Всі публікації щодо:
Чупринка Грицько

Байда

(історична поема)

І

До великої покари,

На розпутті при дорозі

Судять Байду яничари

В Золотім Галатськiм Розі.

Суд скінчився.— Хлопці, гайда,—

Мовив сам Султан турецький,—

Люту смерть хай прийме Байда,

Князь-отаман Вишневецький.

Та й скатуйте розбишаку,

Щоб почула і забула

Україна з переляку

І дорогу до Стамбула.

Хай почує вся отара

Гайдамаків запорізьких,

Що чекає й їх та кара

На плацах золоторiзьких!

„Смерть йому!“ — кати гукнули,

Змовчав Байда перед горем,

Тільки іскри промайнули

В грiзнiм погляді суворім...

Тут взяли його наскоком

Яничари злiснi й грiзнi

Й почепили правим боком

Та на гак товстий залізний.

II

— Гей, не гнись, могутня спино,

Не зломись, моє ребро!

Ти прощай, прощай, Вкраїно,

Ти прощай, старий Дніпро!

Хай же турок не вчуває,

Як терплю я муки й глум...—

І старий козак співає,

Розганяє біль i сум,

Оддає він богу дяку,

Що досяг цього вінця,

Що не знав ніколи ляку

За Вкраїну до кінця.

До його тут кат нагнувся,

Щоб надати більше мук,

Байда хутко стріпонувся,

І вхопив од турка лук,

І тремтячими руками

У Султана навдалу

Понад злісними катами

Він пустив свою стрілу.

Та пропав задармо замах,

Бо в очах маріла мла

І в руках в кривавих плямах

Поковзнулася стріла!..

Через три дні він скінчився,

Як дійшов до серця крюк,

Та терплячим залишився

Аж до смерті серед мук.

А як турки прибирали

В яму з крюка мертвяка,

В ту сторінку позирали.

Що вродила козака.

1908