Андрухович Юрій

This the end - Андрухович Юрій

"Коли читаю вам вірші - так ніби роздягаюся перед лікарем" -

написала Анна Середа.

Щось це мені нагадало. Але що?

Лікаря залишаємо збоку, виносимо за текст,

покличемо, коли буде потрібен.

Залишається фраза: "Коли читаю вам вірші - так ніби роздягаюся".

Ростислав Котерлін теж пише "так ніби".

Щиро кажучи, воно мені заважає.

Це так, ніби хтось загортає голу правду в папірці.

А правда найкраща, коли гола.

Письменник має писати.

Художник має худнути.

Стрілець має стріляти.

Кінець має кінчати.

Фраза має бути гранично ясною. Для цього приберемо "так ніби".

Що залишилося?

Коли читаю вам вірші - роздягаюся.

Що це мені нагадує?

Ярослав Довган, поет і мій кум, а також кум і мій поет,

вилазить на стільця.

Присутні поводять себе по-різному.

Дехто тішиться несамовитій можливості послухати гарну поезію.

Дехто не тішиться, бо думає, що це погано кінчиться.

Наприклад, не витримає стілець. Або почнеться оргія ітеде.

Дехто не вірить, що штани буде скинуто. Штани скинуто - віра перемогла.

Дехто не вірить, що після цього почнуться саме вірші. Вірші починаються.

Дехто тішиться виглядові все ще непоганих чоловічих стегон.

Дехто не тішиться навіть цьому виглядові.

Майже всі тішаться несамовитій можливості послухати гарну поезію.

Ярослав Довган читає впевнено, часом збиваючись.

З розщепленого ґудзика в штанах.

Своїм кінцем чи кроною він упирається.

Омріяний державець на коні.

Кінь стриножений, це навіть не кінь, а кінчик.

Майже всі думають: покаже, чи не покаже?

Майже всім здається, що це вже кінець.

Ярослав Довган дочитує останній рядок.

Присутні здебільшого радісно аплодують.

Насправді кінця не було, принаймні видно.

Майже всі присутні зітхають з полегшенням.

Дехто думає: слава Богу, могло бути гірше.

Ярослав Довган пояснює, що саме так читав Маяковський

На місці, де тепер йому пам'ятник.

У скількох місцях будуть пам'ятники Ярославові Довгану?

Ярослав Довган стверджує: "Поезія - це відкритість, беззахисність".

Скидання штанів - це жест любові, примирення, капітуляції.

Чоловік без штанів - як солдат без штанів.

Чоловіча смерть б'є нижче пояса.

Треба мати відвагу читати вголос поезію, оголосити її, оголитися.

Подібно до Анни Середи

Ярослав Довган

міг би написати:

"Коли читаю вам вірші -

роздягаюся нижче пояса,

але не до кінця".

Сподіваюся, ми не будемо кликати лікаря?