Плани-конспекти уроків - Українська література 9 клас - 2002

Література рідного краю. Гнат Хоткевич. «Автобіографія». «З давнини»

Всі публікації щодо:
Хоткевич Гнат

Тема. Література рідного краю. Гнат Хоткевич. «Автобіографія». «З давнини».

Мета: ознайомити учнів з творчістю письменника, показати зв’язок його з історичними подіями в Україні, складний шлях самоусвідомлення українців; розвивати спостережливість школярів, уміння розглядати розвиток літературних процесів в історичному контексті; виховувати патріотичні почуття, розуміння складного шляху країни до незалежності. Обладнання: портрет письменника, виставка його творів, підбірка літературно-критичних матеріалів (монографій, статей, публікацій)

ХІД УРОКУ

I. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Перевірка домашнього завдання.

1) Перевірка письмової роботи.

2) Перевірка підготовки до уроку позакласного читання.

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЗАВДАНЬ УРОКУ

III. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Вступне слово вчителя.

2. Словникова робота.

Автобіографія (від грецьк. — сам пишу про життя) — опис життя людини, написаний нею самою. Автобіографії письменників мають характер художніх творів, коли в них виконуються вимоги типізації і художнього викладу подій. Наявність художнього вимислу без порушення ходу основних подій властива творам автобіографічним. (Книга Гната Хоткевича — це автобіографія, а Шевченків «Художник» — автобіографічний твір.)

3. Учнівські повідомлення.

(З «Автобіографії» письменника. Орфографія — за авторським оригіналом.)

Повідомлення 1 (виразне читання або переказ). «… Родився я, дійсно, в Харкові, забув тільки — на якій вулиці. З моїм народженням теж історія вийшла. Властиво, не з народженням, а з метрикою. Коли мені не вистачало року для вступу до технологічного інституту, то я «загубив» свою метрику, пішов до священого кліру церкви, де хрестився, й попросив, щоби мене зробили на рік старшим. Особи священого кліру завжди були добрі (при певних умовах, очевидно), — і те, чого не в стані були зробити батько й мати, зробилося дійсністю: я став на рік старшим. Отже, кому це цікаво знати — нехай знає.

Батько мій був граф, потомок великих і славних гетьманів Ходкевичів. Правда, він служив поваром, але то внаслідок родинних інтриг (вони ж усе інтригують, оті вельможні пани). Мати моя теж була графиня, Сумського в'єзду Харківської губерній Між іншим — зазнала ще кріпацтва й добре його пам’ятає».

Повідомлення 2. «Ну, що ж би таке ще пригадати? Хіба от що. Коли я був уже в реальній школі (графське дітьо, чого ж ви хочете? Хоча тимчасово состояв в качестве відомих «кухаркиных детей». Далися оті кухарки державним діячам! Один закриває школи для «кухаркиных детей», другий хоче, щоб кожна кухарка вміла управляти державою)… Так от, коли був я в реальній школі, то, було, дадуть мені батько чи мати 2 — 3 коп., а я їх не проїдаю (це такий термін у графських дітей — «проїв я». «Я, каже, 20 копійок проїв», і всі знають, що це означає. Це означає, що у вірмена накупив з лотка «шариків» (такі кулі з леденцю армяшки робили: копійка ціна, а смоктати можна півдня), маківників, тянушок — і все те… по копійці».

Повідомлення 3. «… Коли я ще вчився в реальній, то вчителем «русского языка» був нєкій Шевченко, обрусєлий хохол. І як же він, бідний, ненавидів своє прізвище! А я знав тоді вже справжнього Шевченка, Куліша, всю доступну мені українську літературу, та й взагалі читав дуже багато. Так от вичитаю, було, якусь заковику та й подаю запитання на лекції Шевченкові. Крутиться, жметься мій Шевченко, сором перед учнями, а мені — удовольствіє.

Цілком природньо, що любив мене Шевченко, як… с(свого) сина. І доїдав — чим міг».

Повідомлення 4. «… 3 днів технологічного життя цікаво відмітити от що. Року 1895 в с. Деркачах я влаштував вистави для селян в спеціяльно побудованому будинкові. У купця Михайлова випросив коня і об’їхав усіх доколишніх поміщиків: хто дощок дав. хто гвіздків, хто десятку, — і з того всього стала сцена в садку одного дядька. Із співробітників, окрім приятеля Гавр. Доброскока, пригадую ще вчителя Петрусенка, баришень Павлових, а більш нікого не пам’ятаю. Ставили ми «Назара Стодолю», «Як ковбаса та чарка», «97», «Яблуневий полон»…»

Повідомлення 5. «… Бандуру під руку, у Київ, до Лисенка, якого зроду не бачив, і який не знав би, що з мною робити, якби я приїхав у звичайний час.

У Київі Лисенка нема. Як зараз перед очима — двір на Марїїнсько-Благовіщенській, прямо проти воріт вхід, на ганкові сидить якась жінка — то була дружина Миколи Віталійовича.

Лисенко в подорожі по Україні з хором. Де він може бути зараз? Більш-менш у Золотоноші. Їду в Золотоношу патріярхальною залізницею, де з-під паровоза вилітають дикі качки.

Лисенко — в гостиниці. Саме відпочивав, і прийняв мене в ліжку. Чув, що десь там виступає повий бандурист, але що воно таке — хто й зна.

Заграв я йому. Подобалося страшенно. Закликає на посаду соліста бандуриста й дає 60 крб. на місяць! Ого! Я таких грошей і не бачив зроду».

Повідомлення 6. «… За оті п’ять літ — від 1900 року до 1905 — багато чого було, всього не згадаєш. Праця в громадській книгозбірні, в «Обществе Грамотности», де я заснував спеціальну видавничу українську комісію і був її головою. Несчислимі вис тупи з бандурою по всяких градах і весях благословенної Росії (в Петербурзі цікава зустріч з Андрєєвим, отим організатором балалайки). А от як бандуристи не відмітили цього року 25-ліття з першого публічного концерту на XII археологічному з’їзді в Харкові, так це я не розумію. Тож було явище дійсно значне: поворот ний пункт у бандурному життю. Про самий цей з’їзд, мою доповідь на ньому, про організацію оркестри з бандур, лір та троїстої музики, про те одне можна би багато написати. І як мені вісім разів відмовляли дозволу поставити отой концерт у Харнові; і як губернатори всіх українських губерній відповіли забороною зробити такий концерт у себе, дозволив лише Катеринославський (в Катеринославі мусив бути XIII з’їзд), але під цей час трапився в мене трус (арештувати не дозволив лікар), — і скоро після того прийшла заборона й від катеринославського губернатора. Полтавське Земство має намір побудувати школу для бандуристів, я складаю кошторисе, відбувається народний концерт у Полтаві. — та хіба все спишеш?»

Повідомлення 7. «… Емігрантське життя своє я скінчив раптом. Душевний стан тоді в мене був такий, що ладен був їхати — хоч до чорта в зуби. Та більш-менш до чорта в зуби я і їхав. Мене ж усе могло чекати в Роси. Хіба я знав, що мені інкримінують? Он писали мені товариші, що мене обвинувачують навіть у тім, що я буцімто вкрав два кулемети на cт. Знам’янка. А другі писали, що мене обвинувачують «в руководительстве вооруженным восстанием города Москвы». Але все ж я поїхав.

Ну, що ж, — все розігралося, як по нотах. У Островського одна купчиха говорить: «Ну, канєшно, у міня бил зять… Ну, канєшно. торговал… Ну, канєшно, проторговался… Ну, канєшно, посадили є во у тюрьму»… Отак і в мене: Ну, канєшно, я приїхав, ну, канєшно, дали мені походити днів кілька (щоб подивитись, куди хожу, з ким буваю), ну, канєшно, посадили в тюрму, і сидів я спочатку в Київі, а потім — у Харкові.

Цікаві спомини зосталися в мене з тюремного життя! Я попав у Харкові до пересильної, разом з уголовними (в пересильних тюрмах камер для політичних нема), і сидів з ними місяців два (центральна тюрма не приймала, бо там був тиф). І чого-чого я там тільки не надивився!..»

Повідомлення 8. «… Заборонений мені був в’їзд до всіх українських губерній. Я вибрав Курську й виїхав до Білгороду. Пожив тижні зо два, — предписаніє: виїхати з границь і Курської губернії. Я думав, що це Баговут старається. Баговут — це був губернатор курський, а перед тим був губернатором у Полтаві. Коли росіяни руйнували Галичину, я дуже близько приймав те до серця, — а чим допомогти? Я написав велику книжку про Галичину на рос. мові, але вона показалася видавцям московським «слишком революционной» (одна восьма частина тої книжки вийшла потім у виданню «Союза» під заголовком «Кооперация в Галичине» ). А потім надумав поїхати з лекцією про Галичину, аби знайомити суспільність з тим краєм і творити опінію. Був, між іншим, і в Петербурзі. Там лекцію влаштували кадети. Народу було дуже багато, слухали уважно. Після були дебати. А по всьому — зосталася головка: Мілюков, Родічев і т. ін., і була вже бесіда в тісному колі. Кадети тоді сподівалися от-от прийти до власти, сісти на міністерських кріслах, і тому питання ставили ясно: «Что мы должны делать с Галицией?» Я відповідав, як умів.

Так от, між іншим, була така лекція і в Полтаві. Баговут (цікава була з ним розмова!) взяв з мене підписку, що я не буду вживати слова Україна, «український» і т. ін. Очевидно, я таку підписку дав. і на лекції, коли треба було сказати — «український університет», я говорив: «университет с преподаванием на языке, на котором говорит местное население»…»

Повідомлення 9. «… Оце вам і моя автобіографія. Бачили очі, що купували, — їжте, хоч повилазьте.

Загальне вражіння, бодай на мене — якоїсь безтолковости. Як каже Горький: «жил-жил, одних штанов может сорок износил», а толку ніякого. І це я відчуваю найяскравіше власне тепер, коли видаються оці мої твори. Навіщо їх видавати тепер, коли вони і в свій час не дали ніякого значіння? Лінія людського життя й людської діяльности мусить іти так, що за кульмінаційною точкою має падати бистро, і чим більший кут дає, тим краще: природа розчищає місце для нової творчости. А отакі видання це все одно що штучне дихання, кисень, камфора й т. ін.

Чекайте! А може ж моя лінія ще йде вверх? А може ж я ще не дійшов «до точки»? А може ж я ще «подаю надежды и оные питаю»? Кажуть же, що буває «вторая молодость». А якщо буває вторая, то чому ж не буть третій, четвертій і т. д. ? А коли так — живем, значить! Дайош!..»

4. Короткий переказ змісту твору Г. Хоткевича «З давнини».

5. Робота над текстом.

1) Визначити жанр твору.

2) Назвати композиційні особливості твору. (Через розповідь діда ми довідуємося про складну й насичену подіями історію поневолення народу. Слобожанщина — колись являла собою вільні землі, але відколи почали з’являтися поселенці, виникло й бажання багатіїв прибрати до рук і землі, і поселення разом з людьми, перетворити їх на кріпаків. Жадоба наживи штовхала їх на низькі і підлі вчинки.)

3) Виразне читання уривка з твору (на вибір учителя) з коментуванням.

6. Бесіда з учнями.

1) Визначіть тему твору «З давнини».

2) Дайте характеристику Василеві. Яким ви його уявляєте? Хто він? Знайдіть у творі портретні характеристики.

3) Як звати діда? Хто він такий? Яке, на вашу думку, в нього

минуле? 

4) Знайдіть у тексті опис пейзажу. Яку функцію виконує він у творі? (Створює контраст із розповідями діда про поневолення краю.) Назвіть звукові і зорові образи, використані письменником.

5) Які епізоди нагадують вам повість Квітки-Основ’яненка «Маруся»?

6) Доведіть, що це твір реалістичний.

7) Визначте і обґрунтуйте головну думку твору.

IV. ЗАВДАННЯ НА ЛІТО

Учні отримують список творів для читання до наступного навчального року.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.