Всі публікації щодо:
Барка Василь

Судна дорога

І

Дві неділі, дві вінечні долі,

над гризню гармат рідніли.

Хоч від гілки віолет медовий

близько брався до одвірків.

Грішник, де з навал незваних танків

близять розблиски в розбої, -

став: стріляйте! а не згоден знати

тьми з неправди гробової.

І калікою з обжинків крови,

дотерпівши смерть, як прірву,

звівся - кривду ночі відбороти:

в знаках дикістю звірину.

Вибийся з тенет: мов олень рани,

огняної - в плечі хворі.

По крижинах моря, в вибух браних,

вийди крізь метіль безкормиць...

Тінню непривітною, а встати -

з праху, з пастки навернувшись:

тінню Савла - на поріг останній,

де досвітлюються душі.

Нивами обнов, де й горе кожне,

множиться на грізний сполох:

до джерел, як птах з пожеж, чи зможе

перейти душа поволі?

Дві неділі - дві любові: в крузі

сонця й місяця взоріли,

обіходячи, аж море скрушить

гріх і посклада зернини.

II

Дві неділі, - де не змовкне в ярмах

океан! (і гори чули);

що одна світанний вінчик брала,

друга з полудня палючий.

Подаровано не мідну скриню,

а сердечну правду в денність.

Знов галузками садів наринуть,

ганячись, вали квітневі.

Все, що зріднене від серця - вічне;

понад океанний розпач:

буде все біліти! в зірці скличе -

жити, де зійшла, дівоча.

На безмежності по димній смузі,

переходячи, вітрильце -

свідчить, свічкове! хоч вітер змучив:

півпелюстки з бурі бризне.

Нам розділено стежки пропащі -

з вибухів, при злих руїнах...

скрізь війна: світопожежний ящер

пекла! - до країв куріла.

Морок стінами біди з безодні

від зірок стежки відрізав -

хоч трояндні відсвіти назовні

в хмарі, що пашить, залізна.

Вже ізгой - на другім боці ночі -

до пророцтва зміг припасти...

мирний океан! стокрилля множить:

з горами, біліш від айстри.

Друга на порозі перестріла,

від його човнів і серпня,

витканого з блискавки - неділя

друга: криник! милосердна.