Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Всі публікації щодо:
Андієвська Емма
Із книги “Знак“
Натюрморт в світоглядовому ростині (сонет)
Сікач, селера, миска дерев’яна,
В якій зеленоока, в смужку риба.
Зіжмакане повітря, дошка груба,
Стіл – кінські ніздрі й зернята кавунні.
На боці кахлі – бугая ревіння
По кубику спресоване у ребус,
Судомить й речі – чіткість, як хвороба,
І – тільки – німби – сферу коливання.
Світанок кинув ступку і товканчик,
Одяг прозорість, як листи, – гуркоче,
Все більшу силу й швидкість – непомітно,
Що вже – на волосині – в безпредметне.
Пихтить й от-от – на друзки – моноліт,
Розвал буття – чи вищий, тонший лад?
Нічний краєвид у місті (сонет)
Найнезбагненніше – зі звичним – поряд.
Не сонце – з вежі – півень – щогодини,
А смокви фіялкового страждання,
Які на площі – ген – на клуби пари.
Скрізь – щільно брами. Тільки з боку перед
Порталом – з кізяками сьогодення
Прочинені дві стулки у бездоння,
З якого, то – раз – полум’я, то пір’я.
У мармурі, що досі – вхід масивний,
Колінчасті повідбувались зсуви,
І стало видно вкраплення коштовні
За арками, де – у трубу – вся штивність.
Ні пса. Будинки. І у ночвах мрець,
Що людські вчинки розгляда з гори.
Натюрморт як трамплін у намір (сонет)
Тарілка. Семиколірна підлива.
Поруч виделки – куля і приладдя
Люмінесцентна – з дисків вся – колода,
Що невимовне – на кришталик – ловить,
Аби стабільність – трави, звірі, люди.
Предмети в сон повідсувались мляво,
Розмитість виявляючи хвилеву,
Яка, однак, – одразу м’язи, ледве
Найменший дотик. – Форма, як підземка
З полицями, куди подоби – взимку,
Ануж потужністю новою – задум
Й на безорбітних перехрестях зійде.
Й дівча, де вже вогонь палахкотить,
На мотузку нагулює кита.
Натюрморт з клаксоном (сонет)
Стіл з оніксу, де папороть густа.
Дві сливи. Порцеляновий мікадо.
В прозору віспу виноград закутий
І пара (статуетка), що – чарлстон, -
З долоню ледь, а тіні аж до стін,
Сокира замінила мирний кодекс.
Мосяжну масу на всі боки кила,
І тільки далі невеличкий стенд,
Де всі канали, – коло кульмінацій,
Що – без риштовань, – духа будівництво,
У надсвіти. – Лиш варту б незугарну,
Яка – поріг – й перевертає гори,
Чи оболонка дійсности міцна.
Лежить свідомість – і ніяк з півсну.
Вечірня лягуна (сонет)
Лягуна. Штиль. І обрис корабля,
Який колись – у присмерку – пірати.
Серпи зі світел – суходіл на рейді.
Матерія на вищому щаблі.
Кіоск на набережній. Ліхтаря стебло
В неону діжці, що – усі – широти.
Від молу – море – інші габарити,
Лиш – часом – слину – хвиля, як верблюд.
Готель. Каварня – міні – плянетоїд,
Зі скриньки голос тишу нагнітає.
На пентаграми листя геть пожовкло.
Ще юнаки – гуртом – бальзам поживний,
Хоч вже самі цятки – від багатьох.
Як чути ніч, що суходіл хита.
Навколо троянди (сонет)
Як тяжко з-під усіх нашарувань
Троянду крізь століття, що росла
На тих відтинках, де тепер паслін
І морок, що без нутрощів живе.
Відноги часу майже, як пливун,
Усе, – що добре, і усе що зле.
Троянди спалах – чи крізь нетрі слон,
Що – навпростець – з віків – із котловин?
В мікроскопічнім супернови вибух.
Забутий океан в пелюстці вабить,
На перли обертаючись клейкі,
Які – над домовиною – рука.
І тільки в серці б'є перемикач,
Що – на вогонь – і найдикіший кич.
Знаки (сонет)
Плящина з йодом. Цвяхи, Глек розбитий,
З якого кіт сіямський бризки лиже
Вершків, що – трохи далі – на калюжку.
Упорядкованість, де жодної турботи.
Без дна прозорість – суходіл забутий.
Ще під замком клубки, що – протилежність
З системами нагріву й охолоджень.
На всю веранду лише хробак цибатий
За корбу крутить жовте коліщатко,
І – на підлогу – праліс (луб) – зі щітки. -
Вже на буття, а експонат музейний,
Який – на стіл – живцем – з палеозою.
Все глибша сутність, форми без прикрас.
Двигтюще сяйво, що – левади скізь.
Портретний вахляр (сонет)
В слонову кість урамлений портрет.
Канали сили, які стали – лубом.
Довкілля розпросторило суглоби,
Й не віяло, а з присмерку шатро
Серед пісків – з усіх сторін – вітри,
Де часом – в надмах – вихор – крик і схлипи.
Обличчя в профіль зі слідами лепри
Й веселки, що – жирафу – із нутра.
Випростує все довшу шию досвід,
Цей світ ультрамаринності піддався,
І оболонка стала замала.
Й там, де громадив бганки турмалін,
Дух вилетів, і пусткою – гніздо.
Лиш гори і долини ще гудуть:
Десь вістку – імператорський їздець.
“Знаки“ (сонет)
Світ ще в нефритній вазі сам, – будяк,
Що – фіялкову плівку водоспаду.
В прозорість-крен. Глек із трубою – південь,
Що – на краях – на річку й віадук.
Дівчата у дверях. Квітники. Садок.
Тенісний корт. На линві – шість шкарпеток.
Аквамаринний – час від часу – подув.
Не дискобол, що – замість диску – день,
А в синіх плавках розсувна істота,
Що може циркулем й атлантом стати,
І кошиком, де – в скибках – довге сяйво,
Що в затінку – всі голови – косою.
За мить прозріння – й вічність віддаси,
Вигляд з вікна? Чи просто в грудах серп?
“Знаки“ На тему перевтілення (сонет)
Набік перехилившись від удавань,
Із вуха ллє – самі пружини – суміш
Зірчасту, вглиб притемнену басами,
Сягнисте тісто, що – на цифру дев’ять.
Кипить вода в нозі. Із середовищ,
Що – поруч дровами – бар’єр – косими,
Рівняються на кисень геть у всьому.
Й чалапає семикопитне диво,
Тримаючи в руці, як грушу, вогник,
Що цей світ – миттю – в невимовне вигне
Кулястий плід – порепаний – бавовни,
Де вже півтулуба перебуває. -
У інші двері – в поспіху – клієнт,
І – на стоніжку, що – стегенць мільйон.
