Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна

Українська література 9 клас. Плани-конспекти уроків для шкіл з російською мовою навчання - В. В. Паращич 2009

Презентація проекту «Світове значення творчості Великого Кобзаря»
Літературний процес 40-60-х рр. XIX ст. Вступ

Тема. Презентація проекту «Світове значення творчості Великого Кобзаря».

Мета: підсумувати й узагальнити знання учнів про життєвий і творчий шлях Шевченка, допомогти усвідомити світове значення його творчості; розвивати навички проектно-дослідницької роботи, творчі здібності, здатність до співпраці, вміння самостійно здобувати інформацію з різних джерел, оформляти її для презентації; виховувати почуття гордості за геніїв нашої землі.

Обладнання: ілюстрації до життєвого шляху Шевченка; елементи костюмів, декорацій, стіннівки, відеогазети, відеопрезентації, аудіозаписи, репродукції картин і гравюр Шевченка, книжкова виставка.

Теорія літератури: епос, лірика, драма, ліро-епічні жанри, художні образи, символи, афоризми.

ХІД УРОКУ

I. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

ІІ. ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПРОЕКТУ «СВІТОВЕ ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ»

1. Вступне слово вчителя.

Сьогодні ми завершуємо знайомство із творчим доробком, особистістю геніального українського поета, мислителя, художника, основоположника нової української літератури та мови Тараса Григоровича Шевченка. Ви багато працювали в групах і самостійно, реалізуючи пошуково-дослідницький проект, і зараз відбудеться презентація результатів ваших досліджень.

2. Виступ групи «літературознавців».

(Група «літературознавців» виступає із тезами «Світове значення творчості Великого Кобзаря» або відеопрезентацією.)

1) Зачитування висловлювань визначних діячів світової культури про Т. Г. Шевченка.

2) Демонстрація фотографій пам’ятників Шевченкові в Палермо (Канада), Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі, Москві, найкращого пам’ятника в Харкові.

3) Оголошення даних про кількість видань Шевченкових творів, переклади різними мовами.

(Учні зазначають, що «Кобзар» в Україні — другий за популярністю після Біблії; вірш «Заповіт» перекладений 1400 мовами світу.)

3. Виступ групи читців.

(Учні виразно читають напам’ять вірш «Заповіт» російською, білоруською, англійською та іншими мовами.)

(Див. Додаток 1 до уроку № 50.)

4. Виступ групи «мистецтвознавців» чи «екскурсоводів».

(Учні проводять «заочну екскурсію» в картинну галерею з полотнами Шевченка або відеоподорож.)

(Див. Додаток 2 до уроку № 50.)

5. Виступ групи «художників».

(Учні демонструють власні ілюстрації до Шевченкових творів.)

6. Виступ групи «мовознавців».

(Тема: «Шевченко — основоположник нової української мови». Зазначити, що Шевченко уперше ввів суспільно-політичну лексику; видав своїм коштом дешевий «Буквар» для народу; продемонструвати його факсимільні видання. Виразно прочитати вірш В. Самійленка «Українська мова» й прокоментувати його.) (Див. Додаток 3 до уроку № 50.)

7. Виступ групи «сценаристів» та «акторів».

(Учні показують інсценівку за п’єсою Т. Шевченка «Назар Стодоля».)

8. Виступ групи «біографів».

(Тема: «Особистість Шевченка у його «Щоденнику» та російських повістях». Слід доповнити біографію Шевченка цікавими фактами, про які не згадувалося на уроках, у підручнику, наприклад, про співробітництво з українськими меценатами Симирен- ками — Яхненком.)

9. Виступ групи «краєзнавців».

(Тема: «Ім’я Шевченка в нашому краї».)

III. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивна вправа «рефлексія».

(Учитель з’ясовує, яке враження справила презентація, хто найкраще попрацював, яка група найдружніша, що вдалося, а що — не зовсім, хто відзначився індивідуально і т. ін.)

IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготуватися до тематичної контрольної роботи.

ДОДАТОК 1 ДО УРОКУ № 50

Завещание

Как умру, похороните

На Украине милой,

Посреди широкой степи

Выройте могилу,

Чтоб лежать мне на кургане,

Над рекой могучей,

Чтобы слышать, как бушует

Старый Днепр под кручей.

И когда с полей Украины

Кровь врагов постылых

Понесет он… вот тогда я

Встану из могилы —

Подымусь я и достигну

Божьего порога,

Помолюся… А покуда

Я не знаю Бога.

Схороните и вставайте,

Цепи разорвите,

Злою вражескою кровью

Волю окропите.

И меня в семье великой,

В семье вольной, новой,

Не забудьте — помяните

Добрым тихим словом.

(Переклад російською Олександра Твардовського)

Запаведзь

Як памру я, пахавайце

На Украйне мілай,

Сярод стэпу на кургане,

Дзе продкау магіла:

Каб нязмеранае поле,

Дняпро і абріві

Было відна, — было чутна,

Як раве бурлівы!

Як пагонець з України

У сіняе мора

Кроу варожжу.

Вот тады я

І нiвы і горы —

Усе пакіну й да самога

Бога палунаю

Маліціся… А да тых пор —

Бога я не знаю!

Пахавайце ды уставайце,

Кайданы парвіце

І врожай злой крывёю

Волю акрапіце!

І мяне у сям’і вялікай,

У сям’і новай, вольнай,

Не забудзьце памянуці

Добрым ціхім словам.

(Переклад білоруською Янки Купали)

MY TESTAMENT

When I die, let me buried

In my beloved Ukraine,

My tomb upon a grave-mound high,

Amid the wide-spread plain,

That the fields, the steppe unbounded,

The Dnieper’s plunging shore

My eye could hear

The mighty river roar.

When from Ukraine the Dnieper bears

Into the deep blue sea

The blood of foes… then will I leave

These hills and fertile fields —

I’ll leave them all behind and fly

To the adobe of God

To sing His praise. But till that day —

I nothing know of God.

Oh bury me, then rise ye up

And in the great new family,

The fam’ly of the free,

With softly-spoken kindly word

Remember also me.

(Переклад англійською Джона Віра)

ДОДАТОК 2 ДО УРОКУ № 50

Шевченко-художник

Дуже рано виявилися у хлопця здібності до малярства. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Усе ними малював стіни, лави, стіл в хаті й надворі, в себе й у гостях. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Якось юний художник намалював п’яного дяка, за що був ним жорстоко покараний. «Цей перший деспот, на котрого я наткнувся в моєму житті, — писав Шевченко, — уселив у мене на все життя глибоку огиду і презирство до всякого насильства однієї людини над іншою».

Прагнучи стати художником, Тарас побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту. Останнє рішення будь-що стати малярем визріло у нього в Києві, куди він поїхав з паном. Енгельгардт бенкетував, і три дні хлопець міг робити, що сам хотів. Тарас побував на Хрещатику, оглянув Золоті ворота, Лавру, Софійський собор. Брався нишком перемальовувати. Та за три дні чи ж багато встигнеш?..

1831 року пан Енгельгардт вийшов у відставку й оселився в Петербурзі. А наступного року, зваживши, що він матиме з Шевченка більш як з дворового художника, ніж як із слуги, віддав його на чотири роки навчатися до петербурзького майстра декоративного живопису Василя Ширяєва, людини грубої й жорстокої. Разом з іншими учнями Ширяєва Шевченко розписував інтер’єри петербурзьких театрів — Большого, Михайлівського. А вечорами відвідував рисувальні класи Товариства заохочування художників. Тут молодий Тарас знайшов товаришів, які познайомили його з викладачами Петербурзької академії мистецтв.

У жовтні 1835 року авторитетний комітет Товариства на чолі з професором Федором Толстим розглянув малюнки Шевченка і схвально оцінив їх. Шевченко мріяв навчатися в Академії, але добре розумів, що кріпакам туди дорогу заказано.

Долею українського поета зацікавилися передові діячі російської культури — художники Олексій Венеціанов, Карл Брюллов, поет Василь Жуковський, композитор Михайло Вієльгорський.

Карл Брюллов, ознайомившись з малюнками Тараса, відчув у них міцну основу, на якій у майбутньому міг розвинутись чудовий художник, майстер неабиякого обдарування. Брюллов запросив Шевченка відвідувати свою майстерню, познайомив зі своїми друзями, однодумцями. Діячі російської культури розуміли, що в кріпацтві такий талант загине, і тому почали дії щодо викупу Шевченка з кріпацтва.

16 квітня 1838 року в будинку Вієльгорського відбувся великий концерт для друзів композитора. Зібралися тут відомі діячі культури, шанувальники музики й живопису. Після концерту розіграли портрет Василя Андрійовича Жуковського роботи Карла Брюллова. А через 6 днів, одержавши 2500 карбованців, поміщик Енгельгардт підписав документи про звільнення Шевченка.

Шевченка прийняли до Петербурзької академії мистецтв у клас Карла Павловича Брюллова — професора академії.

1838-1840 роки — час, коли Шевченко багато і плідно працював як художник і поет, випереджаючи академічну програму. Крім занять зі спеціальних мистецьких дисциплін, багато читав, цікавився історією своєї батьківщини, інших європейських країн. І, звичайно, писав вірші. 1840 року побачила світ його перша збірка — «Кобзар».

Уже після першого року навчання в академії — у травні 1839-го — Шевченко здобув срібну медаль другого ступеня за екзаменаційну роботу — рисунок з натури. Наступного року — знову срібна медаль: цього разу за складнішу композицію побутового характеру «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці». 1841 року рада академії присуджує 27-річному Шевченкові третю срібну медаль за акварель «Циганка-ворожка».

Саме за графічні, а не за живописні твори Шевченкові було присуджено високе і почесне звання академіка Санкт-Петербурзької академії мистецтв. Цей факт свідчить не лише про високий професійний рівень Шевченка як художника-графіка, а й про визнання вагомості його внеску в розвиток графічного мистецтва. Не менш промовистим є і той факт, що саме Шевченко вважається одним із родоначальників національного реалістичного мистецтва Казахстану, і митці цієї країни здебільшого посилаються саме на його графічні твори, зокрема виконані в засланні.

Причини відсутності належної уваги до графічної спадщини Кобзаря слід шукати у XIX ст. Тоді графічне мистецтво вважалося мистецтвом другорядним, допоміжним архітектурі, скульптурі і живопису. Основним призначенням графіки було копіювання та тиражування у вигляді окремих естампів, журнальних або книжкових ілюстрацій кращих архітектурних, живописних, скульптурних творів з метою їх популяризації. Цікаво, що сам Шевченко був високої думки щодо можливості графічних мистецтв і, зокрема, про призначення у суспільстві художника-графіка. Про це свідчить запис, зроблений поетом у щоденнику 26 червня 1857 року: «Из всех изящных искусств мне теперь больше всего нравится гравюра и не без оснований. Быть хорошим гравером, значит быть распространителем света истины, значит быть полезным людям. Прекраснейшее, благороднейшее призвание гравера. Сколько изящнейших произведений, доступных только богатым, коптилось бы в мрачных галереях без твоего чудотворного резца?» Такого розуміння значення графічних мистецтв не виявив жоден з художників — сучасників Шевченка.

Знайомство доцільно розпочати з учнівських робіт Шевченка, виконаних у 1835-1837 роках, коли він спілкувався з молодими митцями Товариства заохочення художників, учнями Петербурзької академії мистецтв і художньої школи, керованої та опікуваної О. Г. Венеціановим. У цей період Шевченко почав працювати над сюжетними малюнками на історичні теми («Смерть Лукреції», «Смерть Олега, князя древлянського», «Александр Македонський виявляє довір’я своєму лікареві Філіппу», «Смерть Віргінії», «Смерть Б. Хмельницького», «Смерть Сократа»). Саме в них бере витоки глобальна тема, що стане для Шевченка основною впродовж усього життя. Це тема України, її минулого, сучасного і вимріяного у серцях простого люду щасливого майбутнього.

Зупинимося докладніше на картині «Смерть Б. Хмельницького».

У просторій світлиці — козаки. У глибині на ліжку сидить знесилений смертельним недугом Б. Хмельницький. Відчуваючи близький подих смерті, Хмельницький відповідно до рішення козацької Ради передає своєму синові Юркові, що схилився перед батьком навколішки, булаву — ознаку й символ гетьманської влади. Праворуч від гетьмана, ближче до глядача, у кріслі з високою спинкою, задумливо поскубує бороду боярин — представник московського царя. Ліворуч біля столу — представник духовенства. У центрі малюнка, на передньому плані згорьовані запорожці схиляють у скорботі перед улюбленим ватажком бойове знамено. У глибині, на тлі світлого прямокутника відчинених дверей, — силуети козаків, що йдуть прощатися зі своїм гетьманом. Зміст і деталі зображеного досить точно відповідають описам події, викладеним у сучасній Шевченкові літературі, а також у народній думі про смерть Б. Хмельницького.

Прагнучи якомога життєвіше і правдивіше зобразити сцену смерті Б. Хмельницького, молодий Шевченко малює постаті у складних ракурсах. Однак через брак певного досвіду і вправності в рисунку, а також знань анатомії людського тіла порушуються і навіть деформуються пропорції. А бажання максимально точно відтворити атмосферу цієї сумної, хоч і не позбавленої урочистості події, обертається надмірністю у показі другорядних деталей, які відволікають увагу від головного.

Започаткована у «Смерті Б. Хмельницького» тема історичного минулого і сучасного рідного краю знаходить своє логічне продовження у творах наступних років, зокрема графічному циклі «Живописна Україна». Відповідно до задуму Кобзаря «Живописна Україна» мала виходити щорічно окремими випусками по 12 естампів, виконаних у техніці офорту. З незалежних від Шевченка причин світ побачив тільки один випуск циклу «Живописна Україна» (кінець 1844 p.), що містив 6 офортів. Та навіть цього досить, щоб належним чином оцінити глибинність його задуму та широту тематичного діапазону.

Варто ще спинитися на роботі «Судня рада». Цей офорт можна розглядати як зображення побутової сцени життя українських селян. На аркуші відтворено сільський сход, що має розв’язати суперечку між односельцями. Змістовий же підтекст глибший. У творі суд народний, тобто суд праведний і справедливий протиставляється панському судові.

По-новому розкривається талант Шевченка-пейзажиста в малюнках, виконаних ним у 1848-1849 роках під час наукової експедиції, з опису та дослідження Аралу.

Малюнки й акварелі, виконані під час експедиції, не стали сухими протоколами, у яких скрупульозно перелічено кожен камінь і кожну складку місцевості. Природу Аралу Шевченко побачив одночасно очима художника та науковця.

Значне місце у графічній спадщині Шевченка посідають портретні зображення, які він створював упродовж усього життя, увічнивши на папері багатьох своїх сучасників. Композиційне вирішення графічних портретів не відзначається широким розмаїттям: здебільшого це поясні чи погрудні зображення, повернені фронтально або на три чверті до глядача, де основну увагу зосереджено на обличчі й особливо очах — «вікнах душі» портретованої моделі. Серед зображених — переважно особи, з якими Кобзар спілкувався або яких добре знав. (Демонструються портрети.)

Упродовж свого творчого життя Шевченко створив понад 30 малярських та графічних автопортретів, у яких передав складну «лінію» своїх думок, почуттів, переживань. На його малюнках ми бачимо романтичного юнака (ранній автопортрет 1840 року) і збагачену досвідом, але вже хвору виснажену людину, яка прожила нелегке життя (автопортрет 1861 року). Автопортрет 1840 року є чудовим заспівом Шевченка-митця до його великої саги психологічного самоаналізу. В автопортреті Шевченка ліричне поєднується з драматичним, замріяність — з тривогою, добросердечність — із сумом, бадьорість — з легкою втомою. Перед нами зосереджене обличчя молодої людини. Гарний, сповнений гідності й граціозності поворот голови до глядача. Світло вихоплює з півтемряви лише обличчя — все інше тане, ховається у напівпрозорих тінях. Чоло Шевченка яскраво освітлене, а очі сховані в тіні. Художник вдається до засобу, типового для малярства романтизму, — за допомогою світла й тіні підкреслити, виділити те, на що передусім має звернути увагу глядач. Може здатися дивним, що найпромовистіший елемент портрета, який художники намагаються всіляко виділити, «дзеркало душі» — очі — Шевченко навпаки затінює. Але придивіться уважніше. Погляд сповнений якогось невисловленого запитання. Замість замріяного споглядання, яке так любили відтворювати у своїх портретах художники-романтики, у Шевченка — гостре, насторожене, драматичне вдивляння у життя, у людей.

Що ж до олійного живопису, то найвідоміші картини Шевченка — це «Катерина», «Селянська родина», «На пасіці».

На картині «Селянська родина» бачимо стареньку, під солом’яною стріхою хату. Тут, у затишку, наприкінці літнього дня зібралася селянська родина — молоді батьки, їх синочок, дід. Малюк, що цілий день був з дідусем, очевидно, бешкетуючи, а може й ненароком розбив горщика, який висів на тину і був неабиякою цінністю у селянській родині.

Батько хотів було покарати хлопчика за вчинену шкоду. Але мати заступилася за сина, благаючи чоловіка вибачити його. Чоловік полагіднішав, заспокоївся, узяв люльку і, немов вибачаючись перед дружиною, прагне приласкати сина.

За цією маленькою драмою уважно стежить дворовий пес. Трохи далі, на розі хати, сидить і гріється у променях вечірнього сонця сивий дідусь, якому байдуже все, що діється на подвір’ї.

Перед нами типова сцена з селянського побуту, знаменитий жанровий живопис, який посідає важливе місце в українському мистецтві XIX ст.

ДОДАТОК 3 ДО УРОКУ № 50

Букварь

Южнорусскій 1861 року