ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Sleepagotchi

#TotalHash
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна

Всі публікації щодо:
Бажан Микола

Будівлі

I. СОБОР

У тіні пагорків, процвівши потаймиру,

Звучить колона, як гобоя звук,

Звучить собор камінним Dies irae,

Мов ораторія голодних тіл і рук.

Встає огонь святобливої готики,

Як ватра віри,

як стара яса,

І по-блюзнірському піднеслись в небеса

Стрілчасті вежі —

пальців гострих дотики.

Рукою обійми холодні жили твору

І дай рукам своїм німим

Піднести серце власне вгору

На грановитих списах рим,

Щоб в очі скнарі темних веж

Заглянуло воно,

мов дзвін сухий, забилось.

І тінь впаде із пальців веж, як стилос,

І почекру її на серці не знесеш.

Немов кістляві й люті пута,

На серце ляже слів важкий узор.

Залізом,

полум’ям,

єлеєм,

кров’ю

куто

Зловіщу повість про собор,

Як в захваті стражденних юрм,

У скреготі зубів

і скреготі граніту,

Мов смертний спів,

мов клич одчайних сурм,

Щоб пломеніти і гриміти,

Здіймавсь собор на славу феодалу,

Яскриня віри,

кишло прощ, —

І на лункі тарелі площ

Вже дзвін його упав помалу,

Мов мідний шаг,

офіри мідний шаг.

Так в католицьких висохлих руках

Бряжчать разки з пахучого сандалу.

На дзвін не йшли,

а плазували лігма

Раби та блазні, дуки й королі;

І роззявлявсь собор,

немов солодка стигма

Безвольної й самітної землі.

І падали,

і дерлись під склепіння

Тіла без рук і руки, що без тіл;

Роти, розірвані навпіл,

В камінну бистрину вплітали голосіння.

І, як худа стріла,

злітав над ними вгору,

Як рук голодних гостроверхий сніп,

Натхненний корабель собору

У фанатичнім, виснаженім сні.

Крутилися роки в похмурій веремії,

Та не згасали, щоб ізнов блищать,

Вогні готичних яросних багать

На щерблених мечах і косах Жакерії,

Бо зводився собор — гнобитель і захисник,

Юрби благання і юрби прокльон,

Й готичний розцвітав трилисник,

Мов хрест, мов квіт,

мов псалма і мов сон.

***

II. БРАМА

У грі нелюдській,

в спразі неприродній,

Потрясши ланцюги прикрас,

Важкою зморшкою напнувся владний м’яз,

Обняв краї

спокійної безодні.

Підніс,

як пожаданний келих,

Широку браму в вишину,

Широку браму,

грішну і земну,

Мов круглий перстень на руках дебелих.

І творчий хист,

що не втомивсь,

не вистиг,

Снопи принадних зел на камені поклав,

Як груди дів,

гарячих і нечистих,

У шпетних ігрищах уяв.

Так щедро кинув семенасту брость,

Як звик на ложе кидати коханку,

Що зна любовний піт,

важких запліднень млость,

І ситий сон,

і спрагу на світанку.

На брості — квіт,

на брості — квіт, мов око

Розпаленого самкою самця

Ще тих століть,

коли в серця

Вливалась пристрасть хтивого барокко,

Що плинула з віків старого лабіринта,

Що поєднала іздаля

Вкраїнських брам рясне гілля

З вільготними акантами Корінта.

І той акант — не лавр

на голові державця,

І брами щедрої ніхто не розчиняв,

Щоб бранців пропустить

з подоланих держав.

Бо шлях звитяг крізь браму не прослався.

То брама пристрасті пригнобленій і лютій

Старих століть.

Одягнені в шарлат,

Тоді здвигав свої дзвіниці злотокуті,

Мов пишні бунчуки,

бундючний гетьманат.

Тоді, немов бучний вінець,

На масне волосся степу

Поклав церкви свої Мазепа,

Поет,

і гетьман,

і купець;

Тоді, програвши гру одчайну,

Навчився бігати назад

Мазепин білий кінь, оцей Пегас без стайні,

Безхвостий Буцефал

прийдешніх гетьманят.

Женіть того коня,

хода його хай втихне!

Мов списа ржавого,

дзвіниць ламайте тінь!

І мовкнуть дзвони,

дзвони з-під склепінь,

Бо серце наше більше, аніж їхнє!

***

III. БУДИНОК

Мов райдуга, що викута в гамарні,

Уже нагнувсь над домом віадук,

Але ще юрбами навколо ходить гук,

Стає в стовпи громохкі й незугарні.

Стовпи громохкі. Палі риштувань.

Підойми зігнуті. Поламані домкрати.

Кипить могутніх будувань

Гарячий бунтівничий кратер.

В’їдається у степ завзята праця та,

Як смерч, поставлений донизу головою.

Трясе рівниною і двигає горою,

Мов аркуші, шари земні горта.

І вибуха, як постріл, рух,

Розряд міцних натуг.

Тут

Буяє труд.

І пруг

ляга на плуг,

І кут

ляга на кут;

Луна іде навкруг

Споруд.

Ідуть потужні голоси,

Прокочуються в танці,

І відгукаються баси

Тяжких електростанцій,

Де на моторах, з-під щіток,

Між нафтових калюжок,

Повзе, закручуючись, ток,

Немов стальний остружок.

Наллявши сяйва в склянку ламп,

Він в’є свою спіраль

Від паль

До дамб,

Від дамб

До паль,

Кваплячись у даль,

Де хаос ям і хаос куп

Піску й рудої ржі,

Де на твердий, упертий шруб

Нагвинчуються етажі.

Колонки електричних гроз

В дротах прогримотіли,

І лопає тривалий трос.

Як лопаються жили.

І смерчі звуків випряда

Оскаженіла хуга;

То крутиться мерщій труда

Велична центрифуга.

Обертається мерщій,

Луна на гони й гони

По рейках гомінких колій,

Як вагонетки, гонить.

Копають степ, свердлять масив

І закладають тут же

Масиви стін,

І дула димарів,

І кратери споруджень.

Зубами чорними зубил

Рубають ромби брил,

Бетон громадять в кучугури,

І пахне, як озон, їдкий металу пил,

І котяться важкі акорди сил,

Широких спин і мускулястих тіл

З залізної клавіатури.

Залізо б’ють і гнуть прекрасну мідь

І горбатих м’язах руки чоловіка.

Над землею гримить,

Над старою землею гримить,

Як марш нечуваних століть,

Будування висока музика.

І стогне степ,

і стугонить країна,

Стальна запінена турбіна

Електростанцій громових,

І рухається день, як верств одвічний здвиг,

І другий день уже чекає черги,

Бо кожен день — як вибух і як штурм,

Шалений марш напружень і енергій,

Салют,

і виклик сурм,

і натиск,

і алярм.

1928

Джерело: Микола Бажан, ДОРОБОК. К., “Дніпро“, 1979.



ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Gold eagle bithub_77-bit bithub_77-bit bithub_77-bit