Всі публікації щодо:
Бабовал Роман

Уривки для Anne-Marie

1. — “заграймо в загадки поки ще пастки нас“

2. — “перенеслися білі журавлі“

3. — “в годину коли найкращі“

4. — “як перероджуються дерева в“

5. — “коли ми вижиємо суворі зими“

6. — “після століття тишини на краю“

7. — “ми зустріли новий рік з поснулими“

8. — “прориваються дощі сивіші в царство“


1.


заграймо в загадки поки ще пастки нас

не впіймали поки не впіймали ще сонця

зіграймо решту літа решту літ останню

дрібку сміху перед новою памороччю ми

проснемося колись між двома зернинами

збіжжя так начеб межи двома островами

одурманені забутливими течіями слідом

за нами білі фреґати перепливуть най-

глибші пропасті і з-поза урвищ комахи

ще викличуть нові пори року яскравіші


зіграймо душу зіграймо щастя зіграймо

крихлу пам'ять зіграймо недожиті мрії

на межі дня і ночі ми посіяли мільйон

полохливих яструбів і одну лиш краплю

свіжішого дощу десь кажуть проживають

за простором мертвих річищ заворожені

князівни крізь найжаркіші пустирі над

якими небо багровіє ми пускаємося між

двома пожежами спраги засинаємо давай

зіграймо (зникла жар-птиця) смак води


2.


перенеслися білі журавлі

поза соняшний простір де

згоряють найкращі дерева

тоді лишень коли смієшся

як нагло засинаєш восени

перенеслися й овочі поза

самоту найсивішої бджоли


у паморочі папороті живу

в країні де на небі коні

гливіші у країні де нема

на небі хмари нас комахи

переведуть крізь срібний

дощ туди де зріють птахи

казкові й чародійні ріки


3.


в годину коли найкращі

сузір'я сходять я тебе

люблю в годину коли ти

сниш про сум лісовиків

я мовкну в годину коли

заходить сиве сонце за

краску твоїх очей тоді

я дрімаю в годину коли

пожежі прокидаються по

лісах я сню


про тебе в

годину коли море пісок

просіює я незайманий в

годину коли твоя шкіра

пахне невідомим квітом

я сміюся в годину коли

ти мовкнеш я тривожуся

в годину коли ти стаєш

густіша за плодоносний

чорнозем тоді я вмираю


4.


як перероджуються дерева в

морські потвори випускають

діти паперові змії і птахи

до тебе говорять по дебрях

коли позаду мене гусне ніч

і знову осінь знову година

голубів яких ніхто напевно

не побачить хіба що раннім


ранком коли під осінь діти

вмирають на нечувані ніким

недуги восени ліси ростуть

у відгомоні землетрусів ти

кохаєшся в пожарі папороті

і млієш в тишині пташиного

сну тебе мабуть і вигадали

казкові маги в кризі щастя


5.


коли ми вижиємо суворі зими

море роздереться на пташині

заклики на вогняні шматки а

за тобою (кажеш) непережиті

світанки за мною незліченні

(чуєш) струї самоти й сонця


розґвинчені коли ранок коли

ранок проспиться коли ранок

прокинеться зовсім молочний

я тебе поцілую ми собі хату

збудуємо з піску і мертвого

листя над тишиною (не плач)


6.


після століття тишини на краю

ледь початого життя при кінці

непередбаченої подорожі серед

рік що зігнили між нами поміж

дерев які дивуються у поспіху

комах що залітають в таємничі

царства посеред усіх голодних

птахів що їх


ніхто мабуть вже

не побачить (що їх не полюбив

ніхто) між двома вечорами під

двома листками мертвої тополі

в красці помаранчі де занадто

років я прожив на одне літо я

тебе віднаходжу і знову гублю

тебе як прокидається папороть


7.


ми зустріли новий рік з поснулими

птахами на руках спросоння я тебе

поцілував в уста снючи про далекі

побережжя снючи про самотність ти

усміхнулася ввічливо начеб спілий

острів в океані погорілого збіжжя

(серед літа серед


жнив) гудуть за

нами шляхи якими звідусіль на ра-

ду зійшлися найсвіжіші вітри най-

кращі дні найсміливіші гриби собі

ми обіцяли ніколи не прощатися ти

плачеш за горою забарилося мабуть

між двома дощами зір наше сузір'я


8.


прориваються дощі сивіші в царство

комет між двома осенями доростають

гори й тучі прокидаються роями по-

лохливих цикад (а) подеколи комахи

сиві догризають спілі яблука (а я)

спросоння павуки дорисовують сонце

на небі (а я тебе) ліси перегоріли

під крилом метелика а може й напів


мертвої жар-птиці (а я тебе люблю)

поснули велетні в країні де бджоли

й ріки родяться (а я тебе) присіли

біля воріт пожадливіші світанки (а

я) інколи мій пес до зір забреше в

передчутті приснилого потопу (а) я

кормлюся твоїми поцілунками твоїми

іменами (я люблю я так люблю тебе)



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.