БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ

ПРИВІТАННЯ ЖИТТЯ - БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ

І день і вік однаково минають. Не задержать

нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить,

і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа,

час виростає й меж не має й нас німить.


Так на минулого й майбутнього раменах

повішено, мов плахту, долю нашу.

Ми — ланцюга поодинокі звена,

ми — відтинок малий зі стрічки часу.


Це наших днів звичайна тут дорога,

не падає ніщо до безвісті води.

Віддати треба нам життю щомога,

а треба кожному, ще поки молодий.


Тепер ще квітка дійсності надією цвіте,

не кидає ще тіні дерево зневіри.

Хоч знає, що морози, серце вірує проте

і ліктями ужитку правди ще не мірить.


Для молодих плечей легкий є неба в'юк,

в одноманітності не явиться нам позіх.

О, не словами уст, але словами рук

співати будем пісню на життя порозі.


Вітай життя! Що біль даєш, і щастя,

і красу, і сум, і горе. В мені юний пал вне вмер ще.

Вітай життя! І на привіт тобі я понесу

м'яке, та в панцир крицевий закуте серце.