Всі публікації щодо:
Андрусяк Іван
М'яке і пухнасте
ЗНАННЯ
Нуль помножити на нуль,
накрутити десять дуль,
і додати два хвости,
і в комору занести,
а тоді додати знову
хоч єдине тепле слово,
помішати, посолити
і підручником накрити…
… Але зранку все так само —
зранку доню знову мама
з пункту "Д" до пункту "Ш"
всю дорогу утіша.
* * *
НАКРИВСЯ
За лісом синій дощ стелився.
Ліс накривався — і накрився.
* * *
ДОДОМУ
Качка качуру:
— Не розкачуйся!
Від річки доріжки —
півсвіту пішки.
Вернем затемна —
ото й знатимеш!
* * *
ВЕЧІРНІЙ ЧАЙ
На буфеті у пакеті
проживає чай.
Він до півнів аж до третіх
булька, як ручай.
І лепече, і лопоче,
заваритись дуже хоче,
і пахтить, як мед.
А як півень відспіває,
чай ображено зітхає
і верта в пакет.
…А на ранок він лукаво
на усіх бурчав:
— Пийте каву, пийте каву,
я вечірній чай!
* * *
ЗОРІ Й МІСЯЦЬ
Усі сови
попросиналися,
із небесних зворів
очима світяться,
лиш одна сова
зо звору висовилася,
над сонним ставом
пір’я чистить.
* * *
КОЛИСКОВА
Ой ходила лебедиха,
та й у лузі, лу
пригорнула тихо-тихо
крильцем ковилу.
Ой ходила лебедиха,
та й у лісі, лі
притулилась тихо-тихо
крильцем до землі.
Полетіла лебедиха
понад озером,
напувала сині очі
синім прoзором.
Золотила сиву душу
сонцем росяним,
жовтим колосом, дитинко,
синім прoзором.
Тихо-тихо лебедиха
в небі танула
над Вкраїною, дитинко,
над коханою.
* * *
СМІХОТА
Кіт коту котив м’яча —
і нявчав.
Кіт коту котив м’яча —
і мовчав.
Перестрілись два коти —
кіт кота перекотив.
М’яч спіткнувся об м’яча —
і його перенявчав.
Метушились, гнулись, пнулись,
і, нарешті, розминулись.
М’яч м’ячу котив м’яча —
і нявчав.
Кіт коту котив кота…
Сміхота!
* * *
СУМЛІННА УЧЕНИЦЯ
Школа теж була би — сила!
Я б відвідувала й дві,
якби там мене учили
з хом’ячками в голові.
А якби навчати вволю
доручили псу й коту —
я не те що вам у школу,
я пішла б і в інститут.
Ще якби нам на екзамен
миша, дятел і павук —
отоді втекла б і мама
в академію наук...
* * *
ОТ!
Ходить доня по городу,
як… оса по бутерброду!
Обережно, обере…
ягідки усі збере.
Не в горнятко — тільки в рот.
От!
* * *
ПРИГОДА
Киця Аліса
на дуба залізла.
Дуб: прусь!
Гілка: хрусь!
Киця Дуба ніжно: кусь!
Ще й хвостом по дубі: лусь!
… От марми-и-иза!
* * *
АЛІСА І КОМАР
Той комар — така потвора!
Так і шаста коло двору.
А як тільки лиш дівчатка
вийдуть з хатки погулятки,
він одразу: кусь!
Відганяти вийшов тато,
вийшла мама відганяти,
і одразу дві бабусі:
— Не роби дівчаткам кусі! —
А він далі: кусь!
Вийшла квочка, вийшли кури,
вийшов півнище похмурий,
і качки прийшли, і гуси:
— Не роби дівчаткам кусі! —
А він знову: кусь!
Тут прокинулась Аліса
(киця спала на печі),
позіхнула, з печі злізла
і прибігла на плачі:
— Хто тут діток ображає?
Хапну! Дряпну!! Покусаю!!! —
Комарисько тільки шасть —
і минулася напасть.
* * *
ОСЛИК І ОСЛІНЧИК
Всівся ослик на ослін,
незгинаючиколін.
Зліва хвостик, справа кінчик…
Де тут ослик, де ослінчик?
* * *
ХТО ХОРОШИЙ
Засинає бегемот,
позіхнувши на весь рот.
Біля нього моститься
ніжна бегемотиця,
й бегемотенята
полягали спати.
Лиш в сусідньому вольєрі
хижі зайчики не сплять
і зубаті пащі шкірять —
бегемота покусать…
Не повірили? Авжеж!
Бегемот хороший теж.
* * *
КОЛЬОРОВІ ПРИКОЛИ
Два зелених крокодили
аж по дрова в ліс ходили,
та у лісі, як на зло,
дров зелених не було.
Два слони сріблясто-сірі
на сріблясту гору сіли.
Хоч би що їм говорив,
а зробилось дві гори.
На червоній черепиці
спали дві червоних птиці.
Дивувались вранці-рано:
— Я рожева, ти багряна.
Дві коричневих мурахи
повбирались у папахи
і в коричневих дворах
загубились між мурах.
Раз на грушку теплу, спілу
двійко приятельок сіло —
жовті-жовті дві оси…
Обережно! Не вкуси…
Синій кит гука киту:
— Я шукаю смакоту.
Синій кит відповіда:
— Ду-уже синя смакота.
Біла киця кицю білу
похвалила, як уміла:
— Ти білесенька така.
Напилася молока!
Раз вужище чорно-чорний
до чорнозему дочовгав.
— От лиш вуха зачорню я,
і безпечно заночую.
* * *
ЧАКАЛКА
Хтось на кухні чавкає,
чавкає —
то, напевно, Чакалка,
Чакалка.
Баняком і чайником,
тарілками й чарками —
дзень!
трісь!
То напевно Чакалка,
голоднезна Чакалка
ВСЕ
їсть!
Що не здужає поїсти —
понесе в мішку до міста,
але й того, хто не спить,
може також прихопить.
Там, у темному мішку,
буде каша у горшку,
і повидло, і млинці,
і куліш на молоці,
і перепічка духмяна,
і дитина неслухняна…
Буде довго чапати,
чапати
десь по місту Чакалка,
Чакалка.
Зголодніє — і в мішку
знайде кашу у горшку,
і шматочок калача,
і принишкле дитинча.
Буде все це Чакалка,
Чакалка
поїдати-чавкати,
чавкати…
— Татку, а у тім мішку
буде хрумиків дещиця?
Бо насправді там, на кухні,
порядкує наша киця.
* * *
РОДИНА БАБАЇВ
Бабай грозиться бабаю:
— Ото по попі надаю!
Відповіда йому бабай:
— Ти тільки спробуй надавай!
А бабаїха: — От якби
обом потріпати чуби!
А бабаята, бабаята
як узялися лупцювати —
по чім попало, чим знайдуть
тузають, буцають, деруть,
гамселять, грьопають — ого! —
по два, по три на одного!
А бабаїха і бабай
гукають їм: — Давай! Давай!
Оце і я недавно стрів
таку родину бабаїв,
і дивувався — так і знай, —:
чого їх не бере БАБАЙ?!
* * *
НА ЗУБ
Пізнає Стефуся світ,
як сніданок чи обід.
Книжку, іграшку, листок,
кицю, Лізин чобіток,
ополоник, зерня маку,
дідусевого собаку,
татів ремінь, з вікон рами,
дисертацію у мами,
табуретку й просто луб —
все попробує на зуб.
* * *
ХВОСТИКИ
Хвостик хвостику привітно
трі-по-тів,
а від нього інший хвостик
дрі-бо-тів,
а Лізятко їх докупи
гре-бін-цем,
у кісочку посплітало —
та й усе!
* * *
ПЕРШІ КРОКИ
Є у Стефи топи-топи,
в них Стефуся топа, топа,
лиш сестричку за дві ручки
хап!
Ця земля така твердюча,
як по ній топ-топати?
Відпущу сестрички руці —
упаду на попу.
От я виросту ще трішки,
попід стіл піду я пішки,
і котище
за хвостище
хап!
Принесу сестричці кицю,
будем разом гладити.
Лиш навчи мене сестричко,
як іти й не падати.
* * *
МУХОМОРИ
Аж на море, аж на море
від’їжджають мухомори.
Проводжати на перон вийшла вся околиця.
Їде тато-мухомор, мама-мухомориця,
а за ними дружно в ряд двісті мухоморенят —
всі сміються, задаються, мухоморяться!
Аж на море, аж на мо
від’їжджають мухомо…
У краплинку капелюхи — крап! крап! крап!
Ну а мухи, справжні зухи — шасть! шасть! шасть!
Їх усіх за капелюхи хап! хап! хап!
Ой ці мухи! ох ці мухи! от напасть!
Аж за море
мухомори!
* * *
У ЛУЗІ
Цілий день пасуться в лузі
найулюбленіші друзі:
і корова
чорноброва,
і телиця
білолиця…
А бичок,
ко-ло-бо-чок,
тихо вклався на бочок.
Каже: — Я уже попас,
а тепер поспати час.
* * *
ПІВГОРОШИНИ
Плаксію, плаксію —
горошини сію!
Тобі, розбишако, —
на шапку.
Тобі, злюко, —
на руку.
Тобі, нечупаро, —
на палець!
Тобі, вередуле, —
на личко.
А в маленької доні
одна на долоні,
та й та непрошена —
лиш так, півгорошини...
* * *
ТРИ ПЛАЧІ
Доні снилися вночі
три плачі.
Перший плач
жував калач,
другий одягнувся в плащ,
а у третього плачу
парасолька від дощу.
Перший доню пригощав,
другий кицькою нявчав,
третій, взявши на долоню,
колихав маленьку доню
і просив її іще
погуляти під дощем.
— Я із вами,
плаксіями, —
каже доня, — не піду,
я покличу тата й маму,
ще й сестричку приведу,
і вони як засміються,
як прокинуться усі —
від плачів не стане й сліду.
Може, тільки у росі...
* * *
СОБАЧЕ ЛИСТУВАННЯ
Пес до пса
написав:
"У тебе, псе,
добре все?
Бо в мене в будці
миші шкребуться".
Відписав
пес до пса:
"У мене, псе,
чудово все.
Тобі ж, небоже,
кіт допоможе".
* * *
НЕ КУСАЄТЬСЯ
— Не дивись на мене, вуже —
я тебе боюся дуже.
Не підійду, й не проси —
Бережусь, щоб не вкусив.
Вуж образився: — Кусючка?!
Та ніколи у житті!
Стережу я нашу річку
від кусючих хижаків.
Хай лише яка гадюка
підповзе до комишу,
я таку одразу злюку
упіймаю і… вкушу.
* * *
СПРАВЖНЯ СВИНЯ
Вже сім’я поснула вся,
лиш маленьке Порося
все блукає по росі,
щось шукає в спориші.
Каже: десь побіг на луг
мій найкращий в світі друг.
Не вернувся він і досі,
а у нього ж ніжки босі.
Розбудилась мама Цьоня,
кличе: йди до ліжка, доню.
Порося ж уперлось: ні,
не годиться так свині,
хай година перша, друга —
все одно діждуся друга…
Хто той друг — не в тому річ.
Прочека хоч цілу ніч,
й з неї, впевнена рідня,
справжня виросте свиня.
* * *
ВЕРЕДЛИВІ ХМАРИ
В білій-білій білоті
заметілить заметіль.
Всі замети замете,
а на ранок — щось не те!
Де замети? Ой! Нема…
Порозтанула зима,
розтеклася між калюжі.
Не хвилюйтесь, любі друзі.
Хмарка ось і хмарка ген,
є у них ще цілий день,
снігу встигнуть натрусити.
Тільки — треба попросити…
* * *
ЩОКАСТЕ ДИТИНЧА
А щокасте дитинча
грало з кицею в м’яча.
М’яч до киці підкотило —
киця хвостиком відбила.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
танцювало ча-ча-ча…
На животику у тата
дуже м’яко пострибати.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
на столі знайшло ключа.
— Не дотягнусь ним до вічка.
Домалюй ключа, сестричко.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
готувало калача.
— Буде мамі на обід,
лиш піску додам, як слід.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
* * *
НЕСПРАВЖНЄ СЕЛО
Я цього метелика
бачила по телику,
зайчика-розвідника —
в мультику по відику,
а телятко — ось воно! —
зустрічала у кіно.
Також справжнього коня
і маленьке слоненя.
А в бабусі у селі
слоненята є малі?
Як, немає?! Й не було?
Ну й неспра-а-авжнє тут село…
* * *
УРОКИ МОВИ
Прийшла до нас якось бабуся Яга,
яка не уміла казали "ага".
Виходило в неї "аґа" та "аґа",
як в гуски, яка розмовляє "ґа-ґа".
А ще зустрічався нам дідо Ягун,
він людської мови вчив бабу Ягу.
Вона ж не хотіла, хоч плач, а хоч скач,
і на паляницю казала "калач".
Така ото, дітки, пригода була,
допоки Яга в Кострому не втекла.
Бо справді: не вмієш сказати "ого",
То й нічого діток лякати, Яго.
* * *
СТРАШНА КАЗКА
У темному-темному лісі
жив темний-претемний ліс,
а в темнім-претемнім лісі
було дуже темно скрізь.
Там бігали темні вовчиська
і темних ловили зайців,
і там, не далеко й не близько,
жив дідько у чорнім яйці.
Той дідько був темний-претемний
і темні творив діла,
а в ньому іще темніша
чортяча душа жила.
Вона цю страшнющу казку
мотала собі на вус…
Їй також повірити важко,
що ти такий боягуз!
* * *
МАЙДАН І МАЙДАНЧИКИ
— А чи є у Майдана майданчик? —
запитався у Стефи Богданчик.
Каже Стефа: — Їх сто або й двісті,
вони в кожному, — каже, — місті,
їх у нього дуже багато —
він багатомайданний тато.
* * *
РОЗМОВА
— Літак?
— Так!
— У вікні?
— Ні,
он там.
— Сам?
— Не сам,
із хмариною
темно-синьою.
— Так то ж місяць
небо місить,
хлібчик сонця пече.
— А хмара?
— Гаряча пара
від хлібця в небо тече.
* * *
БУЛЬ i НЯМ
На річці діти буль-буль-буль,
а бегемоти — ох.
У річці бегемотів нуль,
А діти буль за двох.
Бурчав найстарший бегемот:
— Цього не потерплю!
Не хочу я на річці от —
я буль-буль-буль люблю.
Сказало бегемотеня:
— Ви, дядечку, мовчіть.
Удень ми будем ням-ням-ням,
а буль-буль-буль вночі.
* * *
ПРО КОРИСТЬ ЧИТАННЯ
За сьогодні сіра мишка
з’їла вже четверту книжку,
а така ж мала —
майже як була.
Докоряє миша-мама:
— Не читала ти їх, мабуть,
а без цього ти
не будеш рости.
Це, дитинко, знають всі
миші й навіть люди:
не читаєш, а їси —
користі не буде.
* * *
УЧНІВ НЕ ЇДЯТЬ
Вивчив Павук
основи наук,
і вечорами Муха
його уважно слуха.
— Я, — каже, — Павуче,
тепер твій учень.
Став "двійку" чи "п’ять",
Та учнів не їдять.
* * *
СКОРОМОВКА
Їх покликали
на Паликопи,
а вони по конях
на Пантелеймона! [1]
[1] Святого Пантелеймона, знаменитого цілителя, українська церква вшановує 9 серпня. А в народі це свято називають іще Паликопи, — адже це час літніх гроз, коли блискавка легко може вцілити в копи щойно зібраного хліба, от наші предки й обрали цей день для молитов, які відвернули б таку загрозу. Так що герої цієї скоромовки не помилилися, а вирушили в дорогу саме тоді, коли їх і було покликано.