Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Григорій Дем`янчук

Григорій Дем`янчук

МЕЧІ З ХАРАЛУГА

 

Яр-Туре Всеволоде! Стоїши на борони,

прищеши на вої стрілями, гремлеши о шоломи

мечі харалужними.

"Слово о полку Ігоревім"

 

В Острозькому музеї показали мені старий меч — з XII століття.

 

— Харалужний,— сказав екскурсовод.— Діти купались у Горині біля Колесників і витягнули з піску. Може, він з нашого Харалуга?

 

У селі Дорогобуж при розкопках знайшли рештки домниці—примітивно? давньоруської металургійної печі. Може, такі домниці були і в Харвлузі?

 

Село Харалуг—мечі харалужні... І справді, чи не тут батьківщина цієї давньоруської зброї? Скільки ж то доводилось чути таких припущень, і врешті я відчув, що мандрівки в Харалуг відкладати далі не можна.

 

Здавалось, якби глянув на краєвиди Харалуга, на його квітучі долини і пагорби, вслухався у давні назви урочищ, почув відгомін переказів,— то міг би вловити якісь ще невідомі прикмети далекої старовини, хоч краєчком ока зазирнути за непроникну стіну таємниці:

 

Харалуг — мечі харалужні...

 

Знав: село це дуже старовинне, мало й іншу назву — Сорокапанівка (тут, мовляв, жило аж сорок панів). Про нього говорили: «Село не село, посад не посад, :і город не город, а всього потрошку». Неподалік — село Залізниця, назва якого пішла від того, що тут виплавляли залізо. Є такі письмові свідчення середини XIX століття: «У Ровенському повіті на землях села Підлуж-ного добувається близько 1300 возів залізної руди для заводу в селі Любаша. Добувають руду в Друховій, в околицях Межиріч — Липках, Андрусієві, Харалузі...»

 

Сюди, в Харалуг, часто приїздив у гості до своєї тітки Володимир Короленко, коли вчився у Ровенській гімназії, і пізніше присвятив селу розділ «Історії мого сучасника». Проте про мечі харалужні тут не згадано.

 

І ось він, Харалуг. Іду вулицями, обходжу околиці — село як село, нічого особливого. У сільраді порадили поговорити з Чумаком: «Він, Василь Савович, усе знає, навіть Короленка колись бачив...»

 

Гадав, зустрінуся із старезним дідом. А Чумак, хоч йому і восьмий десяток, ще «дядько». Бачив Короленка, коли був малим: той пригостив його цукерками...

 

Надумав не починати розмови з мечів харалужних: чи не заговорить про них Василь Савович сам?

 

— Не дивіться, що село наше таке собі, звичайне. Колись тут був город. В урочищах Кут і Лиски плавили залізну руду. Тому й досі там багато жужелю—шлаку.

 

Пішли до Кута. Навіть найстарші люди пам'ятають, що тут завжди було поле. А коли орали, то плуги часто натрапляли на рештки якихось кам'яних фундаментів. Брат Чумака привіз кілька каменів до хати і скинув у дворі: пригодяться...

 

Потім вийшли на М'ясну гору.

 

— А це що за ями?— питаю.

 

— Штольні були,— каже Василь Савович.— Тут нібито багато людей засипало.

 

Бачили ми залишки колишніх штолень а урочищі Гай, на Річечині, біля сусіднього села Залізниці. Окремі з них відносяться до XVI століття, коли на Волині було близько сорока рудень.

 

Аж ось між невеликими пагорбами — долина. Таких біля села немало. Але ця має свою назву—Погиблиця. Василь Савович розповідає, що раніше це було болото, його недавно осушили. І теж знаходили багато жужелю:

 

тут, кажуть, працювала ливарня. А напали татари—і загинула велика сила людей. Тому й Погиблиця...

 

Усе сподіваюсь, що старий ось-ось згадає і про мечі харалужні. Та він говорить про гідрогеологів, які зацікавились його прадавньою криницею, чистили Її, брали воду на аналіз.

 

Врешті питаю, чи нема в селі переказу про те, що з харалузької криці виготовлялася зброя — мечі, списи, бойові ціпи.

 

— Такого не чув, але це могло бути,— каже Василь Савович.

 

Мабуть, уже і в часи Короленка переказів про харалужні мечі тут не існувало. Інакше він згадав би про них. У Харалузі живуть лише перекази про рудні, що сягають XVI століття. Розворушена уява малює картину:

 

палає вогонь давньоруських домниць, у кузнях куються мечі, і йдуть з ними у. бій хоробрі русичі. «...Многи страни Хинова, Литва, Ятвязи, Деремела й Половці сулиці своя поврегоща, а глави своя поклониша под тиїи мечи харалужниї»— так славить цю зброю «Слово о полку Ігоревім».

 

Харалузька загадка залишається загадкою. Але от іще один ключик до її розгадки. Вчені, які вивчали ха-ралузьку руду в геохімічній лабораторії Львівського університету, віднайшли в ній домішки марганцю, титану, кобальту і нікелю. А це значить: місцева криця була цілком підходяща для виготовлення харалужного меча.


загрузка...
загрузка...