ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ

На могилі Симона Петлюри - ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ

На могилі Симона Петлюри

Вузькі алеї й нагробки – впритул.

Старого цвинтаря планована тіснота.

За мурами не чути міста гул,

А тут лише одна дошкульна нота

Бринить на серці, наче на струні,

І крає душу похоронним ритмом –

Чому у цій байдужій стороні

Ти смерть прийняв з лицем відкритим?

Ти впав, як личить лицарям, в строю,

Проллявши чесну кров на брук Парижа,

Хоч у козацьку грудь, отамане, твою

Стріляв не воїн, а потвора хижа.

Він тіло вбив – злощасний той агент.

Та з року в рік вже понад півстоліття

З катедр коледжів і зі шпальт газет

На тебе шкіриться злоба старозавітня.

І жовч обману на весь світ тече,

І стріли наклепу у твій ціляє образ

Лукава твань, що споконвіку тче

Обмову ненависну і недобру –

Годованку творця всесвітньої олжи,

Коханку маклерів підступности й розбрату...

Та що ж, отамане, в чужій землі лежи,

Поки твій прах сюди прийдуть забрати

До Києва Вкраїни вільної посли

І поховати на Аскольдовій могилі.

Щоб час настав той, Боже наш, пошли

Нам сили в розумі і розуму у силі!