Нові твори та імена в програмі з української літератури 7-11 класи: Посібник для вчителя - Орищин Р. Ф 2005

Висока національна самосвідомість, розуміння синівського обов'язку перед рідною землею в поезії В. Симоненка

Тема. Висока національна самосвідомість, розуміння синівського обов’язку перед рідною землею в поезії В. Симоненка.

Мета: опрацювати вірші В. Симоненка, в яких змальовано образ України та її історичне минуле; розкрити позицію автора у ставленні до Вітчизни і вираження його синівського обов’язку перед нею; розвивати навички ідейно-художнього аналізу твору, виразного читання поезії; формувати активну життєву позицію старшокласників; виховувати любов до України, бажання вірно служити їй.

Обладнання. Портрет В. Симоненка, виставка його творів.

На дошці — висловлювання:

Для співу свого, для думи в щасливу мить народила його Україна. І він, за прикладом найкращих наших поетів, синівською відданістю їй віддячив, напружено чесним горінням душі.

Олесь Гончар

Чимало в його доробку було незрілого, ідейно нечіткого, не раз поет припускався перебільшеного чи спотвореного вияву національних почуттів…

Академік Микола Шамота

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів.

Вступне слово вчителя.

Легко і просто називати себе сином народу, важко і далеко не кожному випадає щастя бути гідним цього імені. Легко і просто говорити про свою любов до України, важко і не кожному вдається справді любити її.

Істинним сином народу називаємо українського поета Василя Симоненка. На одному з критичних поворотів історії йому судилося бути обранцем, Устами якого промовляла доля нації. Втіливши весь свій поетичний хист у любов до Батьківщини, Симоненко не зрадив ні правди, ні краси, і саме цим підніс громадянську лірику до рівня чистої, як сльоза, поезії.

І. Актуалізація життєвого досвіду.

План.

1. Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

(«Задивляюсь у твої зіниці…»)

(Образ України як єдиної, безмежно дорогої для кожного українця Вітчизни, без якої життя втрачає сенс; заклик до земляків любити рідну землю і дбати про її майбутнє.)

2. А той, хто стане краплею народу,

Вже не злякається ні смерті, ні чуми…

(«Повернення»)

(Утвердження національної гідності як головної передумови повноцінного життя всього народу.)

3. Голосила велика мати,

Благала, кричала мені,

Щоб став я жорстоким катом

Недоумства, підлоти й брехні.

(«Крик XX віку")

(Сатиричне зображення ворожого народові радянського ладу, гнівне викриття сваволі чиновників-бюрократів, обивательщини, лакейства; розвінчання тоталітарної системи з її злом і спрямованістю проти людини.)

II. Мотивація навчальної діяльності.

Наше завдання сьогодні — глибше познайомитись із Василем Симоненком — поетом і людиною, заглибитися в його вірші-освідчення у любові до України, вірші-сповіді перед народом і вірші-вироки бюрократам, чиновникам, обивателям. Ми повинні визначити, яке місце У житті і творчості автора займала рідна земля і як він розумів свій обов’язок перед Україною та народом.

Працюватимемо за планом, записаним на дошці (вчитель називає мотиви лірики, які будуть розглядатись на уроці).

Зверніть увагу на висловлювання про В. Симоненка письменника

О. Гончара та академіка М. Шамоти. (Зачитуються.) Протягом уроку ви повинні зробити висновок, хто з них правий.

III. Засвоєння нових знань.

Готуючись до уроку, працювали шанувальники художнього слова як мистецтва — декламатори і літературні критики.

Зараз ви почуєте кілька віршів поета. Вслухайтесь у їхній зміст. Які почуття викличуть вони у вас?

Учні читають:

«Лебеді материнства».

«Задивляюсь У твої зіниці…»

«Земле рідна! Мозок мій світліє…»

Які почуття викликали у вас ці вірші?

Які думки виникли під час слухання?

Літературні критики дадуть глибшу характеристику цим віршам, розкриють їхній ідейно-художній зміст.

Підсумкове слово вчителя.

«Лебеді материнства» — це гімн незрадливій материнській любові і синівській вірності Вітчизні. Ні крихти пропагандистського нальоту, сухого, тріскучого патріотизму. Усе — від серця. У кожному слові — любов.

«Задивляюсь у твої зіниці… "Ліричний герой Утверджує своє синівське «право з матір’ю побуть на самоті».

Таке відверте однолюбство не було в пошані У роки торжества інтернаціоналізму і формування єдиної спільності (безликості) — радянського народу, тому цей вірш був відомий небагатьом. Ні в одну з книг, що вийшли У 80-х роках, він У повному обсязі не потрапив (друкувались лише 4 строфи, і то з цензурними правками).

«Земле рідна! Мозок мій світліє…» — зразок синівської відданості народові, заклик до всіх берегти і любити свою землю.

Сучасники В. Симоненка згадують літературний вечір, який відбувся У Черкаському педінституті. Коли поет прочитав свій вірш «Задивляюсь У твої зіниці…», хтось із тих, що не дуже заслуховуються віршами, в силу вродженої або натренованої пильності, зафіксував непевний звук і, щоб налякати автора, послав записку:

«Яку це ви самостійну Україну маєте на увазі, коли пишете: «Хай мовчать Америки й Росії», «Маю я святе синівське право з матір’ю побуть на самоті»?

Василь Симоненко спокійно і наче недбало прочитав записку і вголос сказав:

«У мене Україна одна. Якщо автор запитання знає другу — хай скаже. Будемо вибирати».

— Ось його лаконічна і по-справжньому народна простота і мудрість.

Ще один вірш — «Україні» («Коли крізь розпач випнуться надії»).

— Який висновок можна зробити про ставлення В. Симоненка до України?

— Як розумів поет свій синівський обов’язок перед народом?

Учитель. У віршах поета чуємо не лише слова захоплення. Його поезії

про Україну — не солодкаві пасторалі про красу пшеничних ланів, не бравурні марші про небувалий розквіт України у т. зв. «братньому союзі». В його поетичні рядки перелито щонайщирішу любов до рідної землі. І тому в них більше болю, ніж замилування, більше синівських гірких докорів, ніж Уславлення; автор незадоволений становищем України, гнівно виступає проти псевдопатріотів.

— Які вірші маю на увазі?

«В букварях ти наряджена і заспідничена…»

(Критична оцінка того, що відбувалось в Україні на початку «застою».)

IV. Закріплення знань, умінь і навичок.

Чи був Симоненко «прирученим патріотом», задоволеним становищем України?

Учитель. Багатьом своїм сучасникам-псевдопатріотам кожним твором про Україну В. Симоненко нагадував пристрасні Каменяреві слова:

Ти, брате, любиш Русь,

Як хліб і кусень сала, —

Я ж гавкаю раз в раз,

щоби вона не спала.

Ти любиш в ній князів,

Гетьмання, панування,

мене ж болить її

Відвічнеє страждання.

Ти, брате, любиш Русь,

Як дім, воли, корови,

Я ж не люблю її

З надмірної любові

У такій любові, як У Франка чи Симоненка, немає особистої користі. Це любов активна, пов’язана з безнастанною працею, «кривавою в серці раною», що завжди болить і змушує думати про добро народу. Любити Батьківщину — це любити і поважати в ній людину.

— Чи був би задоволений В. Симоненко сучасним станом України?

— Чи актуальна його поезія сьогодні?

— Які явища, описані У віршах, співзвучні сьогоденню?

— Кому, на вашу думку, адресовано вірш "Прирученим патріотам»?

Учитель.

Не шукаю до тебе

ні стежки, ні броду —

ти у грудях моїх,

У чолі і руках.

Упаду я зорею,

мій вічний народе,

на трагічний і довгий

Чумацький твій шлях.

В. Симоненко вважав себе невід’ємною частинкою народу, був невіддільним від нього, гордився своїм простим селянським походженням — «мій предок споконвіку хліб сіяв і свині пас».

Поета глибоко хвилювала доля України, її стражденне минуле і невеселе сьогодення. Роздумуючи над цим, був упевнений, що ніякі ворожі сили не зможуть подолати український народ.

— Як у віршах В. Симоненка утверджено ідею незламності українського народу?

«О земле з переораним чолом…»

«Древній, обікрадений народе…»

«Де зараз ви, кати мого народу?»

«Пророцтво 17-го року».

Учитель. Про долю народу, пробудження його національної самосвідомості В. Симоненко говорить у поемі «Казка про Дурила». Але про неї йтиметься на наступному уроці. Зазначу лише, що написана вона у час, коли почалися спроби реанімації сталінізму, наступала нудотна, задушлива епоха в історії нашого народу, яку нині іменують «періодом застою». Чиновні фарисеї розуміли, що людина, яка по-справжньому любить Батьківщину, ніколи не стане ні рабом, ні катом, не дозволить плюндрувати своє і не зазіхатиме на чуже. А їм потрібні були сірі, без роду і племені слухняні виконавці, тому «казка про Дурила» 25 років пролежала У бездонних цензурних льохах. Вірші спотворювались, деякі не друкувалися зовсім.

У той час лише одному щоденникові звіряв В. Симоненко свої болісні сумніви, тривоги і жалі. Лише йому сповідався.

В. Симоненко. «Окрайні думок» («Берег чекань», с. 267).

«Друзі мої принишкли, про них не чути ні слова. Друковані органи стали ще бездарнішими і зухвалішими: «Літературна Україна» каструє мою статтю, «Україна ’’знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться… до цього можна ще додати, що у квітні були зняті мої вірші у «Зміні», зарізані у «Жовтні», потім надійшли гарбузи із «Дніпра» і «Вітчизни».

Ай, ай, ай весело! Всі ми під пресом.

Так воно треба задля прогресу.

3. IX. 1963р.

«Втрата мужності — це втрата людської гідності, котру я ставлю понад усе. Навіть над самим життям. Але скільки людей — розумних і талановитих — рятували своє життя, поступаючись гідністю, і, власне, перетворювали його в нікому непотрібне животіння. Це — найстрашніше».

6. VII. 1963р.

Учитель. Як справжній син свого народу та своєї землі, В. Симоненко гостро виступав проти несправедливого ладу, критикував і засуджував компартійну систему, яка всіляко гнітила народ, робила його бездуховним. Повсюдний наступ лицемірства, кар’єризму, брехні і громадянської байдужості вкрай пригнічував поета; за радянських часів не було надруковано багатьох віршів поета. Серед них — «Злодій», «Некролог…», «Лист до всесвітнього обивателя», «Брама», «Курдському братові», «Суд»та ін.

{Декламування поезій. «Злодій», «Некролог…»)

Учитель. Василь Симоненко умів любити так щиро, так ніжно, так самозречено, як, мабуть, ніхто на землі. Умів він і ненавидіти — підлість, сваволю, лицемірство, по-лицарськи боровся з чорною кривдою.

Іди і спопеляй байдужі душі,

І сліпоту, й холопство прокляни,

Щоб не зійшлись,

В кривавицю заношені

Народів обікрадених сини.

В. Симоненко

— Хто правильно оцінив творчість В. Симоненка — О. Гончар чи М. Шамота??

— Які слова можна назвати епіграфом уроку?

V. Узагальнення та систематизація знань, умінь і навичок.

Отже, сьогодні на уроці ми спробували проаналізувати вірші В. Симоненка, в яких виражено його громадянську позицію, синівський обов'язок бути чесним і відвертим перед матір’ю Батьківщиною, «бути правді вірним другом і ворогом одвічним злу». Збагнули також щиру глибоку любов поета до України, його гнівне несприйняття окремих сторін тогочасної дійсності — брехні, обивательщини, байдужості. Завершити Урок хочу словами В. Симоненка зі статті «Наша рідна Вітчизна», надрукованої у «Молоді Черкащини» 27 липня 1962 року: «… гніву і ненависті вистачає лише для того, щоб зруйнувати щось. Але ненависть не може будувати; перетворює, оновлює і заквітчує землю тільки любов — любов до рідної землі, до людей, до праці…»

Любов до Батьківщини — наскрізна тема всієї творчості В. Симоненка. Ця священна любов — у його довічному заповіті.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

(Звучить пісня «Виростеш ти, сину…»)

VI. Домашнє завдання.

Опрацювати вірш «Кирпатий барометр» та поему «Казка про Дурила». Написати твір-мініатюру: «Що додав В. Симоненко до мого розуміння Батьківщини та обов’язку перед нею ".

Г. Р. Слюзар