Уроки української літератури 9 клас II семестр: Посібник для вчителя - Грабовська О. М 2011

Тема жіночої долі у творчості Т. Шевченка («Катерина», «Наймичка», «На панщині пшеницю жала», «Марія», «У нашім раї на землі…»), різні типи її втілення: романтичний («Катерина»), реалістично-побутовий («Наймичка», «На панщині пшеницю жала»), символічно-узагальнений («Марія»). Еволюція жіночого образу в поезії Т. Шевченка

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Мета: навчити учнів розуміти становище жінки в кріпацькій Україні часів Шевченка, порівнювати різі типи втілення теми жіночої долі у творчості поета (на прикладі творів); ознайомити з новозавітним переказом про Богородицю Марію; виділити біблеїзми в поемі «Марія», пояснити їхню стильову функцію; формувати шанобливе ставлення до жінки в усіх її іпостасях (жінка-мати, жінка-кохана та ін.), усвідомлення того, що жінка — уособлення краси на землі, що Свята Мати — джерело добра, яке змінює світ.

Обладнання: виставка репродукцій «Жінка в малярстві Т. Шевченка», «Богородиця в українському іконописі», фонозапис «Ave, Maria!», таблиці, тексти творів Т. Шевченка.

Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері.

М. Рильський

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності.

Учням пропонується проаналізувати таблицю і дати відповідь на питання:

— Як ви гадаєте, що об’єднує названі твори Т. Шевченка?

(Учні скажуть, що спільною для названих творів Т. Шевченка є «жіноча» тема, і таким чином самі сформулюють тему уроку.)

II. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.

1. Слово вчителя.

- Тема жіночої недолі намітилась уже в ранній творчості Т. Шевченка, посіла одне з найважливіших місць у його «Кобзарі». Проросла вона з обставин особистого життя поета: злощасна доля матері-кріпачки, раннє сирітство, нужденні кріпацькі поневіряння самого Тараса, безталанне наймитування рідних сестер.

«Такого полум’яного культу материнства, — стверджував Максим Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світе. Нещасний в особистому житті. Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері.

Жіноча доля для Т. Шевченка — передусім соціальна трагедія, всенародне лихо, породжене кріпацькою сваволею. Образ нещасної, закріпаченої жінки поет носив, «неначе цвяшок в серце вбитий». Цей зойк душі, крик зраненого серця вилився пекучим гнівом до панів-лиходіїв, які топтали жіночу гідність, плюндрували жіночу красу, розпинали материнську радість.

Український Кобзар прославив матір і материнство на весь світ, став ширим і великим заступником найбільш гнобленої серед гноблених жінки-трудівниці, яка в умовах кріпосницького лихоліття була позбавлена найвищого і найсвятішого права — материнського щастя. «Не знаю в літературі всесвітній поета, — писав Іван Франко, - котрий би так витривало, так гаряче і з цілою свідомістю промовляв в обороні, в обороні їх права на повне, чисте людське життя, котрий би таким могучим словом бичував усе те, що в’яже, деморалізує і тисне женщину. Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив такий високий і так щиро людський ідеал жінки-матері, як се вчинив Шевченко…»

Знедолена жінка-рабиня стала постійним супутником Шевченкової поетичної музи. Оповиту ніжною любов’ю і ласкою, він проніс її, страдницю, крізь усе своє творче життя, віддав їй величезну наснагу свого ліричного хисту, показав у різних поетичних проекціях, підніс до високих художніх узагальнень. Цей образ у творчості Т. Шевченка мав свою історію і пережив значну еволюцію.

Передісторія Шевченкових героїнь накреслилась уже в його ранніх баладах — «Причинна», «Тополя», «Утоплена». Жіночі постаті тут написані в романтичному плані, оповиті серпанком народної фантастики. У центрі ранніх балад Т. Шевченка — - сільська дівчина, яка прагне щастя.

Але шлях до нього пристрасно люблячих натур з народу — героїнь балад — важкий, а часто навіть згубний.

Уже в ранній творчості Кобзаря чітко помітна еволюція образу жінки-страдниці: тема нещасного дівочого кохання і зображення його трагічних наслідків глибше і ширше трактується в жанрі соціально-побутової поеми. Насичений соціальним змістом, сповнений живої плоті і крові образ жінки в поемі Т. Шевченка «Катерина» (18.38) переростає в образ знедоленої, вкритої безчестям матері-покритки.

Поема «Катерина» присвячена російському поетові В. А. Жуковському на пам’ять про 22 квітня 1838 року день викупу Т. Шевченка з кріпацтва. У цей день на квартирі професора Академії художеств К. Брюллова друзі вручили українському кріпакові «відпускну» — документ про волю. Через усе життя поет проніс вдячність до тих, хто вирвав його з кріпацької неволі. І однією з форм віддяки стала присвята «Катерина» В. А. Жуковському.

2. Робота над текстом поеми «Катерина».

- Що особливо вразило вас у поемі «Катерина», що схвилювало?

- Визначте елементи композиції та сюжету твору.

- Як Т. Шевченко розкриває душевну чистоту, щирість і самовідданість у почуттях головної героїні поеми?

- Чому, на вашу думку, Катерина закінчила життя самогубством?

- Яким ви уявляєте майбутнє Івася, сина Катерини? Що утверджує автор образом Катерини, а що засуджує? Як би ви вчинили на місці героїні?

- Прокоментуйте рядки:

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Хто спитає, привітає

Без милого в світі?

- Як ви гадаєте, чому російський письменник, критик, літературознавець, упорядник ряду збірок Т. Шевченка російською мовою Корній Чуковський назвав автора «Катерини» найніжнішим і найпоряднішим з усіх поетів світу?

(Материи для вчителя.

Поема складається з п’яти розділів. Твір починається ліричним звертанням, в якому автор застерігає сільських дівчат бути обережними у виборі собі пари. Це — ліричний відступ, своєрідний заспів.

Перший розділ містить експозицію і зав’язку сюжету. Катерина щиро полюбила, «як знало серденько», молодого панича-офіцера, сміливо пішла за велінням свого серця. А тим часом «в поход затрубили», офіцер пішов із села, а Катерина згодом стала матір’ю. Рознеслася про неї «недобрая слава». Для сільської громади вона — «покритка», бо народила нешлюбною сина. Сюжетні перипетії розгортаються динамічно. Конфлікт загострюється. Сором вогнем пече богомільних стареньких Катриних батьків. Вони не можуть простити рідній дитині гріха й проганяють з дому. Катерина прощається з рідною оселею, на згадку бере грудку землі в садку з-під вишні — у любленого місця зустрічі з коханим — і на руках з немовлям виходить з хати. Ці картини складають сюжет другої частини твору.

У третій змальовані поневіряння героїні на чужині. Безпритульною, переборюючи злигодні і втому, вона блукає по усіх-усюдах, шукаючи милого. Її спіткали «жовті піски», «чужі люди» і «зима люта».

Кульмінація і розв’язка сюжету містяться в четвертому розділі. Після довгих і тяжких блукань бідолашна Катря зустріла свого «любого» Івана. Але спокусник-офіцер від неї одвернувся, утік (кульмінаційний момент). Доведена до відчаю, Катерина залишає сина серед шляху і топиться в ополонці (розв’язка сюжету).

П’ятий розділ — постпозиція, в якій показана зустріч батька з сином. Коли Івась підріс, він став поводирем старців-кобзарів. На шляху до Києва його перестрів пан, що їхав із сім’єю в розкішній кареті. Жебракам пані подала милостиню. А рідний батько, «препоганий» пан, пізнавши свого сина, як і перший раз, одвернувся від нього…

Поета передусім хвилює трагічна доля Катерини. Він гаряче співчуває, мучиться її муками, боліє її болями. Свою героїню поет ставить у центр художнього зображення. а офіцера-спокусника в образну систему твору вводить лише епізодично.

Поет не раз назве Катерину своєю. Вона — не тільки витвір його поетичної музи, а її рідна йому душа. Пригляньмося ближче до Шевченкової героїні.

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько.

Такими словами автор починає розповідь про свою Катерину. «Полюбила… як знало серденько». А воно вміло любити. Адже коли йдеться про любов, про вибір судженого, проста селянська дівчина не могла бути дволикою.

Катерина — людина кришталево чистої, безкорисної душі. Тільки одному вона довірила свої почуття. Але Катерина глибоко помилилася, полюбивши того, хто був не вартий великої любові. Зовнішню привабливість героїні автор передає через портретні деталі, що мають виразно народний колорит: «чорні брови», «карі очі», «біле личко». Але найбільша її краса — це краса вірного кохання, яке не тьмяніє навіть у розлуці: «за милого, як співати, мило її потужити».

Дівчина занапастила свою долю, знеславила себе її батьків, а тепер свій «гріх» мусить спокутувати. Серце її ціпеніє з болю, кров холоне в жилах, коли вона чує прокляття рідної матері, яка, «як ягодку, як пташечку, кохала, ростила» свою доню, свій «цвіт рожевий». У словах матері злилися гіркий гнів і щира любов до своєї дитини, болючі прокляття і ніжна материнська ласка. Випроводжаючи доньку з хати, вона зичить їй щастя:

Будь щаслива в чужих людях,

До нас не вертайся!

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю…

Благословивши Катрю, мати, «як мертва, на діл повалилась…». Дочка плаче і навколішки просить вибачення в батька. Але вже ніщо не може змити її ганьби, і тут Катерині приходить думка про трагічне безталання її сина:

Заховаюсь, дитя моє,

Сама під водою,

А ти гріх мій спокутуєш

В людях сиротою,

Безбатченком!…

У трагічних тонах Т. Шевченко змальовує також картин) прощання Катерини з рідним селом. Самотня, беззахисна, вона, «як тополя, стала в полі при битій дорозі», за сльозами не бачила й світу, та все цілувала й голубила свого сина. «А воно, як ангелятко», — зауважує автор. Така контрастність ще більше посилює трагізм материнської драми.

Життєво правдивою і промовистою в поемі є сцена зустрічі Катерини з чумаками, в яких вона випрошує милостиню. «Бере шага, аж труситься: тяжко його брати!..» Поет передає складну душевну боротьбу молодої матері — соромно бути жебрачкою. Але волею лихих обставин вона змушена нею стати. А дитина? Вона ж його мати!» Цією скупою фразою автор сказав багато. Задля материнства Катерина готова жертвувати усім: «Та синові за гіркого медяник купила».

А ось сцена зустрічі з коханим. Крізь люту хуртовину боса біжить назустріч своєму милому Катерина. Летить на крилах надій, немов голубка до голуба, горнеться до нього, сподіваючись, що її мукам настав, нарешті, кінець.

У характеристиці героїні багато важать її мовні партії. Спочатку радість довгожданої, вистражданої зустрічі: Любий мій Іване!

Серце моє коханеє!

Де ти так барився?

У цих словах немає ні крихти докору, лише ніжність спраглої щастя жінки, вірної в розлуці. І тут же гіркий подив, нерозуміння:

Чого утікаєш?

Хіба забув Катерину?

Хіба не пізнаєш?

Подивися, мій голубе,

Подивись на мене:

Я Катруся твоя люба.

Нащо рвеш стремена?

Та раптом настає прозріння і з грудей виривається знесилений розпачливий докір:

Боже мій! Іване!

І ти мене покидаєш?

А ти ж присягався!

Далі Катерина, немов та чайка-небога, скиглить-плаче над своєю дитиною і над власною долею, виказує свої жалі й надії: до милого в садочок ходила, для нього народила сина, терпеливо зносила сором покритки, а тепер знайшла коханого й уклінно просить не цуратись її, готова навіть принести себе в жертву — бети йому наймичкою, з іншою кохайся: «Покинь мене, забудь мене, та не кидай сина». А коли негідник ганебно тікає, «сина батько одцурався», серце безпомічної жінки-матері проймається гнівом, тоді вона вибухає прокляттям: «Бодай його не кидала лихая година!».

Отак від вишневого саду шляхами горя і поневірянь, крізь снігову хуртовину аж до ополонки — таку долину печалі пройшла Шевченкова страдниця — «Катерина»…

За А. Скань)

3. Творче завдання.

- Тема «Катерини» полонила також творчу уяву Шевченка-художника, і він намалював однойменну картину (олія, 1842), на якій зображено епізод розлуки дівчини з її коханим.

Роздивіться уважно репродукцію картини та опишіть свої враження від побаченого. Чи може вона слугувати ілюстрацією до поеми?

(Матерки для вчителя.

Знеславлена, зажурена Катерина показана крупним освітленим планом. У тіні на другому плані — офіцер- спокусник, що крадькома, оглядаючись, втікає від дівчини. На Шевченковій картині світлотінь відіграє важливу смислову функцію, вона, як рентгенівський промінь, наскрізь просвічує характери зображених постатей.

Картина є художньою ілюстрацією до зав’язки в поемі:

Прийшли вісті недобрії —

В поход затрубили.

Пішов москаль в Туреччину…

Але Шевченкова картина не тільки візуально фіксує момент розлуки героїв. Створена пластично, динамічно, вона «вловлює рух» сюжету своєї поеми, чітко накреслює перспективу зображених у ній подальших подій. Навіть незалежно від тексту поеми глядач домислює майбутню долю Катерини і домислює в плані суголосному з текстом поеми. Він (глядач) переконаний, що вже ніколи не повернеться панич-офіцер до Катерини, не матиме майбутня дитина батька. Катерину чекає тяжка доля зганьбленої покритки. її материнство прикуто до ганебного стовпа «грішної любові». Усе життя носитиме вона тяжкий хрест дівочого «гріхопадіння».

Роль автора поеми певною мірою на картині виконує селянин-ложкар, що сидить під старим дубом і, сумно дивлячись на Катерину, співчуває її жіночій недолі.

За А. Скоць)

4. Розповідь учителя.

- Поему «Наймичка», яку Т. Шевченко написав у 1845 році в Переяславі, письменник Богдан Лепкий назвав старшою сестрою «Катерини», яка «гріх свій спокутує не під льодом, а в тихій, святій самопожертві». «Апофеоз материнської любові, один з найгарніших малюнків української жінки, твір, написаний в євангельському настрої, без злості, злоби, без усякого людського гріха» — всі ці епітети також стосуються Шевченкової «Наймички».

5. Бесіда за змістом поеми «Наймичка».

- Стисло перекажіть зміст твору. Який момент поеми є її кульмінацією?

- Охарактеризуйте образ Ганни, матері-наймички. Як ви гадаєте, чи спокутувала вона гріх своєї молодості? Чи легко було їй це зробити?

- Заради чого Ганна принесла себе у жертву, отримавши замість материнської радості — муку?

- Прокоментуйте слова Івана Франка: «Наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забувати про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини».

- Яка з Шевченкових героїнь вам ближча Катерина чи Ганна? Поясніть свою позицію.

6. Продовження розповіді вчителя.

«Якщо «Катерина» — поема-притча про зневажену її зруйновану любов, що не вміла шануватися, «Наймичка» — поема-притча про любов згармонізовану, здатну світити за всяких обставин, то «Марія» поема-міф про святу любов, яка в людській душі відновилася і досі світить «в душі скорбящій і убогій», — так оцінив поеми Т. Шевченка про жіночу долю Євген Сверстюк. Три жінки — Катерина, наймичка Ганна і Марія, героїня однойменної поеми, написаної у 1859 році незадовго до смерті поета, — через свою наївну щирість чинять гріх — стають покритками, та в однакових умовах чинять по-різному. Катерина наклала на себе руки, залишивши напризволяще малого сина. Ганна спокутувала свій гріх, ставши наймичкою і зробивши все для синового щастя. Плід гріха Марії приніс спасіння людям.

7. Бесіда за питаннями.

- Якого звучання набуває образ Марії в поемі Шевченка? У чому його оригінальність?

- Як ставиться до Марії сам автор? З чого це видно? Чим можна пояснити поетову ніжність і благоговіння?

- Пригадайте новозавітний переказ про Богородицю Марію. Які відхилення від євангельської оповіді допущені в поемі Т. Шевченка?

- Виділіть бібліїзми у творі та поясніть їх стильову функцію.

- Чи погоджуєтеся ви з думкою літературознавців про те, що Марія виступає в «Кобзарі» не лише ідеологом жінки, матері, а її ідеалом загалом людини? Доведіть своє твердження.

(Матеріал для вчителя.

У поемі «Марія» Т. Шевченко подає новозавітний переказ про Богородицю Марію, але дає її образу дещо нове наповнення. Після загибелі сина мати продовжує його справу. Образ Марії символічно-узагальнений, — він уособлює джерело добра, що змінює світ.

За біблійними переказами, Діва Богородиця походить із архієрейського роду. Але батьки Пресвятої Богородиці були більш відомі своїм смиренням та милосердям. Все їхнє життя було присвячено любові до Господа і людей.

Благочестиві Іоаким та Анна довго страждали і плакали через те, що в них не було дітей. Але Господь, бажаючи явитися на землі і пожити з людьми, вибрав саме їх - святих праведників і дарував їм благодать свою: «родити дочку, через яку буде дане спасіння всьому світові».

Марія народилася в невеличкому місті в Назареті, що в перекладі означає цвітуче, увінчане і сокровенне місце. Її виховували з особливим благоговінням, любили не тільки як дочку, так довго очікувану дитину, пам’ятаючи ангельські слова, сказані про неї, і провідуючи духом, що повинно над нею звершитись.

Коли Марії Богородиці виповнилось три роки, Іоаким та Анна вирішили виконати дану ними клятву — віддати на служіння Богу народжене ними дитя.

Іоаким та Анна з благоговійними молитвами поставили Марію на першу сходинку доріжки, що вела до храму. Всього налічувалося 15 великих сходин, і трирічна Марія без будь-якої допомоги піднялась по цих високих сходах. Там Первосвященик Захарія зустрів і благословив її.

Пресвята Діва прожила в храмі 11 років і виросла глибоко благочестивою, у всьому покірною Богу, надзвичайно скромною і працелюбною. Перебуваючи під час молитов у Святая Святих з Ангелами, Пречиста Діва побажала жити в ангельській чистоті і присвятити все життя тільки Богові.

Після того, як Пресвятій Діві виповнилося 14 років, архієрей і священики почали переконувати її переселитися з храму додому і виходити заміж. Первосвященик Захарія зібрав 12 мужів, серед яких був і Йосиф, чоловік праведний і вже старший, зібрав їхні палиці і поставив на ніч у святому вівтарі, кажучи: «Господи Боже, яви мужа, достойного одружитися з Дівою!» Зранку знайшли палицю, яка розцвіла, а на ній сиділа голубка. Ця палиця належала Иосифу.

Після чотиримісячного перебування Пречистої Діви в домі Иосифа настав час втілення Бога-Слова — час від віку жаданий для всього світу, відколи почалося наше спасіння. І послав Бог Архангела Гавриїла до Пресвятої Діви Марії з радісною звісткою, що Господь вибрав Її бути матір’ю Спасителя світу: «Радуйся, Благодатная, Господь з Тобою! Благословенна Ти між жінками! Бо ти знайшла благодать у Бога і народиш Ти Сина, і наречеш його Ісус. Він наречеться Сином Всевишнього і Царству Його не буде кінця». Марія ж спитала Ангела: «Як може статися таке, адже я не знаю мужа?» Ангел відповів їй, що все звершиться силою Всемогутнього Бога: «Дух Святий зійде на тебе і сила Всевишнього осінить тебе, тому народжене Святе наречеться Сином Божим».

Після здійснення Сином Божим спасіння людського роду і вознесіння Його на небо Пречиста і преблагословенна Діва Марія, Матір Божа, жила досить довго серед перших християн. Вона сповнювалася великою духовною радістю, споглядаючи поширення по всій землі Церкви Христової. Для того Господь і залишив на землі свою Пречисту Матір, щоб її присутністю, керівництвом і теплими молитвами до Сина і Бога множилась і утверджувалась Свята Церква.

Одного разу, коли Пресвята Марія молилась на горі Єлеонській, перед нею постав Архангел Гавриїл, який служив Пресвятій Богородиці з перших днів Її дитинства: він приніс їй благу вість про народження від Неї Сина, невідступно оберігав Її протягом всього життя на землі. Передав небесний посланець Пресвятій Богородиці радісні для Неї слова Господа, що через три дні вона відійде до Христа Бога.

В час смерті незвичайне світло осяяло кімнату, де лежала Матір Божа: Сам Господь Ісус Христос, оточений ангелами, з’явився і прийняв її чисту душу.

Через три дні після захоронения Божої Матері апостоли вирішили відвалити камінь від могильної печери, але знайшли в ній похоронні пелени. З’явилася Богородиця і сказала: «Радійте! Я з вами у всі дні, і завжди буду молитися за рід християнський перед Богом!!!» Так апостоли переконалися, що Пресвята Владичиця була з тілом вознесена на небо.

За матеріалами інтернет-видань)

8. Прослуховування фонозапису «Ave Maria».

- Яке враження справила на вас музика? Що ви «бачили», «чули», «уявляли», слухаючи її?

(Якщо залишається час, можна запропонувати учням інформацію про образ Богородиці в українському іконописі.

«Цікава для дослідників іконографія образів Богородиці. Сильний в емоційному плані, високопрофесійно виконаний у традиціях класичного середньовічного іконопису, образ Богоматері постає на іконі «Богоматір Одигітрія (Путєводительниця)», датованій кінцем XVI ст. Великий формат, монументальний характер живопису дають можливість віднести цю ікону до розряду храмових.

Богородиця — Цариця Небесна, яка рятує Константинополь від ворогів, представлена на храмовій іконі «Покрова Пресвятої Богородиці» середини XVIII ст., що належала церкві с. Петроострова. Напис свідчить, що цей образ було створено 1752 р., а поновлено 1895 р. Барокова колористика, суто українська емоційність у зображенні Богородиці, св. Лева, св. Зої та св. Романа Сладкоспівця притаманні народному живопису, але певна професіональність виконання інкарнату, одягу та фону говорить про достатню досвідченість та підготовленість автора. Особливість цієї ікони в тому, що її написано на одній дошці з образом св. Параскеви. Ліричність постаті святої, суто український тип обличчя засвідчують портретний характер живопису.

Сюжет «Покрови» відомий в іконопису з доби середньовіччя. А перед нами — трактування його та образу св. Параскеви засобами барокового живопису XVIII ст. Ось, скажімо, три невеликі домові ікони, створені високопрофесійними майстрами. Дві з них належать до типу «Богоматері Казанської», написані у традиціях російського сакрального живопису (але доба рокової стилістики). Це надзвичайно проникливі образи жінки, пронизані скорботою за долю Сина. Одну з ікон «Казанської Богоматері» прикрашено срібною кованою шатою, перлами, дорогоцінним камінням. Третю із згаданих ікон, «Богоматір Охтирську», написано у традиціях українського живопису епохи рококо. Це засвідчує і пізньобарокова традиція зображення золотого сяйва, і загальна колористика, і українські риси обличчя Діви Марії. А головне — сюжет, що склався в Україні в середині XVIІІ ст. : Богоматір з молитовно складеними руками та непокритою головою дивиться на вже розіп’ятого Христа. І дивна річ! Діва Марія з Немовлям на іконі казанського типу начебто більше страждає, ніж Богородиця перед мертвим Христом! Навіть сльоза на її щоці, здається, не стільки від трагічного смутку, скільки від світлої печалі. Про що Вона думає? Про те, що закінчилася хресна земна путь Сина, вичерпні Його муки? А може, чекає Його Воскресіння?

Інший сюжет, пов’язаний із Богородицею, — ікона кінця XIX ст. «Неопалима Купина». Невелика вишукана домова ікона відрізняється легкістю, витонченістю письма, гармонійністю складного компонування центральних образів Богоматері та Хреста як Архієрея Великого із зображенням чудес явлення Неопалимої Купини та фігурами архангелів, євангелістів, урочистістю яскравого колориту. Сама назва ікони — свідоцтво того, що вона покликана рятувати домівку від пожежі. Цей досить давній тип, відомий в Україні ще до XII ст., на згадуваній іконі знайшов своє вирішення засобами технічно досконалого класицистського живопису XIX ст.

Кінець земного шляху Богоматері зображено на іконі кінця XIX ст. «Успіння Пресвятої Богородиці» в Києво-Печерському ізводі. Основний художник та декоративний ефект цієї ікони досягається не тільки живописом, скільки засобами ювелірного мистецтва. Срібна карбована та кована шата, прикрашена гравірованим та позолоченим орнаментом, закриває все поле багатофігурної ікони, крім інкарнату. Особливої яскравості автори ікони досягли контрастом полірованої та матової поверхні металу, зіставленням кольорів срібла та золота».

За матеріалами інтернет-видань)

III. Підбиття підсумків.

IV. Домашнє завдання.

Проаналізуйте самостійно вірші Т. Шевченка «На панщині пшеницю жала…» та «У нашім раї на землі…» Підготуйтеся до виразного й усвідомленого читання творів Т. Шевченка про жіночу долю.

Додаток до уроку 48

Василь Лунів

Жінка в поезії Тараса Шевченка

Вступ

Жінка займає визначне місце не тільки в суспільному і політичному житті, але й в літературі. Найбільші мистці слова присвячують цьому питанню багато духовної уваги.

Наша батьківщина має рівно ж такого великого співця — Тараса Шевченка. Українське жіноцтво є улюбленою тематикою багатьох поезій Кобзаря. Поет краще як інші потрапив зглибити їхню душу. Він по-мистецьки з’ясував жіночі мрії та ідеали і оспівав їхнє щастя та скорботу.

Шевченка можна назвати першим трибуном, що своїм мистецьким генієм в повній силі став в обороні прав українського жіноцтва, своєю душею він відчув знущання над жіночою честю і чистотою, тому з такою сплою змалював всю глибінь їхнього трагізму. У своїх творах поет з великою ніжністю та глибокою любов’ю описує життя жінки. Навіть на нещасних покриток не кидає каменем, але аналізу є обставини, що довели їх до того стану. Таких жінок Шевченко представляє як людей з цінними душами, що впали жертвою соціальних умов і були використані в підступний або насильний спосіб деспотом.

Головною героїнею виступає жінка в таких Шевченкових поемах: «Причинна», «Катерина», «Тополя». «Утоплена», «Мати-покритка», «Наймичка», «Титарівна», «Княжна», «Відьма», «Черниця Маріяна», «Сова», «Русалка», «Лелія» і «Марія» (присвячена Пречистій Діві).

Окрім згаданих творів є ще цілий ряд інших писань поета, де жінка є важливою постаттю. Згадаємо «Гайдамаки» — беручи під увагу Оксану, «Великий льох» — з трьома дівочими душами, «Невольник» — де виступає Ірина, «Сотник» — постать Насті, «Неофіти» — мати і писана з певних причин в московській мові «Слепая» — з матір’ю та Оксаною.

В цілому ряді менших поезій Шевченка також виступають жіночі постаті. Більшість героїнь поетових творів походять з українського села, належить серцем і душею до народу.

Поет трагізму української жінки підніс її, зганьблену, осміяну та покривджену брутальними зайдами, на висоту цінної і рівноправної людини. Показав її такою, якою вона була колись і якою має бути в майбутньому.

Він один з перших зрозумів, що свідома і добра жінка — це свідомий народ, а тим самим — забезпечене майбутнє української нації.

Яку жінку оспівував Шевченко?

Аналізуючи жіночі типи в поезії Тараса Шевченка, бачимо, що він оспівує не жінку-лицаря-героя, якими так багата наша історія, а скромну героїню: матір, дружину і дівчину.

Постає питання: чому?

Розглядаючи життєписні вірші поета, бачимо, що він день у день бачив «неволю, роботу тяжкую», бачив, як матір «ще молодую у могилу нужда та праця положила», як сестра працює «на панщині, а я в неволі»…

Аналізуючи цитати, бачимо, що Шевченко вже малим хлопчиною лишився круглим сиротою. Він не знав щирої материнської любові та не відчув її ніжности і пестощів. Щирий друг і порадник, сестра Ярина, товаришка його дитячих літ, кріпачка, а в додатку заміжня з п’яницею сама мала дуже важке життя.

Не маючи змоги проявити своєї синівської любові, поет уособлює ніжність і любов у жіночих постатях в своїх поезіях.

Це була б психологічна оцінка.

В особистому житті поет не зазнав багатьох моментів щасливого кохання. В одній поезії він пише:

Не побрались.

Розійшлися мов не знались,

А тим часом дорогії

Літа ті молодії

Марне пронеслись.

І тому то у Шевченка:

За карії оченята,

За чорнії брови

Серце рвалося, сміялось.

Виливало мову.

Виливало як уміло …

Поет:»… по плоті її по духу син і рідний брат нашого безталанного народу», — як сам каже про себе — навіть згадувати не міг про панщину та поневолення української нації, не обурюючись до глибин своєї великої душі.

Він присвятив все своє життя боротьбі з насиллям над рідним народом та з кривдою, заподіяною українській жінці-кріпачці.

Академік Єфремов каже, що «Шевченко вірить у те вогневе слово, що гнівом карає кривдників та на силах скріпляє окривджених знедолених, розкриваючи їм очі свідомістю, виховуючи їх морально й інтелектуально».

І тому Шевченко писав:

… А он розпинають

Вдову за подушне, а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! — в військо оддають!

… А онде під тином

Опухла дитина — голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне.

З наукового погляду можна висунути думку, що Шевченко, живучи в добі літературного романтизму, платить у своїй ранній творчості дань цьому напрямкові. Так, як представники світового романтизму залюбки змальовують постаті жінок, наш поет іде їхніми слідами, але наш скромний погляд у багатьох речах перевищує їх. Романтизм Шевченка, як витвір української стихії, вийшов з народу, з його побуту і не є витвором хоробливої уяви, як це бувало у суто романтичних поетів. Героїні нашого поета — це діти сучасної доби, даних соціальних умов або витвір народних повір’їв чи переказів. Це було головною причиною, що український романтизм так скоро перейшов у побутовий реалізм. Шевченко у своїх творах не з’ясовує жінок нашої минулої історії, тільки змальовує жінку сучасних днів.

В казематних поезіях, писаних в часі його заслання, бачимо безмежну ту гу поета за рідним краєм, за друзями і за жінкою.

Ой, зоре! зоре! — і сльози кануть

Чи ти зійшла вже і на Украйні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку щоб і не чули.

Щоб зрозуміти глибінь трагізму осамітненого Шевченка на засланні, слід пригадати, що «III Отделение», звеліло княжні Рєпніні, що прохала пільг для поета. «Не вмішуватись у діла України, якщо не хоче зазнати прикрих наслідків». Зрозуміло, що Шевченкові залишилася єдина річ — писати. Писати наперекір строгій забороні. У віршах періоду заслання геній впливав на папір своє і людське горе, кидав дужий протест проти неправди, ставав на прю за краще майбутнє української жінки.

Мати

Немає нічого глибшого над матірню любов до своїх дітей. Вона готова принести найвищі жертви для їхнього добра і щастя, не жаліючи свого спокою, здоров’я, а іноді навіть життя. Поетичний геній Шевченка прагне оспівувати не звичайну матір, а оту зганьблену, поневолену та осміяну людьми — матір-покритку. Поет стає в її обороні. Показує, що вона така ж любляча, ласкава і глибоко релігійна, як інші. Більше того! Ота віддана на людський глум мати-покритка приносить ще вищу жертву.

Ганна у поемі «Наймичка» навіть не відважується признатися про своє материнство, щойно перед смертю сповідається перед сином.

Прости мене. Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я твоя мати. —

Та й замовкла…

Яка героїчна любов і самопосвята!…

Дочка в баладі «Лілея» аж від людей дізналася, що вона не правного ложа, а мати так і померла з горя та сорому. пана проклинаючи…

Катерина осміяна і зганьблена чужинцем, прогнана батьками з дому, роздумуючи, яка доля чекає її сина, безбатченка, не в силі пережити горя і в ставку шукає спокою…

Або вглибімся в трагедію матері, змальовану в поемі «Марина». Її, мов ту безпритульну собаку, прогнали з панського подвір’я, і вона під тином боліє душею над горем дочки, розлученої з мужем та замкненої в покої нелюда пана…

Правда, крізь густу занавісу дантівських сцен Шевченкової творчості проглядають сонцерадісні картини. Побіч бездонного трагізму Катерини, Ганни у «Наймичці», вдови у «Сові», матері у «Відьмі», кріпачки у «Сні», збезчещеної дівчини у «Варнаку», княжни та страшних у свойому пекельному грісі — окаянної, заздрісної матери в «Утопленій», звироднілої убивниці в «Русалці» маємо цілу галерею інших картин. Отих щасливих, радісних матерів, про котрих Шевченко говорить в «Садку вишневім коло хати», в вірші «У нашім раї на землі» і в інших.

Приходить думка, чи не краще було б, щоб Шевченко зовсім оминув згадки про ту ідилію, зовсім ви черкнув отих щасливих матерів? Може, краще було б оставити тільки ті трагічні постаті, дійсну відбитку сучасних соціальних а політичних умовин на Україні? Ми ж знаємо, що в ті часи Україна переживала період найбільшого застою і занепаду.

Здавалося, що народ щезає з географічного обрію. Тоді — як пише Поет — «все мовчало», а Україна «обірвана сиротою понад Дніпром плаче».

Ми вважаємо, що Шевченко, змальовуючи ідилічні картини, згадуючи про щасливих матерів, відтворює постаті матерів майбутнього. Тут він розгортає перед читачем свою душу і збуджує у нього тугу за таким ідеалом матері, який у даний час був немислимий. А тепер розглянемо ідеал матері у Шевченковій поезії. Постаті Матерів оспівані найкращими поетами світу. Про них складали вірші Данте і Шекспір, Байрон і Шілєр, Гете і Пушкін, Міцкевич і Словацки Шевченко у своїх творах присвячує жінці взагалі, а матері зосібна спеціальну увагу. Він каже:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає

Як тая матір молодая

З своїм дитяточком малим.

У найкращому ліричному шедеврі «Садок вишневий коло хати» чудово змальована ідилія родинного життя, чітко виведена роля матері.

Постаті Шевченком оспіваних матерів являються глибокою психологічною відбиткою переживань і роздумування Поета.

Зарисовуючи контури жінки-сучасниці, отієї невинної квітки в соціальному багні, він сильним контрастом, з темних мазків переходять на світлі, розкриває душу і дає цілість, ідеал справжньої матері, піднесений до найвищих вершин.

У «Наймичці» бачимо додатній тип матері, а в «Катерині» від’ємний.

Одна сильної волі, хрустального характеру, а друга безвольна — кінчаючи самогубством, лишає сина на долю і недолю судьби.

У «Тополі» бачимо матір, що не вміла взглибитися в душу своєї дитини. їй байдуже, що дочка кохається з іншим.

Чого в’янеш, моя доню? —

Стара не спитала.

За сивого, багатого

Тихенько єднала.

Наслідки такого ставлення матері до дочки знані нам з баляди.

Найважливіше представлена мати в баляді «Утоплена». Вдова з розгнузданими пристрастями приводить на світ дитину. Дочка дозріває, виростає, пишається красою, а мати старіє і лютує. Лютує зо злоби, що за дочкою «козаки як хміль отой в’ються».

І од злості

Зубами скрегоче.

Отака то була мати!..

Де ж серце жіноче?

Серце матері?

— питає Поет.

Заздрістю доведена до шалу, мати схоплює дочку і кидається у хвилі ставка. Глибокий трагізм змальований московською мовою у поемі «Слепая». Поет розкриває перед нами почування зганьбленої матери, що стоїть на сторожі чистоти своєї дочки. Берегла, та не встерегла. Нелюд-пан не тільки матір, але й дочку хотів покрити соромом. Матір’ю остережена, вона не далась на ганьбу. Зарізала тирана, двір запалила і сама знайшла смерть у вогні.

Іншу матір бачимо в вірші «Сова». Залишившися вдовою, виховує вона сина. Думала, буде мати потіху на старі літа, та не судилося. Сина забирають в чуже військо, а мати з горя та злиднів збожеволіла.

Ще трагічніша постать, виведена у «Відьмі». Дівчина, збезчещена паном, приводить на світ близнят. Сина пан віддав в лакеї, а дочку знасилував. Мати божевільною помчала в світ шукати своїх дітей. Не знайшла їх, та навчилася між циганами лікувати людей.

Пан, вернувшись, занедужав.

Стогне, пропадає

А вона набрала зілля

Та пішла в палати

Лічить його, помагати,

А не проклинати.

Тут бачимо впливи християнської етики і навчання Сковороди.

Найкращу постать матері різьбить Тарас Шевченко в поемі «Марія».

… за сином

Святая Мати всюди йшла,

Ного слова. Його діла

Всі чула й бачила, і мліла,

І мовчки трепетно раділа,

На Сина дивлячись…

Вона, Скорбна Мати, ідеал всіх матерів, бачила муки і смерть Єдинородного Сина, була свідком Його Воскресіння. Релігійний пієтизм, дзвінкий ліризм і проста філософія материнства у ній поемі роблять Шевченкові місце у пантеоні найкращих світових поетів. Низка наведених прикладів вказує, що Поет, немов оті старозавітні пророки, вивів українську поневолену жінку з найбільшого людського до авреоли святости, шляхетности та гідности.

Дівчина

Шевченко, глибокий знавець українського побуту, а особливе народних пісень. Пісні про кохання віддзеркалюють найрізнородніші почування. Тут щасливе і нещасливе кохання, ревнощі, туга за милим, та над усім торують духовні моменти.

Розглядаючи вірші Поета, де він оспівує дівчат, бачимо, що своєю тематикою вони близькі народній творчости.

Шевченко залюбки згадує очі й брови, в яких найбільше відбивається душа людини. Про глибінь кохання свідчать метафори, в яких Поет порівнює дівчину з зіркою, сонцем, ясочкою, ладою, сизою голубкою, рибонькою і т. д. Він нанизує на вереницю своєї творчости різноманітні дівочі постаті. Починює трагічними, нещасливими і щасливими. Подає чисті дівочі душі і гріховні — нічого не поминув своїм геніальним пером.

Подає чисті дівочі душі і гріховні нічого не поминув своїм геніальним пером. Бачимо, що в «Невольнику» — перлині історичних поем, змальований вимріяний ідеал дівчини. Такий тип незнаний поетам другої нації. Беатріче — Дантого, яку «славлять янголи в горі» і ім’я якої «благословенне тричі», а яка в поетичному світі являється культом краси, духовності і героїки, не може дорівняти чистоті, красі, духовності героїні Ярини, що п’ять літ жде судженого, а в кінці виходить заміж за сліпого!..

Княжна своїм чином убийство батька, що сягнув її непорочну дівочу чистоту нагадує улюблені мотиви Стендаля, та ми певні, що Шевченко не шукав тих мотивів у поезії, бо ними була багата сучасна Україна.

Поезії романтичного характеру, як от «Причинна», «Лілея», «Тополя», «Калина» чи «Коло гаю» далекі понуро- пристрасній романтиці Осіяна чи таких геніїв, як Вертер, Карло Мор, Рене, Ернані або революційним протестам Шеллі, Байрона, Пушкіна чи Міцкевича. Шевченко очаровує нас не романтичною візією поетів, але живою тематикою. але суворою дійсністю з життя українського народу.

В «Гайдамаках» Шевченко кистю великого поета зарисовує Оксану. Картини, кинені поетом, різко відділяють Оксану від дівчат-героїнь інших поетів. її шляхетність, ніжність, любов та дівоча чистота дають нам право вчислити її до дівочих ідеалів загально-світової літератури.

Вірш «У тієї Катерини» розкриває перед нами незнане, мабуть, у світовій літературі явище. Дівчина, палко кохаючи судженого, що попав у турецьку неволю, обманює трьох друзів. Каже, що хто звільнить її брата (фактично судженого), візьме її за дружину. Брата визволяють, але дівчина за обман платить смертю, а побратими ідуть в степ шукати щастя-долі…

Подібна історична тематика розгорнена і у вірші ««Хустина». Поет змальовує долю дівчини, судженої лицаря, що згинув в боротьбі з ворогом. Ще цікавіша постать Настусі у поемі «Сотник». Шляхетна, невинна дівчина-сирота, яку приютив самолюбний сотник, вибирає утечу зі сином старого сотника, хоч не знає, що буде здана на горе і злидні, але не годиться на сите і вигідне життя з нелюбом.

Подібний сюжет бачимо і у вірші «Якби тобі довелося». Убога дівчина кидає багатого мужа зараз же по шлюбі і тікає зі своїм визволителем і месником-засланцем на Сибір. В «Черниці Мар’яні», недокінченій поетом, змальоване горе дівчини, яку мати змушує вийти за багатого старого нелюба.

Наведені сюжети можна зачислити до актуальних в сучасній Україні. Тут можна вчислити цілу серію ліричних віршів Шевченка, як от: «Чого ти ходиш на могилу», «Дівочі ночі», «У неділю не гуляла». «Ой, одна я, одна», «Не кидай матері», «Ми в купочці колись росли», «Буває в неволі», «Дикері», «Н. Т.», «Зійшлись, побрались, поєднались» та інші, де Поет з різноколірових, шляхетних і півшляхетних каменів укладає незрівнянно мистецької вартості мозаїку дівочого світу.

Його гомінка лірика з запозиченими народними мотивами багатогранно і всесторонньо відкриває глибінь дівочих душ.

На спеціальну увагу заслуговує розгляд містерії «Великий льох». Цікаві малюнки, яких можуть позавидувати Шевченкові інші геніальні поети, показують, як наш Поет уявляє собі кару за провини. Три душі у «Великому льоху» засуджені за услугу ворогові. Це підкреслює, що Тарас Шевченко все прощає, але за національну зраду, уступство чи услугу ворогові не знає пощади.

Закінчення

Шевченко як письменник прекрасно володів усіма видами літературної творчості. Про жінку говорить він не тільки в поезії, але й в прозі. Його повісті, щоденник і листування відкривають перед нами значно ширші горизонти і доповняють Галерію жіночих сюжетів. Поет своїми вогненними словами проспівав українському жіноцтву могутній похвальний план, кистю великого мистця — змалював найкращі картини.

Тематикою йому послужила жінка-сучасниця. Шевченко передає нам її такою, якою бачили його очі, сприймав ум, серце і душа. Цілість доповнює думками, якою хотів би бачити жінку в сучасному і майбутньому.

Шевченкові національні ідеї ніколи не йшли в розріз з загальнолюдськими і Божими. Більшість жіночих сюжетів може бути перенесена на інтернаціональний Грунт і в нічому не затратить своєї величі і краси. Постаті героїнь можуть послужити взорами найкращим мистцям слова. Ціла низка Шевченкових думок про жінок може золото-струєм ввійти в загальнолюдську скарбницю духа.