясні мрії дванадцятилітньої дівчинки про любов, трепет дівочої душі, коли «безіменна любов ласкаво кивала їй головою» і серце сповнювалося радісним передчуттям щастя гріховних солодощів. Далі описала переживання у віці 18-25 літ. А наприкінці порівнювала себе, немолоду вже людину, «з лірою з порваними струнами, що від них зціліла лише одна християнська любов, як місточок через безодню до людей».

Перший читець. Сповідь княжни вразила Шевченка. Чуйний і добрий, він був зворушений до глибини серця. Почуття свої передав у письмовій відповіді авторці, закінчивши її словами: «О добрий ангеле! Ти укріпив захитану в мені віру в існування святих на землі».

Але княжна чекала не цієї «канонізації», а «живої» реакції на свою сповідь.

Другий читець. Мати Варвари, довідавшись від княгині Кейкуатової про написану дочкою «Дівчину», забажала ознайомитися з доччиним твором. Княжна Варвара прочитала матері і свою повість, і відповідь Шевченка. Княгиня суворо зауважила доньці, що вона занадто легко пускається в сердечні зізнання, а почувши відповідь, що Шевченко для неї не чужий, що вона його любить і довіряє йому, сказала, що це безсоромність.

Перший читець. У найближчі по тому дні Шевченко і княжна в очах усього оточення мали вигляд двох закоханих, що посварилися. Поет замкнувся в собі й мовчав. Сповідь княжни його дуже збентежила. Він щиро оточив її німбом святості, готовий був молитися на цю дивну аристократку, в якій відкрив для себе стільки духовної краси. Але чи до цього почуття вдячності, щирої симпатії й приязні домішувалось глибше почуття, що єднає двох? Очевидно, ні.

Сумний настрій Шевченка мав свою причину: він був переконаний, що Варвара його покохала, і це завдавало йому душевних страждань. Тарас досі ніколи не зустрічав такої співзвучної собі жіночої душі і в жодної із жінок не бачив такого захоплення ним, але його почуття не було коханням, як у княжни. Думка про моральні муки, які чекали Варвару, була для молодого поета нестерпною, як і можливе припущення, що вона сама зізнається йому в коханні.

Другий читець. Це була кульмінація їхніх непростих, досить напружених стосунків. Шевченко не простягнув руку, як чекала Варвара, не притулив її до свого серця. Княжна все зрозуміла. Вона опанувала собою, погодилася бути названою сестрою, говорила про те, як допомагає їй у житті віра. Прощаючись, Шевченко сказав: «До побачення, сестро…».

А княжна мучилася, переживала і з туги та смутку навіть заслабла: вісім днів нічого не могла їсти і дуже змінилася після хвороби.

Перший читець. Капніст, друг родини Рєпніних, на прохання старої княгині приїхав до Яготина і мав з Варварою кілька розмов. Він цілком виключав можливість такого зближення між княжною й поетом, яке могло б привести їх до шлюбу. Закидав княжні, що вона у своїх симпатіях до Шевченка зайшла занадто далеко, а їхній шлюб зробив би його нещасливим. На думку Капніста, Шевченкові треба виїхати з Яготина. У княжни стиснулося серце…

Остання зустріч Шевченка з княжною була дуже сердечною. Варвара трималася спокійно і гідно. У розмовах з поетом навіть спромоглася сказати, що могла б полюбити його дружину, якби він одружився. Проте Шевченко відчував інше, був стриманим, холодним, мовчазним. Так, принаймні, їй здавалося.

Коли нарешті 10 січня настав час від’їзду Шевченка, княжна у сльозах кинулася йому на шию, потім перехрестила його чоло. Поет вибіг з кімнати. Покидаючи Яготин, був упевнений, що залишає тут друга, який не зрадить його в найтяжчі хвилини життя.