Всі публікації щодо:
Бабовал Роман

Око в небезпеці

“де був я в той тривожний час“

“його (шукай !) ніде нема“

“тут знов — / мов від широкого життя“

“проходь крізь мене — “

“в лишайнику живу іспоконвіку“

“хто буде пам'ятати що колись“

“так начебто / гроза ... “

“а той хто прийде щоб замешкати в мені“

“осінні кольори осінні тіні“

“памороч миттєвої розгублености“

“так оддаляюся щокрок“

“в тенетах лісу всеприсутнього“

“усі гріхи затаєні — “

“піски — сипкі“

“я не просив нічого“

“помер оракул“

“трава — шершава“


* * *


де був я в той тривожний час

коли тебе ще не було ?


(минає вічність мов

прогаяна секунда)


де будеш ти тоді коли

віддавна вже


(усіма квітами

оволодів один метелик)


мене не буде ?


* * *


його (шукай !) ніде нема

її мабуть ніколи й не було


а де ж

(у цім обіцянім раю)

той ким

колись мав бути я ?


* * *


тут знов —


мов від широкого життя

у завузьке безсмертя тупцювати


(а може — навпаки ?)


в такому вимірі

в якому місця не

осталось (кажуть) для


нікого.


* * *


проходь крізь мене —


загубиш те

чого ніколи і ніде

я не зумів

й у власній самоті

знайти.


* * *


в лишайнику живу іспоконвіку

а ти століттями

мене шукала й не знайшла :


моя смерть видовжилася

тисячоліттями —


до вічности.


* * *


хто буде пам'ятати що колись

ти існувала в цій

розтоптаній соломі ? —


коли і тут і там

тебе

ніколи може й


не було.


* * *


так начебто

гроза нас пожаліла разом з тими

яких ніхто

не вижидає вже

нізвідки


до стіп веселки

вагаючись

остання крапля падає


і ми тоді


в ній топимось.


* * *


а той хто прийде щоб замешкати в мені

без жодного докору

сумління мене зрадить

і буде переслідувати до

моїх останніх крайностей


однак щоб пережити те

що так його страшить

не буде іншого для нього виходу

як просто


лиш ототожнитись зі мною.


* * *


осінні кольори осінні тіні

в яких повільно потопає

дощ світляків

загибель маківок

відплив аж надто перестиглої пшениці

чекання й шарудіння

і от — аварія

раптова несподівана

вже тут !

ота що за собою навмання

нічого не лишає

ні сліду жодного

ні жодного уламку

що зрадити могли б

все те що мусить залишитися затаєним.


* * *


памороч миттєвої розгублености

дрейф інстинкту що нічого

розламати не у силі

заразом не зрадивши його


на моїм скляному оці —

шовк нагої тіні :

я тоді стаю пожадливим

всемогутнім магом забороненого.


* * *


так оддаляюся щокроку

від нас немов

від себе

ніколи не знаходячи

того що нас компрометує

(щоразу)

і заразом не нищить нас

(назавжди)


невже все те — мета кінцева

цієї подорожі що веде

до краю нас ?


* * *


в тенетах лісу всеприсутнього

в тенетах повені забарвлень

ми відмовляємося слухати

як скреготить безшумний крок

того який міг би прийти


в тенетах різанини осени з зимою

дерева що не встигли утекти —

в розпачливім безсиллі нам допомогти.


* * *


усі гріхи затаєні —

нам прощені

час звузився

дощ над вогнями

солом'яними піднімається

і вже ніщо не зможе

збентежити

той залишок

що нам із пам'яті остався.


* * *


піски — сипкі

довкола нас


заздалегідь скасований усякий вибір


і всякий відступ заборонений

назавжди

так нам


як тій комасі що

(як знають всі)


одна з найнікчемніших.


* * *


я не просив нічого

а все отримав

не знаючи того

все забажав

за ціну незначного

а як умру то вже —

між тим що я забув

і тим що не могло

ніколи існувати.


* * *


помер оракул

без заповіту

і нас боги покинули

а те вигнання

що (кажуть) необоротне

що взагалі нічого не відчаклувало

нам треба буде

розподіляти вже без них.


* * *


трава — шершава

ота яку ми мнем

ледь дотикаючись її

аби відтак вмирати з оком в небезпеці

зі спрагою що врівень із рослинним


посеред цього літа що його

роздмухує хвилясте коливання колосів


я посідаю все що уможливлює

так неймовірне як

і заборонене



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.