Всі публікації щодо:
Андієвська Емма

У око окунь, як плавуча клуня

У око окунь, як плавуча клуня,

Торкається, і світ на скалки: сутінь,

Лиш мокрого вогню семипудові сита

Ідуть по обрію, хоч їх на бісер клонить.

Розсипатись і заятрить над кленом,

Що плеканий парує у висоти

Молозивом і бульками розсади.

Росу в росину забивають клином,

І нитокою живою крильця бабок

Виносить хвилями із грядок бобу,

Що вивісив стручки - жаровні соку,

Бо лійки скрізь, листки - з кришталю саклі,

Й лежать у ватянках від тьми помору

Водоймища, і хащі, і примари.