Уроки української літератури 9 клас II семестр: Посібник для вчителя - Грабовська О. М 2011

П. Куліш. «Чорна рада». Черевань - уособлення щасливого хутірського життя; Іван Шрам і Яким Сомко - носії ідеї державності України; Леся і Петро Шраменко - уособлення сімейної ідилії як символу незнищенності українців, України; Кирило Тур - втілення запорозької вольниці та козацького лицарства. Романтичний мотив дороги і його місце у творі. Оцінка роману Т. Шевченком

Всі публікації щодо:
Куліш Пантелеймон

Мета: розкрити образи і символи твору; пояснити особливості оповіді, різноманітність засобів розкриття образів, історичний колорит; зробити порівняльну характеристику образів Якима, Сомка та Івана Брюховецького; співвідносити образи твору з художніми образами історичних творів вітчизняних і зарубіжних письменників; допомогти учням усвідомити важливість для громадянина України збереження свободи і незалежності рідного краю, його державності; формувати риси козацького лицарства.

Обладнання: ілюстрації до історичного роману «Чорна рада», історичні романи В. Скотта, В. Гюго. «Перебендя» Т. Шевченка, таблиця «Образи і символи «Чорної ради».

Міжпредметні зв’язки: історія України: історичні події в Ніжині 1663 р.. Літопис Самовидця; зарубіжна література: історичні романи В. Скотта, В. Гюго.

Хід уроку

І. Актуалізація знань учнів.

1. Історична довідка.

Повідомлення 1.

Яким Сомко (рік народження невідомий, загинув у 1663 р.) — яскравий представник козацької старшини епохи Великої Руїни. Був братом першої дружини Б. Хмельницького Ганни й починав свою політичну кар’єру з посади сотника Переяславського полку, в якому згодом став наказним полковником. З 1660 до 1663 року вважався наказним гетьманом Лівобережної України, незважаючи на те, що у 1662 році на демократичних засадах козацька рада в Козельці обрала Якима Сомка повноправним гетьманом (Москва не затвердила козельської козацької ухвали). Робив усе, щоб зберегти останні бастіони української державності, а тому пробував втілити в життя Галицькі пакти гетьмана І. Виговського, за яким Росія, Польща і Україна об’єднувалися в союз повноправних держав. Саме через цю ідею російський уряд запідозрив Якима Сомка в сепаратизмі й спробі України вийти з-під залежності від Росії, не визнавав демократичне обрання Сомка гетьманом, а лише його титул наказного, а на Ніжинській чорній раді в червні 1663 року царські представники підтримали кандидатуре І. Брюховецького і видали Я. Сомка новообраному гетьманові для жорстокої розправи. Сомко був ув’язнений, а через три місяці страчений у Борзні.

Повідомлення II.

Іван Мартинович Брюховецький (рік народження невідомий — загинув 27 червня 1668 р.) — гетьман Лівобережної України у 1663 — 1668 роках. У молодості був козаком чигиринської сотні, згодом старшим над слугами в уряді Б. Хмельницького. Після смерті старого гетьмана став прихильником його сина Юрася Хмельниченка і нібито в його інтересах відправився на Запорозьку Січ, але там дбав виключно про свою кар’єру й у 1661-1663 роках запорожці його обрали кошовим. Обраний на гетьманство при підтримці Росії, цей український керівник вислужувався перед царем, як тільки міг. Саме його Т. Шевченко назвав «рабом», «подножком», «гряззю Москви». У 1665 році Брюховецький їздив до Москви, де підписав Московські статті, цим документом повністю запродавши рідний край й унеможлививши його автономію надалі. За явну зраду отримав титул боярина і боярську дочку в жони. Зовнішня політика І. Брюховецького й обман ним козацької черні призвели до невдоволення гетьманом у народі й народних повстань проти нього в 1666-му й 1668 роках. У небезпечній для нього ситуації Брюховецький виявився дворушником і спробував спрямувати народний гнів проти Росії, а сам зганяв злість на своєму народові. Був убитий власними старшинами під час козацького самосуду в селі Будищах біля Опішні.

Повідомлення III.

Ніжинська рада (червень 1663 року) — нелегітимне козацьке зібрання (не було належної кількості реєстрових козаків, не прибули козацькі старшини з багатьох полків), одна з так званих «чорних рад» в Україні, коли відбувалися державні перевороти, адже прихильники певного ватажка безапеляційно проголошувані його гетьманом. Яким Сомко, передбачаючи розвиток подій і знаючи, що саме його І. Брюховецький і російські бояри хочуть усунути від влади, привів своїх прихильників на вибори і навіть взяв на раду одну гармату. Але Брюховецький обіцянками зумів зманити рядових Сомкових козаків, які підняли бунт проти свого гетьмана та старшини. Якимові Сомкові й Василеві Золотаренкові (Васюті Золотаренку) з вірними старшинами прийшлося шукати захисту в російського боярина, присланого Москвою на раду в Ніжині, але боярин заарештував Сомка, Золотаренка і кількох старшин як ворохобників і передав новообраному гетьману Брюхонецькому, який наказав їх стратити.

Василь Золотаренко (рік народження невідомий — загинув у 1663 р.) — ніжинський полковник у 1655-1656 й 1659 1663 роках. Бажаючи стати гетьманом України, посилав доноси московському цареві на Якима Сомка як на єдиного справжнього для себе конкурента в боротьбі за булаву. Після Ніжинської чорної ради новообраний гетьман Іван Брюховецький наказав разом із Я. Сомком стратити й В. Золотаренка, цим самим назавжди усунувши своїх політичних суперників.

2. Фронтальне опитування.

- Чому «Чорна рада» — історичний роман?

- Що було покладено в основу сюжету?

- Який основний конфлікт твору?

- Яка роль образу Чоловіка Божого?

- Які існують версії тлумачення назви роману?

- Хто з представників січовиків вам імпонує і чому саме?

II. Організація навчальної діяльності.

1. Слово вчителя.

«Чорна рада», на думку І. Франка, була найкращим твором цього періоду на історичну тему. Предметом художнього зображення у романі є події в Україні після смерті Б. Хмельницького: жорстока боротьба за владу на Лівобережжі між показним гетьманом Якимом Сомком і кошовим Запорозької Січі Іваном Брюховецьким, підготовка і проведення чорної ради під Ніжином, де хитрощами і обманом гетьманська булава дісталась Брюховецькому. Пантелеймон Куліш показує інтереси і прагнення різних груп козацтва. Кожен образ в романі є символічним.

2. Практична робота «Образи і символи твору» за таблицею.

«Чорна рада»

Кирило Тур

втілення запорозької вольниці та козацького лицарства

Іван Шрам

носій ідеї державності України

Яким Сомко

носій ідеї державності України

Іванень Брюховецький

уособлення руїнництва України

Гвинтовка

уособлення лицемірства

Пугач

уособлення правдолюбства

Леся

уособлення сімейної ідилії як символу незнищенності українців

Петро

Черевань

уособлення щасливого хутірського життя)

Хутір

символ українського способу життя

Чоловік Божий

носій основної ідеї

3. Цитатна характеристика образів роману.

(Матеріал для вчителя.

Усі історичні персонажі роману, крім Сомка, — Брюховецький, Васюта, Гвинтовка, Вуяхевич — позначені владою і користолюбством, зажерливістю й підступністю. Автор ставиться до них з неприхованою антипатією: «Мізерна пиха розвелась усюди по гетьманщині. Почали знатні козаки жити на лядський кшталт із великої розкоші. І вже байдуже їм старосвітські співи … Запобігаючи царської ласки, кожен себе гладить, аби йому було добре. О, неситая жадоба старшинування! Гнешся ти перед усякою поганню в дугу, аби тільки верховодити над іншими».

Гетьман Іван Брюховецький це політичний авантюрист та безчесна людина, яка загубила елементарну гідність і ловить у свої сіті простаків, вдаючись до лукавства, демагогії: «Усі будемо рівні»; «Хліб та вода — козацька їда» тощо. Фальш Брюховецького автор розкриває і через деталі побуту, одяг. Спершу він ходить у старенькій свитині, у стоптаних чоботях, з яких пальці вилазять. Коли ж стає гетьманом — у голубому жупані та сап’янцях. З найближчого оточення Брюховецького — Матвій Гвинтовка, який, одружившись із польською княгинею, запроваджує в своєму пишному, на шляхетський лад, маєтку аристократичні порядки, стає жорстоким у ставленні не лише до посполитих, а й до найближчої рідні, знущається з дружини.

Лицемірством здобуває ласку гетьмана, зрадою - звання ніжинського полковника.

В описі Гвинтовчиного хутора запам’ятовується така художня деталь: стовп посередині двору, а в ньому’ кільця — то залізні, то мідні, то срібні. Якщо ти простий козак або посполитий, в’яжи коня до залізного, значніший козак — до мідного, ну а хто рівня господареві — до срібного.

Представники козацької старшини далі власних інтересів у своїх прагненнях не йдуть. Вони би поперегризали один одному горлянки, але ненависть до народу і страх перед ним згуртовує їх. Зневажливе ставлення старшини до козацьких низів виявилося також у погорді до національних звичаїв та обрядів. Лихо Україні, коли нею верховодять такі нікчеми!

Помітно вирізняється з-поміж цієї групи батько і син Шрами, Сомко. Вони, щиро засмучені недолею рідного краю, все роблять, аби не допустити брюховецьких та їм подібних до влади, проте, на жаль, це не вдається. Сомка та його побратимів у романі змальовано найповніше і найпозитивніше. Якима Сомка виведено як продовжувача справи Богдана Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: «Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва… приклонились під одну булаву! Виженем недоляшка (Тетерю) з України, одтиснем ляхів до самої Случі — і буде велика одностайна Україна».

Сомко бореться за міцну державну владу під орудою сильної гетьманської руки. Він мріє про об’єднання України, в якій інтереси старшини будуть на чільному місці, а низи будуть приборкані … Цe, власне, сокровенні думки самого Куліша, а Сомко — рупор тих поглядів. Згідно із задумом автора, то мав бути ідеал гетьмана («розумом і славою узяв над усіма»). Так, щирий і незлобивий це був лицар, гордий і розумом високий. Коли вірні йому козаки вирішили покласти голови, але не віддати свого гетьмана на поталу, він говорить: «Братці милі! Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна!» А скільки благородства в рішенні Сомка відмовитись від самопожертви Кирила Тура, який, рятуючи гетьмана, хотів залишитись замість нього у в’язниці. «Ні, гордо заявив Сомко, чужою смертю я волі купувати не хочу!» Ідеалізує Куліш і зовнішність свого улюбленця: «Сомко був воїн уроди, красоти дуже дивної; був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий, голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі, і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи».

З любов’ю зображений Кулішем і паволоцький полковник Шрам, палкий поборник об’єднання України. Не раз персонажі роману чують від нього патріотичні висловлювання на зразок: «привернемо всю Україну до однієї булави»; «зніметься пожежа по всій Україні». Чесний і скромний. Шрам не терпить людей, які продались шляхтичам за «лакомство нещасне» і злигалися з поневолювачами українського народу. Тому цей козак-патріот і оголосив нещадну війну ставленику польської шляхти Тетері. Привертає до себе увагу незвичайна зовнішність цього полковника-священика:»… по одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий козарлюга»…. А за вдачею гарячий був чоловік отой Шрам, не всидів би ніколи у своїй парафії, чуючи, як ллється народна кров, «тому-то не раз і дзвонив старий Шрам шаблею», бачив не раз і не два смерть і на суші, й на морі. Його кремінна стійкість викликає зачудування: «Що, тебе Господь сотворив із самого заліза’» І все ж єдиний раз він заплакав від того, що Вкраїна розірвана надвоє.

Образ Шрама, козацького полковника і священика в одній особі, — це узагальнення характеру запорожців-старшин. їхніх звичаїв і патріотизму. «Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, і рани», — говорить Шрам.

Гідний батька і його син Петро — «орел не козак». Він до того гарний, що красуня Леся не спускала з нього очей, а в тих очах «сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами». Мужність, хоробрість Шраменка вражають навіть старих козаків: «не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати». Автор не приховує своєї закоханості в Петра: «Він добрий був син і щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти». Хто знає Шраменка, не скаже про нього лихого слова, навіть Кирило Тур, якого Петро у двобої тяжко поранив. Імпонує Шраменко благородством і хоробрістю. В ту пам’ятну ніч, коли Кирило викрав Лесю, Петро подався навздогін і, відстоюючи дівчину, бився зі зловмисником не на життя, а на смерть. Одне слово, це справжній козак-лицар — щирий, чесний, сміливий.

Запам’ятовується також завзятий січовик, батько Пугач, який обстоює демократичну козацьку республіку. Запам’ятовується він найперше своїм правдолюбством. То він на чолі міщан вривається в світлицю самого пана Гвинтовки, вимагаючи повернути захоплені воли, то приводить на раду Кирила Тура, який зганьбив запорозький звичай, і під час покарання найсильніше лупцює його, то рішуче пориває стосунки з гетьманом Брюховецьким, коли той, дорвавшись до булави, зневажливо ставиться до старих запорожців.

Останній штрих образу Пугача — його мужнє слово на адресу Брюховецького: «Недовго поорудуєш, вразький сину. Коли взявсь брехати по-собачи, то й пропадеш, як собака. Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся! Плюйте, братці, на його гетьманство!»

Образ Кирила Тура.

У романі, як ви вже переконалися, багато колоритних образів козаків, та все-таки найяскравіший з них — образ запорожця Кирила Тура. Про те, що він користується симпатією автора, легко визначити з опису зовнішності героя: не був «здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії брови аж геть піднялись над тими очима …»

Цей портрет повністю виправдовує прізвище героя, справді схожого на тура. Для Кирила, за його ж словами. Січ — мати, а Дуг — батько. Гетьман Сомко, який добре знає Кирила, так характеризує його: «душа щира, козацька … Часом закине й дуже вже круто, да … якось так щиро засміється, шо нізащо на його не розсердився би».

Головне для Кирила, сина запорожця, — козацька честь: «Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного». — говорить він побратимові- чорногорцеві, коли той намовляє його стріляти в Петра Шраменка, у котрого лише шабля в руках.

Хоробрий лицар, бунтарської і дещо химерної вдачі, Кирило не має корисливих інтересів, прагне до незалежності, відчайдушних вчинків і козацького побратимства. Перед гетьманом він тримається як рівня з рівнею. Кирило — натура життєдіяльна, його до того проймає жадоба пригод, що йому всюди тісно, він ніде довго не може всидіти, навіть у рідній хаті біля і матері та сестри. Він збирається дременути в далеку Чорногорію, звідки родом його побратим Богдан. Обидва вони завзяті лицарі, вірні в своєму приятелюванні.

Джерела образу Кирила Тура — саме життя і фольклор, зокрема легенди і пісні про козака Мамая, дух степової романтики. Ось як розуміє Кирило сенс козацького життя: «А в нас над усе — честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала. Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах. Не сьогодні, дак завтра поляже вона, як од вітру на степу трава, а слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже». Незвичайність цієї мови передусім у піднесеності і поетичності, вона помережена прислів’ями, дотепами, всілякими вигадками.

Останній штрих образу Тура, який ще більше посилює до нього симпатію, — викрадення вночі нареченої гетьмана, Лесі, спроби визволити самого гетьмана, засудженого до страти. Про мужність і силу волі свідчить поведінка Тура під час покарання за те, що «знюхавсь поганець з бабами» та «наробив сорому товариству на всі роки». Під час дошкульного побиття киями біля стовпа ганьби хоробрий козарлюга не тільки пі разу не застогнав, не зморщився, а й навіть жартував.

4. «Мікрофон».

«На мою думку, романтичний мотив дороги введено для того, щоб …»

III. Підбиття підсумків.

IV. Домашнє завдання.

З’ясуйте оцінку роману Т. Шевченком. Напишіть твір на тему: «Чому Україні був потрібен такий гетьман, як Сомко?»







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.