СМЕРТЬ КНЯЗЯ ОЛЕГА - ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА - Українська література - Література для дітей

СМЕРТЬ КНЯЗЯ ОЛЕГА - ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА - Українська література - Література для дітей

І жив Олег в мирі з усіма землями, княжачи в Києві. І прийшла осінь, і згадав Олег коня свого, якого тримав здавна у стайні, вирішивши ніколи не сідати на нього. Питав-бо колись волхвів і віщунів: „Од чого мені доведеться померти?“ І сказав йому один віщун: „Княже! Кінь, якого ти любиш і їздиш на ньому, — від нього тобі й померти!“ Олег же, взявши це собі до тями, каже: „Ніколи не сяду на нього і більше не гляну“.

І звелів годувати його, і не приводити його до себе. І перебув декілька років, не бачивши його, аж поки й на греки не пішов.

А повернувшись до Києва і проживши чотири роки, на п'яте літо він спом'янув коня, що від нього, як віщували волхви, мав померти. І покликавши старшого над конюхами, запитав: „Де мій кінь, якого я поставив був годувати і берегти його?“ А той каже: „Помер“. Олег же посміявся і докорив віщунові, кажучи: „Невірно ото говорять волхви, і все те неправда є: кінь помер, а я живий“. І наказав він осідлати коня: „Хайно погляну на кості його“. І прибув він на місце, де лежали його кості голі і череп голий, спішився і, посміявшись, сказав: „Чи не від цього черепа смерть мені приймати?“ І ступив він ногою на череп, і, з'явившись із черепа, змія вкусила його в ногу. І з того він розхворівся і помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли, і поховали його на горі, яка зветься Щекавицею. Є ж і досі могила його, зветься могилою Олеговою. А було всього його княжіння тридцять три роки.