Позакласна робота з української літератури: сценарії позакласних заходів та завдання літературних вікторин - Гальонка О. А. 2021

Літературні вікторини за творчістю О.П.Довженка
Розділ 2. Літературні вікторини

Вікторина 1

Про кого йде мова?

(За повістю «Зачарована Десна»)

1. — Нічого у світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вілізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість.

(Мати)

2. Він був наш добрий дух лугу і риби. Гриби й ягоди збирав він у лісі краще за нас усіх і розмовляв з кіньми, з телятами, травами, з старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і рухалось навколо.

А коли ми ото часом наловимо волоком чи топчійкою риби і принесемо до куреня, він, усміхаючись, докірливо хитав головою і промовляв з почуттям тонкого жалю і примиренності з бігом часу:

— А-а, хіба це риба! Казна-що, не риба!

(Дід)

3. Вона проклинала все, що попадалось їй на очі, — свиней, курей, поросят, щоб не скугикали. Пірата, щоб не гавкав і не гидив, дітей, сусідів. Кота вона проклинала щодня по два-три рази так, що він трохи згодом був якось захворів і здох десь у тютюні.

Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо у світі.

(Баба)

4. А в малині лежав повержений з небес маленький ангел і плакав без сліз. З безхмарного блакитного неба якось несподівано упав він на землю і поламав свої тоненькі крила коло моркви. Це був я. причаївшись у малині за смородиною, я слухав бабиних молитов, як заворожений. Я боявсь поворухнути пальцем, щоб часом мати божа не побачила з неба, що я тут, у малині. Навіть Пірат, і той дивився з-під смородини на бабу з переляком.

(Сашко)

5. Все моє життя він ходив повз нашу хату з цілим снопом довгих вудок і так гупав чобітьми, що ми прокидалися вночі, як од грому, коли він повертався часом з рибалки. У нього були великі чоботи і такі важкі ноги, що, здавалося під ними вгиналася земля. І ходив він трохи ніби присідаючи, як на сіні чи на ступі. Борода в нього була, як і в нашого діда, зовсім уже сива.

(Захарко)

6. Але більше за все на світі любив я музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси. Коли тихого вечора десь перед Петром і Павлом, починав наш батько клепати косу під хатою в саду, ото й була для мене найчарівніша музика.

(Сашко)

7. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності й несвободи. Весь в полоні у сумного і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів.

Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий.

(Батько)

8. Він знав прикмети до всіх природних явищ і особливо вірив у мишей. Про повідь він довідавсь наперед, ще аж зимою. Коли на хрещення мишва почала тікати з клуні й комори по снігу, наш хитрий дядечко зразу догадався, що весною буде біда. І як не сміялися тоді з нього дурні необачні кутчани, він мовчки розібрав на сінях стріху, зробив на даху кошару, побудував східці, наносив повне горище сіна і збіжжя. І ось, коли село замість: «Христос воскрес», — гукало в розпачі: «Рятуйте», — велике Бобиреве сімейство розгавлялось на даху коло ясел в оточенні корови, коней, овечок, курей і голубів, зовсім як на старій картині, що висіла колись у церкві.

(Ярема)

9. Не був він, як уже можна догадатись по одному його імені і по тому, що тут писалось, ні суддею, ні справником, ні попом. Він нездатний був на високі посади. Він навіть не був добрим хліборобом. Він вважавсь поганим хліборобом. Його розумових здібностей не вистачало на сю складну і мудру професію.

Але, як і кожна майже людина, він мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали його просто Косар.

(Самійло)

10. Старий уже, нервовий і сердитий, очевидно, чоловік, носив золоті ґудзики й кокарду. Він здавався мені величезним паном, не меншим од справника чи судді. На зріст він був вищий од батька, що також надавало йому грізної сили.

(Учитель)

Вікторина 2

Назвати твір і літературного героя (за воєнними оповіданнями О.П. Довженка)

1. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала в нього на ушах та землистого, так би мовити кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.

(«Ніч перед боєм», Савка)

2. Хто завтра крикне йому — «чую»? Хто підтримає його добрим словом, коли біль вийде з берегів, вирветься лавою з вулкана і почне заливати світ, коли впаде його дух і треба буде крикнути востаннє — «не забудьте!»? А село затулить очі од жалю і страху. Чи одпразнує він завтра достойно своє страшне свято? Колись в дитинстві страшний суд уявлявся йому теж як свято.

(«На колючому дроті», Чабан)

3. Вона лежала маленька і чепурна у святковій одежі. На ній була чиста сорочка, яку вона давно уже тримала у скрині про смерть, і старовинна довга безрукавка, і нова спідниця чорна у синіх дрібних квіточках. На шиї навіть низочка дрібного коралового намиста з дукачем ще з дівочих літ.

(«На колючому дроті», Левчиха)

4. Біля холодної криниці край села, неначе в пісні, під вербою коло старенької хатини, стояла дівчина, сумна і тиха, я і всі дівчата. Вона давно вже роздала бійцям, що було можна. А зараз цілий день напувала з відра подорожніх і вже не плакала. Не вистачало сліз. Повисихали якось очі і посвітлішали, припухли губи, а під очима впали тіні смутку і передчасна зморшка поміж бровами на чолі.

«Що жде мене? Що жде красу мою?» — думала вона вже два тижні, дивлячись на шлях.

(«Незабутнє», Олеся)

5. Я проб’юсь до тебе через усі пожежі, через усі доти, через все на світі. Яка б ти не була, я вернусь до тебе. Хай ти будеш чорна, і хвора, і понівечена ворогом, хай посивієш ти від горя і сліз і побіліє твоя коса, хай ритимеш ти шанці проти мене, і плестимеш колючі німецькі дроти проти мене, і сіятимеш для ворога хліб під нагаями, ти зостанешся для мене прекрасною, як і зараз прекрасна ти.

(«Незабутнє», Василь)

6. Коли його перевезли до шпиталю, він був уже без пульсу, в безнадійному стані. Життя покидало його. Але він не здавався. Свідомість не

залишала його ні на хвилину, і ні одна душа в палаті не почула від нього жодного зойку. Він мовчав, і вся його воля пішла на цей напружений мовчазний опір смерті.

(«Воля до життя», Кармалюк)

7. Він одступав од самого кордону. Од самого кордону він перемагав ворога в боях і одступав, одступав.

Багато разів він накликав на себе смерть. Не раз безсонними ночами посилав він у небо свої докори й прокляття, сам не знаючи чому.

Ненавидячи відступ, він ненавидів усіх, що одступали, й себе. Залишаючи в горі села й міста, він проходив ними, мов обманщик.

(«Перемога», Кравчина)

8. Він лежав у садку, коло старої клуні, в старому дідовому човні, і човен неначе легенько похитувавсь, мов колиска ... . Пахло яблуками, гнилими грушами, вощинами, медом і батьковим старим кожухом. Прозора дитяча легкість у тілі й тиха затишна радість огорнули його, і човен поплив по саду між яблунями, вуликами аж до смородини, тихо похитуючись і кружляючи.

(«Перемога», Кравчина)

9. Перед ним, освітлений місячним сяйвом, стояв на сторожі віків грізний його пам’ятник. Піднята вгору бронзова збройна рука досягала, здавалось, до неба, до зір небесних. Він уздрів свою долю і в ідеальній її завершеності. Надзвичайні, яких не пережити нікому ні в боях, ні в подвигах, ні в любові, ні в чім на світі, почуття охопили його розтерзану душу. Довго стояв він, схиливши голову перед своєю, і голова його почала сивіти так, що на ранок він був уже білий. Стояв він отак три дні й три ночі, і ніхто його не впізнав.

(«Слава», Загнибіда)

Вікторина 3

Кому належить вислів про О.П. Довженка?

1. Щедрою рукою сипав перлини багатого таланту Олександр Довженко по кінострічках своїх фільмів. Кожний з них — зразок розуміння самобутнім митцем свого покликання, приклад відданого служіння рідному народові засобами мистецтва.

Олександр Петрович залишив по собі чудовий нерукотворний пам’ятник не тільки в німому, звуковому чи кольоровому кіно. Він як справжній художник бачив завжди вперед.

(Амвросій Бучма. Талант і серце)

2. Олександр Петрович був дуже копітким у роботі над характерною деталлю образу й надавав великого значення навіть окремій волосині на голові у актора чи складці його одягу. От чому персонажі фільмів О.П. Довженка зовні були такі правдиві, ніби це не актори, а люди, вихоплені із самого життя.

Вимагаючи від актора лаконічності у вираженні почуттів, він не терпів зайвої балаканини і під час роботи над образом.

(Петро Самоха. Про людину і митця)

3. Часто просто вражало глибоке знання Олександром Петровичем світової культури. Він з юнацьких років захоплювався живописом, графікою, скульптурою, домігшись у цьому великого успіху — став художником-професіоналом. Але ця спеціальність не могла вичерпати всіх його творчих сил, і Довженко переключився на кінорежисерську роботу. У цій галузі він створив ряд видатних, талановитих полотен. Більше того, створив зовсім нову, оригінальну, яка ще не існувала доти, школу кінематографії.

(Микола Дудко. Із спогадів)

4. Характерним для Довженка як художника є широкий розмах думки і фантазії, поетична свіжість форми і змісту, мистецька краса і філософська сила слова. У «Зачарованій Десні» він, розкриваючи невичерпні народні джерела своєї творчості, декларує свої творчі настанови.

Вся хвилююча творчість, художній метод і світогляд О.Довженка яскраво свідчить, що його покликанням завжди було служіння рідному народові.

(Михайло Коваленко. Краса та велич ідей і образів)

5. Блискучий розум, багата ерудиція, незвичайна краса художніх образів, які він, здається, тут же на ходу творив, імпровізував, буйна фантазія — все це не могло не приваблювати, не захоплювати.

Невтомністю думки, всебічною обдарованістю своєї натури він нагадував людей епохи Відродження — тих, які не рідко в одній особі поєднували хист митця і розум мислителя, ким підвладний був пензель живописця, і циркуль математика, і наведений в небо телескоп.

(Олесь Гончар. Художник народу)

6. Довженко був сином українського народу, говорив і писав українською мовою.

Образи оповідань, повістей і кінофільмів Довженка завжди наділені виразним, яскравим і колоритним національним характером — Довженко був справді національним художником.

(Юрій Смолич. Олександр Довженко)

Вікторина 4

Назвати автора і твір (за поезіями українських поетів про О. Довженка)

1. Так, як Убедь до Десни спішила,

До Дніпра Десна, Дніпро в лиман,

Так співця натхненна ллється сила

У людський безмежний океан.

Так людським ділам в труді щоденнім,

Пристрасті, завзятості людській

Торить шлях співець своїм натхненням,

Словом золотим надій і мрій.

(Петро Дорошко «Сосниця»)

2. Десна! Моє слово до тебе,

Хороша поліська ріка.

Давно ти не бачиш край себе

Хлопчину Довженка Сашка.

Він виріс, пізнавши багато

Річкових і плес і глибин,

Та ти йому — наче та мати,

Якою пишається син.

(Кузьма Журба «Він тут народився»)

3. В житті

Умійте, молодий мій друже,

В буденній, в дощовій калюжі

Зірки побачить золоті ...

Він говорив, мов сам до себе,

А в мене не ішло з думок:

Ми часом і в ясному небі

Не бачимо отих зірок.

(Олександр Підсуха «Спогад»)

4. Низький уклін чернігівській землі

І Сосниці над тихою Десною.

Він тут, з душею мрійною, ясною,

Родивсь і ріс у цім простім селі.

Він тут ходив на зорі світанкові,

Вдихав життя, духмяний запах трав,

Тут щирим серцем, сповненим любові,

Він чари мови рідної вбирав.

(Іван Гончаренко «Пам’яті О.П. Довженка»)

5. Здрастуй, Соснице, горда колиско зелена!

Здрастуй, хато Довженкова, стріхо з соломи,

Ти очима дитинства дивилась на мене

І стелила доріжку до рідного дому.

Може, вітер і дощ символічні сьогодні,

Бо така була буряна доля Довженка,

Бо такі були роки тривожні народні

І Сашкова крута грозова доріженька.

(Любов Забашта «Довженкова хата»)

6. Чи ви ступали босі по ріллі

У ранній час, коли вона парує?

Чи рідний дух вам рідної землі,

Яка вас хлібом батьківським годує?

Чи знаєте, як пахне та земля,

Селянський борщ і чорна паляниця?

Чи вас манили, моє євшан, здаля

Отецька хата й зоряна криниця?

(Любов Забашта «Перша лекція Довженка в кіноінституті»)

7. Ти любив живе.

І яблуню живу, важку плодами,

І грушу золоту, дзвінку, як дзвін,

І слив мереживо, і візерунків вишень

Багряносоковитих.

І духмяний Малини плід під сивизною вій.

(Андрій Малишко «Як не любив ти скрипу тих дерев»)

8. Любив ти землю, теплу й рясну

У яблуках багряноспілих, з літа

Налитих медом сонця.

Ще любив

Стрункі дощі і сизуваті крила

Осінніх нив із рунню молодою.

(Андрій Малишко «Любив ти землю ...»)

9. Ви, що вливали «Ніччю перед боєм»

Ослаблим — міць, стократну міць — героям,

Прийміть од мене прості ці слова.

Вона жива, Довженку, і жива

Зостанеться, допоки сонця-світу,

Вкраїна наша!

(Максим Рильський «Олександрові Довженку дружнє посланіє»)

10. Красивих слів йому не треба,

Меморіальних дощок теж

Ви полюбіть блакитне небо,

Яке він любив без меж.

Ви полюбіть крицеву чесність,

Що в нім палала, мов огонь ...

Тоді лиш мовте про причетність

До непорочних дум його ...

(Станіслав Реп’ях «Пам’яті О. Довженка»)