Плани-конспекти уроків - Українська література 9 клас - 2002
Література рідного краю. Знайомство з творчістю Василя Борового
Всі публікації щодо:
Тема. Література рідного краю. Знайомство з творчістю Василя Борового.
Мета: ознайомити учнів із творчістю Василя Борового, показати незламність духу поета, осуд ним тоталітарної системи, його глибоку шану до матері; формувати громадянську позицію учнів у сприйнятті громадянської лірики, уміння бачити і відчувати за образним словом епоху, коли творив письменник; виховувати повагу до мужності людей, що обстоювали свою громадянську позицію, пошану до кращих надбань літератури рідного краю.
Обладнання: портрет письменника, збірки його творів.
ХІД УРОКУ
І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ
1. Виразне читання уривка з вірша В. Борового «Ода творчій мислі»:
Вогонь не спопелить моїх одеж.
Залізо мої скроні не розкриє…
Я — дума Кобзаря, і Гойї — теж,
І тих, чиїх імен давно немає.
Я — мисль людська і правди прямота.
Приходь, живий, — мої уста одверті.
Мій рух до сонця Землю поверта,
Утверджує Життя над тлінню смерті.
2. Оголошення теми, мети та завдань уроку.
II. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Повідомлення учня.
Василь Боровий народився 1923 року в Харкові в сім’ї робітника. Батько загинув ще до його народження, а мати працювала на фабриці «Канатна», поки стала калікою… Василь закінчив середню школу № 137. Під час війни опублікував кілька віршів у газеті «Нова Україна», що виходила в Харкові в роки окупації. По війні працював на залізниці, у тресті «Промшахтобуд». У 1947 році був заарештований, звинувачений в антирадянській діяльності в роки Великої Вітчизняної війни, тобто за вірші в «Новій Україні», і засуджений на 10 років. Ув’язнення відбував у концтаборах Нориллага.
Після грандіозного бунту в таборах і загальносоюзного «пересмотра дел» — з Борового було знято судимість. До Харкова повернувся 1956 року. Працював на заводах електриком, бо ще у Норильську закінчив спецкурси гірничих електриків.
Активно друкувався з 1958 року. Видав збірки «Березнева земля» (1961), «Розмова з флейтою» (1964), «Жито — життя» (1971), «Зелений парус літа», «Багряне серце землі». Опублікував переклади поезій з білоруської, англійської мов. Вірші В. Борового друкувалися в перекладах на російську, зокрема в журналі «Новый мир» 1971 року.
У 1965 році став членом Спілки письменників України. З 1967 по 1973 рік працював редактором відділу поезії у журналі «Прапор». Під час нової хвилі репресій був виключений із спілки. Поновлений 1990 року зі збереженням стажу. 1993 року упорядкував і видав книгу «Очима серця» — антологію творів сучасних українських поетів, які зазнали політичних репресій. Виступає як перекладач і публіцист. 1994 р. у видавництві «Український письменник» вийшла поетична збірка «Полинова снага». Таку коротку інформацію подає нам довідник «Літературна Харківщина» та коротка біографічна довідка із збірки «Очима серця».
2. Виразне читання уривка з поезії В. Борового «Ви бачили мою маму».
(Цей вірш доповнює скупі рядки біографічних відомостей про поета, розкриває глибинні почуття зболеної душі поета, його невимовну тугу за найріднішою людиною на землі — мамою.)
Ви бачили мою маму
Ви бачили мою маму? Он в одежині подертій
Сіла на камінь, чекає хто б їй картоплю доніс…
Сіла перепочити — перед ворітнями смерті,
Перебира пережите очима повними сліз.
Коли вибирали долю — усі святі були проти
Лихої для неї долі, а біс, певне, вигукнув «за»…
Крутиться світ шалений: війни, перевороти.
Тільки печаль незмінна, як і вдовина сльоза…
Ви бачили мою маму? Зморшки геть поорали
Її обличчя ласкаве, і ніч стоїть на сліду…
Сам Бог, напевне, позаздрив: прийшли і сина забрали,
Бо треба ж комусь кайлувати на Півночі нашій руду.
Ви бачили мою маму? Он в одежині подертій
Сіла, дивиться довго — у потойбічну пітьму…
А біля неї Ангел, зажурено Ангел смерті
Стоїть, а сльоза йому котиться — і сам не знає чому.
3. Пояснення вчителя.
У вступному слові до збірки «Очима серця» настоятель Іоано-Богословського храму Української Автокефальної Православної Церкви о. Віктор (Маринчак) сказав слова, які розкривають суть творчості таких поетів, як Василь Боровий:
«Слово-Бог і слово людське одвічно, повсякчас і повік віку передує всьому, що творить людина у світі. А це значить, що поки є у нас слово, перед нами є майбутнє, є надія.
У нас не було ні правди, ні волі, у нас одбирали віру. Але крізь мури, крізь грати і дріт пробивалося слово, і попри все, навіть коли розум вже не бачив перспективи, серце сподівалось.
Бо вільне слово поета переконувало: є у світі любов, яка не боїться нічого, є творчість, що в злетах своїх не знає меж, є готовність зробити вибір, є відвага здійснити вчинок, взяти на себе відповідальність, чинити спротив — тобто є можливість свободи.
… Вони дають нам віру. Бо свідчать своїм словом, своїми долями, тим, що вони були і є. Вони нам дають надію, бо слово стоїть на початку, отже, у нас є майбутнє.
… Вони дають нам любов. І не тільки як можливість любити їх. Вони вчать нас любові, бо таку самовідданість у творчості і рішучість у вчинках, таку жертовність, віру і вірність, таку стійкість у сподіваннях на кращу долю свого народу і всієї людності може народити лише надмірна любов. Все почалося з тої любові, і ніщо не було б можливим без неї».
4. Виразне читання поезії «Поетам ХХ-х років». (Див. додаток до уроку № 57.)
5. Бесіда з учнями.
1) Визначіть і розкрийте головну думку вірша.
2) До яких художніх прийомів вдався поет, щоб висловити головну думку?
6. Виразне читання поезій «Матері моїй Анастасії», «Судилище», «Люденя». (Див. додаток до уроку Ne 57.)
7. Запитання до учнів.
1) Яких тем торкнувся у своїх поезіях В. Боровий?
2) Яким ви його уявляєте?
3) Що, на вашу думку, є життєвим кредо поета?
4) Провідна думка поезій Борового?
5) Які вірші вам сподобались найбільше і чому?
6) Про що б ви запитали поета, якби зустрілися з ним?
8. Виразне читання уривка з поезії В. Борового «Читаючи Сковороду».
Час тече у Лиман, як широкий Дніпро.
Де скарбівні, в яких збережеш ти добро?
То ж чи спадком отим перейматися слід?
Мертвим зорити оком з глухих пірамід?..
Є один — найтривкіший, нетлінний запас:
Твій у вічності час,
Мій у вічності час —
Той, що нитку снує життєдайну для нас,
Щоб людиною буть, поки ще не згас!
III. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Прочитати поетичні твори П. Куліша, хрестоматія [48, с. 434 — 435].
Для самостійного читання: П. Куліш. «Заворожена криниця», «Маруся Богуславка», «Правдиве панування», «Святиня».
Додаток до уроку №57
ПОЕЗІЯ ВАСИЛЯ БОРОВОГО
Поетам ХХ-х років (Уривок)
Низове товариство — степові менестрелі,
Хто до трону не повз по чини та кар’єру,
Ви не з ревнощів гинули на дуелі —
Світ жорстокий гукали ви до бар’єру!..
А за пагорбом кріт Шамотів у світ:
— Темнота, хоч у вічі стрель,
А вони — про дуель!.. —
А в норі черево гладив ховрах,
З українського лану своє розжиріле черево:
— Маю їдла, в норі не дістане страх,
Ну а ті — щось там пішут, піщат.
Стерво!..
Матері моїй Анастасїі
Вже й сивий, а мати бачить нас двох —
І Василя, й Василька.
І гладить волосся шорстке, як мох,
Її воскова рука.
Матуся чує й два голоси теж —
І Василька, й Василя.
У рідних згортках її одеж
Осіння пахне земля.
Матуся каже: «Вік перейшов —
Час, як зернині, в ріллю…» —
І — Василькові: «Ходи здоров», —
І: «Людяним будь», — Василю.
Судилище
Судилище — в підвалі. Напівтьма.
Хрестами ґрат наїжилась тюрма…
Суддя — горбань, а прізвище Рогожкін.
Немов щербата пилка ріже дошку —
Скрипить-чита. А треба ж, щоб, як грім,
Гримів тут вирок — в гробі кам’янім.
Вслухаюсь: «За учинену образу
Вождю премудрому, за чорну фразу,
Що Вождь наш — це московський Чингісхан,
Скарать злочинця смертю!..
Вирок дан
Українським воєнним трибуналом».
Скінчив — і хижим блискає оскалом…
А за порогом грізної тюрми
Стоїть моя матуся між людьми
І молиться:
«О Боже, згляньсь на муки.
Не дай мою кровинку в злобні руки,
Як свого сина ти віддав — Христа.
Ти ж відаєш — у нас не суд, а мста…»
А я стою — і блискають багнети.
Отак мене виводили в поети!
Люденя
Як не дивлюся — не омана,
Як не дивуюсь — не бридня:
Живе і нишпорить між нами
Таке, їй-богу, люденя…
Звідкіль воно — кому відомо?
І я скажу (таки не в гнів
Отруйному гадюччю злому),
Можливо, що і з плазунів.
Та твердити не буду — хтозна.
Одне відомо, далебі:
Коли живих давили Грозні,
Воно старалось і собі.
Старалося!.. А щезло лихо
І час сліди криваві стер —
Гадаєте: принишкло й тихо
Сидить на пенсії тепер?
Отямилось — і з уст ні пари?..
Ні, знов натужиться щодня:
Про Грозних шкряба мемуари,
Як їх лякало — лю-де-ня!