Всі публікації щодо:
Барка Василь

При самоті

При самоті моїй: галуззя скине

печаль огненну, й неживе...

Хоч, мов стіною, світло —все блакитне,

де димна глибина пливе.

Тріпочеться листок, до крови кожний,

та зілля доцвіта останнє.

Уже тебе побачити не можна,

хоч море гаснути не стане.

А листя: світлене, веселе-зорне,

прогляне, спалахнувши в щирість.

Така ж печаль мене тоді огорне,

як берег шелестіння ширить.

Жалі, мов дощ, листками пролилися,

коли до каменя наспів.

Шукає серце щастя: це — як в лісі

дитятко ловить голубів.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.