ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ

Ще повні сонця линуть над майданом - ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ

* * *

Ще повні сонця линуть над майданом

Високі вікна велетнів стрімких.

Здається, й ми здіймемось і розтанем

Ген там, де місяця мосяжний ріг

Трубітиме кінець небесним ловам,

Аж хмари – зморені хорти – приляжуть ниць...

На чатах мовчазних над містом стоголовим –

Над списами антен, над шпилями дзвіниць

Ми чуєм без завади, як тугої міді

Невтішна туга точить небозвід,

Щоб громом нечуванним прогриміти

У віщій вістці про грядучий світ.

Та згасло небо. В спалахах неону

Погасли вікна, місяць і хмарки.

Я в сяйві тім, неначе труп, холону,

Твоєї не пускаючи руки.

Веди ж мене цим гамірним майданом.

Лиш проклинати долю ти облиш,

І ми з тобою в натовпі розтанем –

У плямах рекламованих облич.