ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ

Прощання - ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ

Прощання

Я знаю - спинимось на тій гіркій межі,

Що так непорівно розділить наше горе.

Чому ж мовчати і вагатися? Скажи

Останнє слово – тихе і суворе.

Ти кажеш: все мине, як ніч минула ця,

Зів'яне все, як брості ці ясмінні,

А я бажав, щоб назавжди серця

Були як зорі – світлі і незмінні.

Та що ж, хай буде так. Вже грає збір сурма,

Твоя рука горить в моїй долоні.

Мине ще мить, і знову ти сама,

І сон доріг баскі розбудять коні.

Та знай, коли мій зір затьмарить бою дим

І до грудей моїх торкнеться смерти жало,

Мене пропалить жаль, що я не був отим,

Кого собі ти пристрасно бажала.