ЛАЗАР БАРАНОВИЧ

ПРО СОНЦЕ - ІЗ КНИГИ „АПОЛЛОНОВА ЛЮТНЯ” - ЛАЗАР БАРАНОВИЧ - Українська література - Література для дітей

Як сонце сходить, слав творіння Боже,

Коли по ночі світить день погожий,

Отець дня — сонце, місяць — мати ночі,

А їй у поміч — зірок ясні очі.

Як сонце ясне промені розкине,

То геть одступлять світу цього тіні.

Живе береться зразу до роботи:

Нема без сонця працювать охоти.

Небесне сонце дивиться усюди,

Хіба в яскині* ясності не буде.

Не дасться сонце глянути на себе,

Осліпить очі, бо є оком неба.

Зориш на сонце — очі мружить маєш,

А не примружиш, то біди зазнаєш.

Ясне і красне над усі створіння,

Це щире сонце, гідне поклоніння.

Воно за землю більше набагато,

Як тьмиться, має горе нас узяти.

З усіх планет, що знаємо їх лише,

Воно убрання має найпишніше.

Кришталь небесний в камінь переходить,

І просту склянку блиск той благородить,

Зіркам дарує й місяцеві ясність.

Кого ж не вразить сонячна прекрасність?


* Я с к и н я — печера, місце відлюднення.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.