Всі публікації щодо:
Андієвська Емма

Я в камені згубив своє обличчя

* * *

Я в камені згубив своє обличчя

Колись. Та камінь часом ожива

Колись. А ніч до себе кличе —

На жнива.

Нехай тремтять в руках старечих

Зірки. Вони не знають болю.

А простір падає на плечі

Поволі,

Мов зачарований падінням.