Григорій Дем'янчук

ЯК „КОПАЛИ“ ПРИП'ЯТЬ - Григорій Дем'янчук

Григорій Дем'янчук

ЯК „КОПАЛИ“ ПРИП'ЯТЬ

Плив один приїжджий чоловік човном по Прип'яті, бачить —на березі село.

— Як називається?— питає.

— Комори.

Пливе далі годину, другу. Бачить — село.

— Як називається?

— Комори.

Схопився чоловік за голову: що за дивина? Потім догадався. Тут річка так петляє і стільки має заток і рукавів, що він заблудився.

Чому ж Прип'ять така вертлява, кривуляста? У Нобелі віддавна побутує легенда-анекдот...

Коли бог створив землю, то почав обдивлятися її. “Добре“,—сказав, але глянув на Полісся і спохмурнів:

там виднілися пущі, болота, піски — і жодної путящої річки. Тоді викликав бригаду помічників (ангелів, чи як їх там?) і наказав:

— Спускайтесь на Полісся і викопайте ріку. Припніть болота до ріки — може, хоч трохи буде сухіше.

Не хотілося небесним “трудягам“ на Полісся. Але що поробиш, спустилися в Нобель. Тоді тут не було ні озера, ні річки. Люди жили з лісу — бортникували, полювали. Ну, звісно, почастували вони копачів мед-горілкою. Повеселіли копачі, заспівали, та як почали танцювати! Так гупали чоботиськами об землю, що дірки пробили в ній, і вода пішла, і озеро стало. „Добре!“— сказали копачі і знову взялися за мед-горілку.

А потім згадали, що треба ріку копати. „Припнемо болота до річки, буде Прип'ять“,— сказали і пішли за село. А вже звісно, як п'яні ходять: туди-сюди. Так і копали: туди-сюди. Тому й приїжджий чоловік потрапив з Комор до ...Комор. І нині ніхто не скаже, що біля Нобеля ріка — стільки їх тут переплітається, розходиться, сходиться. Справді „стоходна“ ріка! А весною вона й на ріку не подібна — величезне безбережне озеро та й годі. Тільки де-не-де з води піднімаються „гори“— невисокі піщані пагорби.