Всі публікації щодо:
Андрусяк Іван

М'яке і пухнасте

ЗНАННЯ

Нуль помножити на нуль,

накрутити десять дуль,

і додати два хвости,

і в комору занести,

а тоді додати знову

хоч єдине тепле слово,

помішати, посолити

і підручником накрити…

… Але зранку все так само —

зранку доню знову мама

з пункту "Д" до пункту "Ш"

всю дорогу утіша.

* * *

НАКРИВСЯ

За лісом синій дощ стелився.

Ліс накривався — і накрився.

* * *

ДОДОМУ

Качка качуру:

— Не розкачуйся!

Від річки доріжки —

півсвіту пішки.

Вернем затемна —

ото й знатимеш!

* * *

ВЕЧІРНІЙ ЧАЙ

На буфеті у пакеті

проживає чай.

Він до півнів аж до третіх

булька, як ручай.

І лепече, і лопоче,

заваритись дуже хоче,

і пахтить, як мед.

А як півень відспіває,

чай ображено зітхає

і верта в пакет.

…А на ранок він лукаво

на усіх бурчав:

— Пийте каву, пийте каву,

я вечірній чай!

* * *

ЗОРІ Й МІСЯЦЬ

Усі сови

попросиналися,

із небесних зворів

очима світяться,

лиш одна сова

зо звору висовилася,

над сонним ставом

пір’я чистить.

* * *

КОЛИСКОВА

Ой ходила лебедиха,

та й у лузі, лу

пригорнула тихо-тихо

крильцем ковилу.

Ой ходила лебедиха,

та й у лісі, лі

притулилась тихо-тихо

крильцем до землі.

Полетіла лебедиха

понад озером,

напувала сині очі

синім прoзором.

Золотила сиву душу

сонцем росяним,

жовтим колосом, дитинко,

синім прoзором.

Тихо-тихо лебедиха

в небі танула

над Вкраїною, дитинко,

над коханою.

* * *

СМІХОТА

Кіт коту котив м’яча —

і нявчав.

Кіт коту котив м’яча —

і мовчав.

Перестрілись два коти —

кіт кота перекотив.

М’яч спіткнувся об м’яча —

і його перенявчав.

Метушились, гнулись, пнулись,

і, нарешті, розминулись.

М’яч м’ячу котив м’яча —

і нявчав.

Кіт коту котив кота…

Сміхота!

* * *

СУМЛІННА УЧЕНИЦЯ

Школа теж була би — сила!

Я б відвідувала й дві,

якби там мене учили

з хом’ячками в голові.

А якби навчати вволю

доручили псу й коту —

я не те що вам у школу,

я пішла б і в інститут.

Ще якби нам на екзамен

миша, дятел і павук —

отоді втекла б і мама

в академію наук...

* * *

ОТ!

Ходить доня по городу,

як… оса по бутерброду!

Обережно, обере…

ягідки усі збере.

Не в горнятко — тільки в рот.

От!

* * *

ПРИГОДА

Киця Аліса

на дуба залізла.

Дуб: прусь!

Гілка: хрусь!

Киця Дуба ніжно: кусь!

Ще й хвостом по дубі: лусь!

… От марми-и-иза!

* * *

АЛІСА І КОМАР

Той комар — така потвора!

Так і шаста коло двору.

А як тільки лиш дівчатка

вийдуть з хатки погулятки,

він одразу: кусь!

Відганяти вийшов тато,

вийшла мама відганяти,

і одразу дві бабусі:

— Не роби дівчаткам кусі! —

А він далі: кусь!

Вийшла квочка, вийшли кури,

вийшов півнище похмурий,

і качки прийшли, і гуси:

— Не роби дівчаткам кусі! —

А він знову: кусь!

Тут прокинулась Аліса

(киця спала на печі),

позіхнула, з печі злізла

і прибігла на плачі:

— Хто тут діток ображає?

Хапну! Дряпну!! Покусаю!!! —

Комарисько тільки шасть —

і минулася напасть.

* * *

ОСЛИК І ОСЛІНЧИК

Всівся ослик на ослін,

незгинаючиколін.

Зліва хвостик, справа кінчик…

Де тут ослик, де ослінчик?

* * *

ХТО ХОРОШИЙ

Засинає бегемот,

позіхнувши на весь рот.

Біля нього моститься

ніжна бегемотиця,

й бегемотенята

полягали спати.

Лиш в сусідньому вольєрі

хижі зайчики не сплять

і зубаті пащі шкірять —

бегемота покусать…

Не повірили? Авжеж!

Бегемот хороший теж.

* * *

КОЛЬОРОВІ ПРИКОЛИ

Два зелених крокодили

аж по дрова в ліс ходили,

та у лісі, як на зло,

дров зелених не було.

Два слони сріблясто-сірі

на сріблясту гору сіли.

Хоч би що їм говорив,

а зробилось дві гори.

На червоній черепиці

спали дві червоних птиці.

Дивувались вранці-рано:

— Я рожева, ти багряна.

Дві коричневих мурахи

повбирались у папахи

і в коричневих дворах

загубились між мурах.

Раз на грушку теплу, спілу

двійко приятельок сіло —

жовті-жовті дві оси…

Обережно! Не вкуси…

Синій кит гука киту:

— Я шукаю смакоту.

Синій кит відповіда:

— Ду-уже синя смакота.

Біла киця кицю білу

похвалила, як уміла:

— Ти білесенька така.

Напилася молока!

Раз вужище чорно-чорний

до чорнозему дочовгав.

— От лиш вуха зачорню я,

і безпечно заночую.

* * *

ЧАКАЛКА

Хтось на кухні чавкає,

чавкає —

то, напевно, Чакалка,

Чакалка.

Баняком і чайником,

тарілками й чарками —

дзень!

трісь!

То напевно Чакалка,

голоднезна Чакалка

ВСЕ

їсть!

Що не здужає поїсти —

понесе в мішку до міста,

але й того, хто не спить,

може також прихопить.

Там, у темному мішку,

буде каша у горшку,

і повидло, і млинці,

і куліш на молоці,

і перепічка духмяна,

і дитина неслухняна…

Буде довго чапати,

чапати

десь по місту Чакалка,

Чакалка.

Зголодніє — і в мішку

знайде кашу у горшку,

і шматочок калача,

і принишкле дитинча.

Буде все це Чакалка,

Чакалка

поїдати-чавкати,

чавкати…

— Татку, а у тім мішку

буде хрумиків дещиця?

Бо насправді там, на кухні,

порядкує наша киця.

* * *

РОДИНА БАБАЇВ

Бабай грозиться бабаю:

— Ото по попі надаю!

Відповіда йому бабай:

— Ти тільки спробуй надавай!

А бабаїха: — От якби

обом потріпати чуби!

А бабаята, бабаята

як узялися лупцювати —

по чім попало, чим знайдуть

тузають, буцають, деруть,

гамселять, грьопають — ого! —

по два, по три на одного!

А бабаїха і бабай

гукають їм: — Давай! Давай!

Оце і я недавно стрів

таку родину бабаїв,

і дивувався — так і знай, —:

чого їх не бере БАБАЙ?!

* * *

НА ЗУБ

Пізнає Стефуся світ,

як сніданок чи обід.

Книжку, іграшку, листок,

кицю, Лізин чобіток,

ополоник, зерня маку,

дідусевого собаку,

татів ремінь, з вікон рами,

дисертацію у мами,

табуретку й просто луб —

все попробує на зуб.

* * *

ХВОСТИКИ

Хвостик хвостику привітно

трі-по-тів,

а від нього інший хвостик

дрі-бо-тів,

а Лізятко їх докупи

гре-бін-цем,

у кісочку посплітало —

та й усе!

* * *

ПЕРШІ КРОКИ

Є у Стефи топи-топи,

в них Стефуся топа, топа,

лиш сестричку за дві ручки

хап!

Ця земля така твердюча,

як по ній топ-топати?

Відпущу сестрички руці —

упаду на попу.

От я виросту ще трішки,

попід стіл піду я пішки,

і котище

за хвостище

хап!

Принесу сестричці кицю,

будем разом гладити.

Лиш навчи мене сестричко,

як іти й не падати.

* * *

МУХОМОРИ

Аж на море, аж на море

від’їжджають мухомори.

Проводжати на перон вийшла вся околиця.

Їде тато-мухомор, мама-мухомориця,

а за ними дружно в ряд двісті мухоморенят —

всі сміються, задаються, мухоморяться!

Аж на море, аж на мо

від’їжджають мухомо…

У краплинку капелюхи — крап! крап! крап!

Ну а мухи, справжні зухи — шасть! шасть! шасть!

Їх усіх за капелюхи хап! хап! хап!

Ой ці мухи! ох ці мухи! от напасть!

Аж за море

мухомори!

* * *

У ЛУЗІ

Цілий день пасуться в лузі

найулюбленіші друзі:

і корова

чорноброва,

і телиця

білолиця…

А бичок,

ко-ло-бо-чок,

тихо вклався на бочок.

Каже: — Я уже попас,

а тепер поспати час.

* * *

ПІВГОРОШИНИ

Плаксію, плаксію —

горошини сію!

Тобі, розбишако, —

на шапку.

Тобі, злюко, —

на руку.

Тобі, нечупаро, —

на палець!

Тобі, вередуле, —

на личко.

А в маленької доні

одна на долоні,

та й та непрошена —

лиш так, півгорошини...

* * *

ТРИ ПЛАЧІ

Доні снилися вночі

три плачі.

Перший плач

жував калач,

другий одягнувся в плащ,

а у третього плачу

парасолька від дощу.

Перший доню пригощав,

другий кицькою нявчав,

третій, взявши на долоню,

колихав маленьку доню

і просив її іще

погуляти під дощем.

— Я із вами,

плаксіями, —

каже доня, — не піду,

я покличу тата й маму,

ще й сестричку приведу,

і вони як засміються,

як прокинуться усі —

від плачів не стане й сліду.

Може, тільки у росі...

* * *

СОБАЧЕ ЛИСТУВАННЯ

Пес до пса

написав:

"У тебе, псе,

добре все?

Бо в мене в будці

миші шкребуться".

Відписав

пес до пса:

"У мене, псе,

чудово все.

Тобі ж, небоже,

кіт допоможе".

* * *

НЕ КУСАЄТЬСЯ

— Не дивись на мене, вуже —

я тебе боюся дуже.

Не підійду, й не проси —

Бережусь, щоб не вкусив.

Вуж образився: — Кусючка?!

Та ніколи у житті!

Стережу я нашу річку

від кусючих хижаків.

Хай лише яка гадюка

підповзе до комишу,

я таку одразу злюку

упіймаю і… вкушу.

* * *

СПРАВЖНЯ СВИНЯ

Вже сім’я поснула вся,

лиш маленьке Порося

все блукає по росі,

щось шукає в спориші.

Каже: десь побіг на луг

мій найкращий в світі друг.

Не вернувся він і досі,

а у нього ж ніжки босі.

Розбудилась мама Цьоня,

кличе: йди до ліжка, доню.

Порося ж уперлось: ні,

не годиться так свині,

хай година перша, друга —

все одно діждуся друга…

Хто той друг — не в тому річ.

Прочека хоч цілу ніч,

й з неї, впевнена рідня,

справжня виросте свиня.

* * *

ВЕРЕДЛИВІ ХМАРИ

В білій-білій білоті

заметілить заметіль.

Всі замети замете,

а на ранок — щось не те!

Де замети? Ой! Нема…

Порозтанула зима,

розтеклася між калюжі.

Не хвилюйтесь, любі друзі.

Хмарка ось і хмарка ген,

є у них ще цілий день,

снігу встигнуть натрусити.

Тільки — треба попросити…

* * *

ЩОКАСТЕ ДИТИНЧА

А щокасте дитинча

грало з кицею в м’яча.

М’яч до киці підкотило —

киця хвостиком відбила.

Дитинча щокасте,

ще й бурундучасте!

А щокасте дитинча

танцювало ча-ча-ча…

На животику у тата

дуже м’яко пострибати.

Дитинча щокасте,

ще й бурундучасте!

А щокасте дитинча

на столі знайшло ключа.

— Не дотягнусь ним до вічка.

Домалюй ключа, сестричко.

Дитинча щокасте,

ще й бурундучасте!

А щокасте дитинча

готувало калача.

— Буде мамі на обід,

лиш піску додам, як слід.

Дитинча щокасте,

ще й бурундучасте!

* * *

НЕСПРАВЖНЄ СЕЛО

Я цього метелика

бачила по телику,

зайчика-розвідника —

в мультику по відику,

а телятко — ось воно! —

зустрічала у кіно.

Також справжнього коня

і маленьке слоненя.

А в бабусі у селі

слоненята є малі?

Як, немає?! Й не було?

Ну й неспра-а-авжнє тут село…

* * *

УРОКИ МОВИ

Прийшла до нас якось бабуся Яга,

яка не уміла казали "ага".

Виходило в неї "аґа" та "аґа",

як в гуски, яка розмовляє "ґа-ґа".

А ще зустрічався нам дідо Ягун,

він людської мови вчив бабу Ягу.

Вона ж не хотіла, хоч плач, а хоч скач,

і на паляницю казала "калач".

Така ото, дітки, пригода була,

допоки Яга в Кострому не втекла.

Бо справді: не вмієш сказати "ого",

То й нічого діток лякати, Яго.

* * *

СТРАШНА КАЗКА

У темному-темному лісі

жив темний-претемний ліс,

а в темнім-претемнім лісі

було дуже темно скрізь.

Там бігали темні вовчиська

і темних ловили зайців,

і там, не далеко й не близько,

жив дідько у чорнім яйці.

Той дідько був темний-претемний

і темні творив діла,

а в ньому іще темніша

чортяча душа жила.

Вона цю страшнющу казку

мотала собі на вус…

Їй також повірити важко,

що ти такий боягуз!

* * *

МАЙДАН І МАЙДАНЧИКИ

— А чи є у Майдана майданчик? —

запитався у Стефи Богданчик.

Каже Стефа: — Їх сто або й двісті,

вони в кожному, — каже, — місті,

їх у нього дуже багато —

він багатомайданний тато.

* * *

РОЗМОВА

— Літак?

— Так!

— У вікні?

— Ні,

он там.

— Сам?

— Не сам,

із хмариною

темно-синьою.

— Так то ж місяць

небо місить,

хлібчик сонця пече.

— А хмара?

— Гаряча пара

від хлібця в небо тече.

* * *

БУЛЬ i НЯМ

На річці діти буль-буль-буль,

а бегемоти — ох.

У річці бегемотів нуль,

А діти буль за двох.

Бурчав найстарший бегемот:

— Цього не потерплю!

Не хочу я на річці от —

я буль-буль-буль люблю.

Сказало бегемотеня:

— Ви, дядечку, мовчіть.

Удень ми будем ням-ням-ням,

а буль-буль-буль вночі.

* * *

ПРО КОРИСТЬ ЧИТАННЯ

За сьогодні сіра мишка

з’їла вже четверту книжку,

а така ж мала —

майже як була.

Докоряє миша-мама:

— Не читала ти їх, мабуть,

а без цього ти

не будеш рости.

Це, дитинко, знають всі

миші й навіть люди:

не читаєш, а їси —

користі не буде.

* * *

УЧНІВ НЕ ЇДЯТЬ

Вивчив Павук

основи наук,

і вечорами Муха

його уважно слуха.

— Я, — каже, — Павуче,

тепер твій учень.

Став "двійку" чи "п’ять",

Та учнів не їдять.

* * *

СКОРОМОВКА

Їх покликали

на Паликопи,

а вони по конях

на Пантелеймона! [1]

[1] Святого Пантелеймона, знаменитого цілителя, українська церква вшановує 9 серпня. А в народі це свято називають іще Паликопи, — адже це час літніх гроз, коли блискавка легко може вцілити в копи щойно зібраного хліба, от наші предки й обрали цей день для молитов, які відвернули б таку загрозу. Так що герої цієї скоромовки не помилилися, а вирушили в дорогу саме тоді, коли їх і було покликано.