Мета: ознайомити учнів з біографією І. Багряного; дати поняття про українську еміграційну літературу XX ст., її найвизначніші досягнення; розкрити популярність творів І. Багряного у повоєнній Європі; розвивати вміння аналізувати прочитане; розвивати силу волі, оптимізм.

Обладнання: портрети письменників української діаспори XX ст.. портрет І. Багряного, виставка його творів, ілюстрації до них, таблиця з пізнавальним завданням.

Не іменуй же мене поетом, друже мій! Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі…

І. Багряний

Хід уроку

І. Перевірка домашнього завдання.

1. Пізнавальне завдання.

Об’єднайте те, що на перший погляд здається непоєднуваним. Запишіть відповідь в незаповнених клітинках.

2. Літературна гра «Так чи ні» (форма літературного диктанту).

1. Справжнє прізвище І Багряного Лозов’ягін. (+)

2. Письменник Розстріляного Відродження н української діаспори. (+)

3. Народився на Сумщині 1906 р. (-)

4. Підписався під першою збіркою псевдонімом 1. Полярний. (+)

5. Навчався в Київському інституті на юридичному факультеті. (-)

6. Псевдонімом І. Багряний вперше підписався під своєю поезією. (-)

7. Першим опублікованим твором вважають вірш «В місто». (+)

8. Рік просидів у камері смертників, а потім на 5 років вивезли на Далекий Схід, звідки утік. (+)

9. Другий арешт і катування проходили у харківській в’язниці. (+)

10. Під час Другої світової війни редагував окупаційну про німецьку газету. (+)

11. Багряний намагався пробратися у Словаччину, але німці його схопили і відправили на роботу в Німеччину, звідки зумів утекти. (+)

12. Помер у Німеччині 25.08.1963 р (+)

II. Повідомлення теми уроку та очікуваних результатів.

1. Слово вчителя.

- Українська еміграційна література.

Йшлося і йдеться про літературу, яка розвивалася і розвивається за межами України на багатьох континентах, де долею обставин опинилися українці-емігранти.

Розрізняють три хвилі масового виїзду українців за кордон:

- під час громадянської війни (В. Винниченко, О. Олесь);

- між Першою та Другою світовими війнами (Є. Маланюк, О. Ольжич, У. Самчук);

- під час репресій, цькувань, сталінських концтаборів (І. Багряний, В. Барка, Т. Осьмачка)

Письменники другої та третьої хвиль еміграції часто об’єднувалися переважно в неформальні організації, довкола яких і тривало літературне життя українців на еміграції, виходили газети й журнали, книги окремих авторів.

Хоча пересильні табори («Ді-пі») були розкидані по всій Німеччині й Австрії, між біженцями з України виникали осередки культурного життя і підтримувалися стосунки. Саме тут вийшло 1200 книжок, причому 250 з них не були альманахами чи просто часописами, а книжками одного автора. До того ж виходили такі журнали: «Арка» (Мюнхен, 1947-49), «Вежі» (1947 — 49), «Заграва» (Аусбургг, 1946), «Хорс» (Регенсбург, 1946), «Літературний вісник» (Генсбург, 1948-49) та ін. Оцінювати цю літературу треба виключно за реальними досягненнями. А таких досягнень було чимало: «Сад Гетсиманський» І. Багряного, «Жовтий князь» В. Барки тощо.

МУР утворився в 1945 р. у Фюрті під Нюрнбергом під час зустрічі І Багряного, Л. Полтави, Ю. Косача, Ю. Шереха. І. Майстренка. Саме ці митні вели розмову про необхідність об’єднання всіх українських літературних сил в діаспорі. Спочатку вирішили назвати об’єднання Українським Мистецьким Рухом, але абревіату ра асоціювалась із словом «умер». Шерех запропонував переставити слова. Іменник «мур» означав щось міцне, довговічне. Головою МУРу став У. Самчук, заступником — Ю. Шерех. Проіснував МУР 3 роки, але його члени встигли написати й видати два десятка високохудожніх творів. З-поміж багатьох проблем виділяли центральну — утвердити у світі образ України.

Наприкінці 50-х — на початку 60-х років у США утворюється «Нью-Йоркська група». Ім’я цьому угрупуванню дав Іван Кошелівець. У це угрупування ввійшли Б. Рубчак. Б. Бойчук, Ю. Тарнавський, Е. Андієвська, В. Вовк та ін. Вони сповідували екзистенціалізм, сюрреалізм, відмежовували мистецтво від політики.

2. Повідомлення учнів про І. Багряного.

Повідомлення І.

Перший вірш — «В місто» (1926 р.) Збірки поезій «До меж заказаних» (1927 р.), «В поті чола» (1930 р.) Поеми «Are Maria» (1929 р.), «Скелька» (1930 р.).

Багряний знову зустрічається на творчому перепутті в поемі «Ave Maria». Епіграф до «Пролога» — із Тичинного «В космічному оркестрі»: «І вся людськість хіба не єсть інфузорії (пожирай, пожирай себе в краплі води)?» І. Багряний, як і його блискучий колега по перу, протестує проти насильства й терору, і цитата із Тичини — не що інше, як певний «ключ розуміння» поза авторськими деклараціями, трохи відірваними через надмірну прямолінійність від тексту поеми, сюжет якої до болю рідний і знайомий.

Марія Голубова, байстря, виховане громадою, працює на фабриці. Голод, холод, безнадія. В одчаї іде на панель. Але на щастя над прірвою зустрічає Андрія. Їх мерехтливу сімейну ідилію руйнує смерть чоловіка від виробничої травми. Марія стає повією Мері, а її син Василько опиняється у притулку. Кожен іде своєю дорогою. Фінал — бульварно-брутальний і страшний: в одному ті своїх коханців Мері упізнає сина.

Йдеш на казнь.

На судовисько людське.

Ввита святістю древніх легенд…

О, Маріє!

Як тяжко і грузько

На землі, на пожарищі людськім!

Моя МАМО.

ПРОЩАЮ

Тебе.

Ці останні рядки поеми, як і її назва, пролог й епіграфи, закликають нас читати «між рядків», розкодовувати історіософське послання автора, зрозуміти, що Марія Голубова — це не поетичний фрагмент, а глобальний символ топтаної од віків української землі.

В історичному романі у віршах «Скелька» Багряний продовжує осмислювати національну історію, спрямовує своє перо проти самодержавного російського православ’я та чужинської присутності на українській землі взагалі.

О, скільки їх — цих божих дзвонарів

Та все чужі — Михеї та Павліни

Як гаркнули враз божих тропарів, —

Аж голі села й дальні хутори

Попадали з сльозами на коліна.

Попереду ще чимало творів, в яких проявлятимуться типово багрянівські несподівані версифікаційні повороти. Ю. Лавріненко відзначав, що письменник «мав чудове відчуття ритму сучасности і ритму минулих віків. І тому так природно зринає в ліпших барокових своєю природою місцях його творчости якась підземна течія древнього богатирського епосу, казки, думи. І все це поєднується з доброю усмішкою людини, яка така сильна, така любляча, що при всій своїй шаленості може обійтись і без помсти за всі незначні образи і кривди, завдані їй своїм і чужим».

Повідомлення II.

1928-1933 рр. поеми «Батіг», «Вандея», «Собачий бенкет». «Гутенберг», епопея «Комета», оповідання «В сутінках», «З оповідань старого рибалки».

1932 р. — два компромісні нариси «Крокви над табором». Заарештовано. Під час слідства пише поему-симфонію «Золотий бумеранг».

1944 р. — поема «Гуляй-поле», роман «Тигролови», роман «Люба».

1947 р. драматична повість «Морітурі».

1948 р. — комедія-сатира «Генерал», повість-вертеп «Розгром».

1950 р. — роман «Сад Гетсиманський».

1953 р. — повість «Огненне коло».

1956 р. — поема «Антон Біда — герой труда».

1957 р. — поема «Маруся Богуславка».

1965 р. — роман «Біжить над прірвою».

1960 р. — твір для дітей «Телефон».

Повідомлення III.

У публіцистиці Багряного читач знайде всесвітньовідомий лист І. Багряного до свідомої частини людськості «Чому я не хочу вертатись до СРСР».

(Довідка. «Я не хочу вертатись під більшовизм тому, що я сидів в тюрмах із священиками різних церковних напрямків і бачив, як їх бито і мордовано. За наказом Сталіна їх винищено в СРСР, а церкви поруйновано, і цілих 25 років вибивано з людських душ найменші ознаки християнської релігії. В брутальний, підлий спосіб. І ось 1943 року більшовизм вдався до релігії і став виступати в ролі захисника православної церкви.

Європа і весь світ може в це вірити в те, що Сталін дійсно насаджує християнство, а його партія щиро вернулася по релігії. Але ми ніколи в це не повіримо. Тіні замучених священиків, що стоять в нас перед очима, їхні кості ще не встигли зітліти.

Скорше біблійний цар Ірод може навернутися до християнства, як його наступник XX століття.

Сталін зробив з релігії знаряддя своїх політичних махінацій і тільки. А релігія як була викорінювана в СРСР, так і буде викорінювана.

Я не хочу вертатись до СРСР, тому що сталінський соціалістичний СРСР то є суцільний конилагер поневолених людей всіх 100 національностей — людей безправних, стероризованих, голодних, вбогих.

За чверть століття вони від більшовизму нічого не дістали, крім тюрем, річок крові і сліз… і вони нічого не дістануть. доки існує більшовизм.

Більшовизм — це є насильство над людиною, не є рабський труд, це є сваволя політичної кліки, це є новітнє кріпацтво, це є терор фізичний і духовний, це є злидні, не є голод, це є війна.

Я не хочу вертатись на свою Вітчизну, доки там панує більшовизм, тому що Сталін нищив Україну в парі з Гітлером. Сталін є союзником Гітлера з 1939 року. Але для нас, українців, він є союзником Гітлера ще з раніших часів. Гітлер мав за мету винищити нас в ім’я панування фашистської Німеччини на нашій землі. Сталін нищив і нищить нас в ім’я панування своєї партії і її так званої «марксо-ленінської доктрини», а фактично в ім’я панування російського червоного фашизму на нашій землі і в всьому світі.

Сталін поміг Гітлерові і вимордував нас по Сибірах і по казематах. Гітлер допоміг Сталінові, вимордувавши нас по Дахау та в тяжкій неволі. Ми не складали зброї в боротьбі проти своїх напасників і не складемо її, хоч нас, 40-мільйонний український народ, вже майже стерто з лиця землі. Ось чому я і сотні тисяч нас не хочемо вертатись додому в «країну соціалізму».

Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концентраках, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська. Коли НКВД піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький.

Коли нам, українському народові, буде повернено право на свободу і незалежність в ім’я християнської правди і справедливості.

Людині, що виросла я нормальних людських умовах, тяжко повірити у все, що діялось там, на одній шостій частині світу, за китайським муром.

Нам світ може не повірити! Добре!

То нехай нам влаштують суд. Нехай нас судять, але в Європі, перед лицем цілого світу. Нехай нас обвинувачують в чому хочуть, але нехай нас судять представники цивілізованого снігу. Всі оті сотні тисяч нас, утікачів від більшовизму, сядуть на лаву підсудних.

Нехай нам влаштують суд.

Але на такий суд Сталін не піде!

Ми того суду не боїмося, але він його боїться — «сонцю подібний», «батько народів», «наймудріший з мудрих», «найдемократичніший з демократичних», боїться такого суду, бо то був би суд над ним і над цілим більшовизмом, то був би небувалий й найцікавіший скандал в історії.

Сталін це знає і поспішає вихопити нас найшвидше, а іноді застосовуючи і методи викрадання, і фізичного знищення окремих у руїнах гітлерівського рейху.

Злодій є злодій, і такі його методи».)

III. Підбиття підсумків.

IV. Домашнє завдання.

Повторіть біографічні відомості І. Багряного, розвиток української еміграційної літератури XX ст. Дочитайте роман «Тигролови», підготуйтеся до його аналізу.