ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ

Либонь усе життя на перехрестях - ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ

* * *

Либонь усе життя на перехрестях,

У пам'яті – стежки, шляхи, путі,

А серце вперто знов таки береться

Лихою звабою – світ за очі піти!

Туди, де, стрінувшись негадано-неждано,

Нам знов судилось навмання іти

Алеями, де з лагідних каштанів

Злітало квіття на твої й мої сліди,

Де у мінливім надвечірнім світлі

Пелюстки пролітали переквітлі,

І в ловах чи у любощах пташиних

Петляли ластівки – провісниці дощу,

Де хмелем росяним упившись досхочу,

Бурштинні шершні меркли на жоржинах...

О, птича цупкість пальців дорогих,

Шаленість дотиків, плеча тонкого трепет,

Цілунків та очей звабливий гріх...

І шепіт. Боже мій! О. що то був за шепіт!