Всі публікації щодо:
Бабовал Роман

З циклу дерева проходять (І)

“відлетіло птаство, осінь / під крило зім'явши.“

“міста — асфальтом оперезані.“

“найперше — лускіт блискавиці.“

“крізь нас проходить дерево : “

“розгадують / дерева мислі міста, таємниці тиші.“

“повертаючися з лісу, де … “

“пожежа розбрат між комахами … “

“не оглядайсь назад — “


* * *


відлетіло птаство, осінь

під крило зім'явши. одлетіло

в густину пожежі опускаюся не-

дооцінюючи віддаль між дощем


і спекою. дрібніє відстань,

що між коханням і тривогою.

коли відходжу — я тебе не пам'ятаю.

коли прощаюсь — я тебе не пам'ятаю.


в солом'яному вирію блукають

найкращі миті і тисячоліття найприкріші.

прехитрі перехрестя зріють навкруги.

коли відходжу — я всіх забуваю.


* * *


міста — асфальтом оперезані.

міста — шпаками металічними

заселені. у венах — стукіт часу і

мовчання передгрозове — у мозку.


крізь душу пролетів метелик

світанку (три — за ним — комахи вогняні).

за мною — тиша воскова чигає :

в моїй кишені — стружка шуму.


стежки поплутав сон за ніч.

стежки ведуть тебе у царство голубів,

мене — в безмежність божевілля.

в моїй кишені — колос святости.


* * *


найперше — лускіт блискавиці.

відтак — дощ золотих блискіток. чую :

ти сниш великий сон про немовля,

якого відрікаєшся над ранком.


навколо — сажа і розґвинчені дерева,

і світло ллється, наче з решета.

до твого тіла я молюся, до землі,

яка від мене відвертається.


остання крихта глузду топиться в вині.

твої зіниці трав'яніють і полонять. я

розказую казки про лебедів,

яких ти заворожити не в силі.


* * *


крізь нас проходить дерево :

в долонях — куля світла,

і стружка грому — в оці.

сірчаний дощ проходить і ворожить


століття щастя — незаможним. не

страхайся ! птах нас підбере в

скрутній хвилині. не лякайся :

воно зовсім безсиле і


безпечне, бо лише брехливе.

проходить і ворожить повені

огню, століття горя. не лякайся ! :

це дерево лише жартує.


* * *


розгадують

дерева мислі міста, таємниці тиші.

птахам шумкі дерева простеляють

обманливі шляхи на південь. не


кажи : часу не вистачить, коли

горіх розколюєш, щоб голод

утихомирити, коли від спраги ти

вмираєш — із краплиною роси


в устах. стежки до тебе — надто

круті. я розкажу тобі

надію жолудів, розплутаю

всі хитрі роздоріжжя.


* * *


повертаючися з лісу, де

кормиться хижий звір росою,

з країни твого тіла повертаючись,

де зріє золото пшениці, де


розгадується чар запаморочення —

цілющі зела зустрічаю під

твоєю сукнею (роздертою). мене

твій сміх, твоє мовчання оп'яняють.


із хитрих подорожей повертаючись,

пускаючись у загадковіші — дозволь

шум перестроїти на тишу й віднайти

себе у випадковім дзеркалі.


* * *


пожежа розбрат між комахами

посіяла : я став сріблистим тим

жуком, якого ти не запримітила,

якого — сита — ти


стопою нерозважною розчавила.

я побратався із самітною

кульбабою у жмуті в'ялої

трави й віщую щедрий дощ.


коби так пересіяти всі помилки

і простий шлях придумати

крізь осінь ! ти мене не зрозуміла : під

грибом отруйним я замешкав.


* * *


не оглядайсь назад —

шлях пройдений розвіяв кращі мрії

і порохом засипав радості.

свіжіші обіцянки вистеляє час —


на глум. не оглядайсь ! :

позаду бродять чаклуни жадібні, що

коротять день. і комашня

оманлива позаду висить —


чаруючи дощем сріблистих іскор.

не оглядайсь — снаги не стане !

вже свої пазуристі корені

крізь душу запускає ніч. вже — пізно



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.