Українська література 9 клас. Плани-конспекти уроків для шкіл з російською мовою навчання - В. В. Паращич 2009
Юрій Федькович. Оповідання «Три як рідні брати»
Українська література кінця XIX ст
Всі публікації щодо:
Федькович Юрій
Тема. Юрій Федькович. Оповідання «Три як рідні брати».
Мета: ознайомити учнів із життям та творчістю письменника, допомогти усвідомити особливості розвитку літератури й мови в різних регіонах України; зміст твору Федьковича; розвивати навички вдумливого читання, аналізу епічних творів малих форм, уміння висловлювати власні думки з приводу прочитаного, виділяти головне; виховувати гуманізм, толерантність, милосердя, дружелюбність.
Обладнання: портрет письменника, ілюстрації до життя і творчості, різні видання творів; карта України.
Теорія літератури: оповідання, «малі» форми прози, тема, головна думка.
ХІД УРОКУ
I. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Аналіз виконання контрольної роботи.
ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ
Вступне слово вчителя.
Його називали «буковинським солов’єм», основоположником нової української літератури на Буковині. Над його біографією ламали голову літературознавці, оскільки письменник вигадував не лише сюжети своїх творів, а й історії про власне життя. Це — Юрій Федькович. Він був офіцером, однак товаришував із солдатами. Військовий мундир поміняв на простий гуцульський костюм. Поет, прозаїк, драматург, перекладач, фольклорист, народний суддя. Ось із такою талановитою, надзвичайно цікавою людиною ми познайомимося на сьогоднішньому уроці.
ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ
«Хвилинка мудрості».
IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Міні-лекція вчителя з елементами бесіди.
Коли 1834 року в родині понімеченого польського шляхтича Адальберта Гординського де-Федьковича народився син, його охрестили за латинським обрядом і назвали Осип-Домінік. Тільки в зрілому віці Юрій Федькович обрав собі українське ім’я та прізвище, бо його батько був лютим ненависником усього українського, народного. Мати, брати, сестри ж чудово співали українські пісні, знали безліч казок та легенд, і Юрій переймав їх усім серцем.
Навчався Федькович у початковій школі в сусідньому селі, потім два роки в Чернівецькій німецькій нижчій реальній школі. Старший брат Іван пішов у повстанці, його переслідувала австрійська влада, тому Юрій у 14 років змушений був податися на заробітки в Молдову. За участь брата у загоні Лук’яна Кобилиці хату Федьковичів спалили, господарство спустошили. Матері довелося йти жити до родичів, а Юркові — працювати в землеміра, в аптекаря та на інших роботах. Коли хлопець через три роки повернувся додому, суворий батько віддав сина в австрійську армію солдатом. Це стало для юнака тяжким випробуванням — бути в чужій стороні, між чужих людей і воювати за чужі інтереси. З туги й суму Федькович почав складати вірші німецькою мовою, бо не тільки не вмів писати по-українськи, а навіть не бачив української книжки (до 60-х років XIX ст. на Буковині нічого нашою мовою не видавалося!). Основна тема творів Федьковича — трагічна доля солдатів австрійської армії. У 1862 році виходить збірка його поезій, а в 1863-му він нарешті звільняється від ненависної служби.
Не складається особисте життя поета. Кохану дівчину силоміць віддають за багатого, рано помирають його сестри й мати.
Влада скоса дивиться на колишнього офіцера, що вдягається у простий гуцульський одяг, приятелює із селянами. Ті обирають його своїм війтом (старостою), ходять до нього за мудрою порадою та справедливим судом.
У 35 років Федькович стає інспектором шкіл Вижницького повіту. Видає «Буквар» та «Словник для господарських діточок», але їх забороняє цензура.
Виходить друга збірка його поезій. Письменник збирає і видає кілька книжок народних пісень, майстерно перекладає їх німецькою мовою.
З 1876 року Федькович живе в Чернівцях, і навколо нього зосереджується чи не все культурне життя краю. Він — редактор першої української газети «Буковина», автор збірки повістей. Усе життя віддав митець за краще майбутнє свого народу.
Я люблю мою Русь-Україну;
Я вірую в її будучину;
В тій-то надії я живу і умру, —
писав поет.
А відомий поет Марко Черемшина зазначав: «Ще наша зелена Буковина спала тихим сном, ще була недоступним світом, забутим закутком України, як … заспівав могутню пісню верховинський гуцул і, розбудивши нею сплячих, вніс життя, вніс весну у студену хату та й тим зайняв перше місце побіч безсмертного Тараса».
Цю ж думку підтверджує Максим Рильський: «… До появи Івана Франка не знали західноукраїнські землі такого сильного поета, як Юрій Федькович».
2. Запитання до учнів.
— Що, на ваш погляд, є незвичним у біографії поета?
— Які риси характеру у Ю. Федьковича визначальні?
3. Зачитування «цікавинок» про Ю. Федьковича.
(Учитель зачитує цікаві факти про Ю. Федьковича з книги В. Шевчука «З вершин та низин». (Див. Додаток до уроку № 62).)
4. Виразне читання.
(Учні «ланцюжком» виразно читають оповідання Ю. Федьковича «Три як різні брати».)
5. Словникова робота, обмін враженнями щодо прочитаного.
6. Евристична бесіда.
— У чому, особливо для гуцулів, полягала трагедія солдатчини?
— Наскільки реалістичною здається вам ця історія?
— Чи є у творі якісь точки перетину з нашим часом? Які саме?
V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК
Завдання учням.
✵ Розшифрувавши записи в колах, прочитайте ідеали, яким завжди служив і які популяризував Юрій Федькович.
(Відповідь: віра, любов, надія.)
VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ
інтерактивна вправа «Мікрофон».
✵ Продовжіть речення.
«Ю. Федькович здався мені…»
«Мене зацікавило…»
«Мене вразило…»
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Знати біографію Ю. Федьковича, зміст оповідання «Три як рідні брати», вміти його аналізувати.
ДОДАТОК ДО УРОКУ № 62
Не хочу бути паном
Служачи у війську офіцером, Ю. Федькович поводив себе дивно. Він не відгороджувався від солдат, залюбки вчив їх читати, слухав їхні розмови, співав з ними пісні, збираючи довкола себе цілий гурт земляків. Перший вірш поета «Нічліг» і був складений, як співанка для українців-вояків. Вийшовши у відставку, Федькович скинув офіцерського мундира і демонстративно вдягся в простий гуцульський костюм — вчинок на Буковині нечуваний. Бувши католиком, перейшов у православну віру і з Осипа став Юрієм — хотів бути справжнім гуцулом і не мати в собі нічого панського. Гуцули прийняли його у свій гурт і навіть обрали війтом у Путилові. Поет здобув собі такий авторитет, що люди, замість подавати до суду, ставали на суд перед ним, і тут вирішувалися навіть такі справи, що мали йти до крайового суду в Чернівці. Коли ж пани почали зазіхати після знесення панщини на гуцульські ліси й пасовиська, Федькович став народним адвокатом і в довгому, складному і заплутаному судовому процесі виборов 16 селянам Вижницького повіту їхні ліси й пасовиська. Докази, наведені Федьковичем, були такі певні, що буковинський уряд і міністерство у Відні згодилися змінити некорисний для селян присуд.
Любов Ю. Федьковича
1859 року німецький буковинський поет Найбавер увів Ю. Федьковича в дім Марошані, де він зустрів майбутню свою кохану Емілію. Тут, у цьому домі, влаштовувалися імпровізовані вечори, і чимало гостей Марошані лишили в альбомі панночки свої вірші. Є там і вірші Федьковича. Панна Емілія була гарна, грала на фортепіано і чудово співала. Федькович почав тут часто бувати і декламував з Найбавером свої і чужі вірші. Поета захопила дівчина, і не без взаємності, говорили вже про заручини, але панна не мала грошового забезпечення, а сам поет був тоді бідним офіцером, що жив тільки на зарплатню. Через те батьки дівчини згоди на шлюб не дали, і любов ця залишилася в поезії та досмертній приязні: Федькович написав на честь своєї коханої кілька німецьких та українських поезій, зокрема відомий вірш про троянду і стрільця. Сама Емілія незабаром вийшла заміж за багатого дідича і вела звичайне світське життя — сам румунський король танцював з нею на балах. Померла вона зовсім молода, в 24 роки, не лишивши дітей. Але вірші Федьковича зберігала до смерті так само, як і поет зберігав її картки, китичку і дубовий листок, що дівчина йому подарувала.
Спробуй зроби!
Знудившись на селі без освіченого товариства і бажаючи віддатися літературній праці, Ю. Федькович прийняв запрошення львівської «Просвіти» і в 1872 році приїхав до Львова. Умови, які йому поставлено, були трохи дивні: за рік поет мав написати 6 популярних книжок, і за це йому мали заплатити 500 крон річної плати — цих грошей не вистачило б навіть на скромне життя. Через це товариство «Руська бесіда» згодилося виплатити поету ще 500 крон, коли він, крім 6 книжок, перекладе ще з чужих мов для театру п’ять драм. Федькович, не подумавши, підписав умови, а бувши людиною слова, цілими днями сидів у кімнаті і писав: його відтак майже ніхто не бачив. Виходив він на вулицю рідко і то вечорами, щоб повечеряти поза домом. Незважаючи на все старання, яке докладав, Федькович угоди виконати не зміг, і пробувши у львівській «Просвіті» 14 місяців, мусив звідти повернутися назад до рідного Путилова.
(Із книги Валерія Шевчука «Із вершин та низин»)