ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ

Спогад - ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ

Спогад

Це, певно, старість все частіше

мене в минуле порива…

Світанку тополина тиша

Й молитви матері слова.

Хвилююче й незрозуміле

оте: “…распнийся же за ни…“

Так серце солодко щеміло,

як чув: “ ще позорюй, засни…“

Її цілунку шепіт-дотик,

на чілці лагода долонь

і в колисковій сірий котик

муркітливо нагонить сон…

Прокинься! Це ж миттєвий спалах

У відблисках дитячих снів,

коли усе так мирно спало

і світ тобі немов яснів,

коли твої і серце й розум

не відали прощань, розлук,

і ні спокуси, ні погрози

гірких не завдавали мук.

Тепер – на схилі літ крутому,

Пізнавши скруту не одну,

готуйся, женучи утому,

останньому піддатись сну…