Всі публікації щодо:
Андієвська Емма

Із книги “Знак“

Натюрморт в світоглядовому ростині (сонет)

Сікач, селера, миска дерев’яна,

В якій зеленоока, в смужку риба.

Зіжмакане повітря, дошка груба,

Стіл – кінські ніздрі й зернята кавунні.

На боці кахлі – бугая ревіння

По кубику спресоване у ребус,

Судомить й речі – чіткість, як хвороба,

І – тільки – німби – сферу коливання.

Світанок кинув ступку і товканчик,

Одяг прозорість, як листи, – гуркоче,

Все більшу силу й швидкість – непомітно,

Що вже – на волосині – в безпредметне.

Пихтить й от-от – на друзки – моноліт,

Розвал буття – чи вищий, тонший лад?

Нічний краєвид у місті (сонет)

Найнезбагненніше – зі звичним – поряд.

Не сонце – з вежі – півень – щогодини,

А смокви фіялкового страждання,

Які на площі – ген – на клуби пари.

Скрізь – щільно брами. Тільки з боку перед

Порталом – з кізяками сьогодення

Прочинені дві стулки у бездоння,

З якого, то – раз – полум’я, то пір’я.

У мармурі, що досі – вхід масивний,

Колінчасті повідбувались зсуви,

І стало видно вкраплення коштовні

За арками, де – у трубу – вся штивність.

Ні пса. Будинки. І у ночвах мрець,

Що людські вчинки розгляда з гори.

Натюрморт як трамплін у намір (сонет)

Тарілка. Семиколірна підлива.

Поруч виделки – куля і приладдя

Люмінесцентна – з дисків вся – колода,

Що невимовне – на кришталик – ловить,

Аби стабільність – трави, звірі, люди.

Предмети в сон повідсувались мляво,

Розмитість виявляючи хвилеву,

Яка, однак, – одразу м’язи, ледве

Найменший дотик. – Форма, як підземка

З полицями, куди подоби – взимку,

Ануж потужністю новою – задум

Й на безорбітних перехрестях зійде.

Й дівча, де вже вогонь палахкотить,

На мотузку нагулює кита.

Натюрморт з клаксоном (сонет)

Стіл з оніксу, де папороть густа.

Дві сливи. Порцеляновий мікадо.

В прозору віспу виноград закутий

І пара (статуетка), що – чарлстон, -

З долоню ледь, а тіні аж до стін,

Сокира замінила мирний кодекс.

Мосяжну масу на всі боки кила,

І тільки далі невеличкий стенд,

Де всі канали, – коло кульмінацій,

Що – без риштовань, – духа будівництво,

У надсвіти. – Лиш варту б незугарну,

Яка – поріг – й перевертає гори,

Чи оболонка дійсности міцна.

Лежить свідомість – і ніяк з півсну.

Вечірня лягуна (сонет)

Лягуна. Штиль. І обрис корабля,

Який колись – у присмерку – пірати.

Серпи зі світел – суходіл на рейді.

Матерія на вищому щаблі.

Кіоск на набережній. Ліхтаря стебло

В неону діжці, що – усі – широти.

Від молу – море – інші габарити,

Лиш – часом – слину – хвиля, як верблюд.

Готель. Каварня – міні – плянетоїд,

Зі скриньки голос тишу нагнітає.

На пентаграми листя геть пожовкло.

Ще юнаки – гуртом – бальзам поживний,

Хоч вже самі цятки – від багатьох.

Як чути ніч, що суходіл хита.

Навколо троянди (сонет)

Як тяжко з-під усіх нашарувань

Троянду крізь століття, що росла

На тих відтинках, де тепер паслін

І морок, що без нутрощів живе.

Відноги часу майже, як пливун,

Усе, – що добре, і усе що зле.

Троянди спалах – чи крізь нетрі слон,

Що – навпростець – з віків – із котловин?

В мікроскопічнім супернови вибух.

Забутий океан в пелюстці вабить,

На перли обертаючись клейкі,

Які – над домовиною – рука.

І тільки в серці б'є перемикач,

Що – на вогонь – і найдикіший кич.

Знаки (сонет)

Плящина з йодом. Цвяхи, Глек розбитий,

З якого кіт сіямський бризки лиже

Вершків, що – трохи далі – на калюжку.

Упорядкованість, де жодної турботи.

Без дна прозорість – суходіл забутий.

Ще під замком клубки, що – протилежність

З системами нагріву й охолоджень.

На всю веранду лише хробак цибатий

За корбу крутить жовте коліщатко,

І – на підлогу – праліс (луб) – зі щітки. -

Вже на буття, а експонат музейний,

Який – на стіл – живцем – з палеозою.

Все глибша сутність, форми без прикрас.

Двигтюще сяйво, що – левади скізь.

Портретний вахляр (сонет)

В слонову кість урамлений портрет.

Канали сили, які стали – лубом.

Довкілля розпросторило суглоби,

Й не віяло, а з присмерку шатро

Серед пісків – з усіх сторін – вітри,

Де часом – в надмах – вихор – крик і схлипи.

Обличчя в профіль зі слідами лепри

Й веселки, що – жирафу – із нутра.

Випростує все довшу шию досвід,

Цей світ ультрамаринності піддався,

І оболонка стала замала.

Й там, де громадив бганки турмалін,

Дух вилетів, і пусткою – гніздо.

Лиш гори і долини ще гудуть:

Десь вістку – імператорський їздець.

“Знаки“ (сонет)

Світ ще в нефритній вазі сам, – будяк,

Що – фіялкову плівку водоспаду.

В прозорість-крен. Глек із трубою – південь,

Що – на краях – на річку й віадук.

Дівчата у дверях. Квітники. Садок.

Тенісний корт. На линві – шість шкарпеток.

Аквамаринний – час від часу – подув.

Не дискобол, що – замість диску – день,

А в синіх плавках розсувна істота,

Що може циркулем й атлантом стати,

І кошиком, де – в скибках – довге сяйво,

Що в затінку – всі голови – косою.

За мить прозріння – й вічність віддаси,

Вигляд з вікна? Чи просто в грудах серп?

“Знаки“ На тему перевтілення (сонет)

Набік перехилившись від удавань,

Із вуха ллє – самі пружини – суміш

Зірчасту, вглиб притемнену басами,

Сягнисте тісто, що – на цифру дев’ять.

Кипить вода в нозі. Із середовищ,

Що – поруч дровами – бар’єр – косими,

Рівняються на кисень геть у всьому.

Й чалапає семикопитне диво,

Тримаючи в руці, як грушу, вогник,

Що цей світ – миттю – в невимовне вигне

Кулястий плід – порепаний – бавовни,

Де вже півтулуба перебуває. -

У інші двері – в поспіху – клієнт,

І – на стоніжку, що – стегенць мільйон.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.