Всі публікації щодо:
Дереш Любко

Throbbing Gristle

Гудіння паромів у далині.

Завивання вітру.

Гудіння паромів у далині.

Чути багато гудків паромів різної висоти. Але всі вони далеко. Ти стоїш на березі моря. Січе дрібненький, колючий дощ. Вітер приносить його з моря, перемішує з піщинками й жбурляє тобі це в лице. Море штормить, і його брудні хвилі раз по раз змочують і без того сірий пісок. Небо розмальоване всіма кольорами веселки, за умови, що сіро-чорна веселка існує взагалі. На горизонті – суцільна темрява. Дощ боляче січе по шкірі. Тобі зимно, ти береш мене за руку. Десь на периферії зору шниряють підозрілі типчики в чорних кашемірових пальтах з піднятими комірцями, в кашкетах –чорних, як небо.

Я боюсь їх теж – не менше, ніж ти.

У море веде дерев'яний пірс, збитий із білих дошок. Пірс вкритий болотяними латками, що відліпилися від підошв сотень людей. Пірс густо загаджений чорними чайками.

Чайки літають над паромами й баржами, жалібно скиглячи про порятунок. Вони виглядають за чимось смачненьким. Часом один із птахів не витримує голоду й наважується пірнути в чорну, масну юху моря. Такі більше не випірнають. Тонка нафтяна плівка миттю обволікує пір'я, і вони перетворюються на безпорадні ганчірки, які море по кількох днях викине на берег.

Море, що б'ється об сваї пірса, залишає на стовпах смердюче шумовиння. Якщо Венера й справді народилася саме з такої піни, то залишається тільки поспівчувати бідоласі. Нечистотні хвилі викидують на мокрий берег слизькі бурі патички глибоководних водоростей, або ж просякнуті райдужною бензинововою плівкою трупики чорних чайок.

Гудіння паромів.

Запах йоду.

Скімління чайок.

Під найбільшою купою гнилих водоростей, нанесених припливом, сидить хлопчик – років так шести-семи, не більше. Він бавиться здохлою чайкою, зовсім не відчуваючи нудотного запаху гниття, солярки та йоду, що міазмує з її тільця. Хлопчик одягнутий у лахміття, він дуже брудний. На ньому розхристана темно-синя сорочка, така зашурґана й засмальцьована, що виграє дешевим блиском жиру. Штанці настільки куці, що дістають малому заледве до середини гомілок. Штани коричневі й зашкарубі-лі від бруду. Матня зяє брудним коричневим ротом, у горлянці якого жовтілють несвіжі труси. На місці видертих ґудзиків залишилися чорні нитки, що висять, як чутливі вусики тарганів, заштивнілі від бруду й солі.

Хлопчику байдуже. Він уже так звик до своїх штанів, що навіть брак запинок на матні він розцінює як належне. Волосся у хлопчика збилось у масні блискучі пасма, в які набилися дрібні піщинки.

Хлопчик підводить очі від мертвої, просяклої морем чайки і прискіпливо дивиться на матросів, що стоять на пірсі. Їх троє. Вони стоять, невимушено витягнувши ноги, курять найдешевші цигарки без фільтра і брудно лаються, спльтовуючи густі харчки у море.

Гудіння паромів.

Скімління чайок.

Туман, що насувається.

Дощ січе їх так само, як і нас із тобою, але вони – люди бувалі. Вони звикли, давно звикли до холодного сирого вітру з моря, до безперервного ґалдіння чайок і всеохоплюючого туману довкола.

Матроси у віці. Вони сиві. Одягнуті в засмальцьовані, латані у кілька шарів штани і смугасті, синьо-білі тільняшки. З-під тільняшки в одного, десь посередині грудної клітки, вибивається кучеряве волосся кольору “сіль з перцем“. Цей Матрос, як його другани, взутий у мілкі, але важкі від всотаної вологи й солі черевики. Язик лівого черевика в нього неправильно перекручений, а в дірках для шнурівок видно бліду шкіру ступні й пролізле, таке ж сиве волосся. Ноги його взагалі дуже волохаті й вкриті частими пролисинами – пролисини безпомилково вказують місця колишніх шрамів. Шрами – це хронологія далеких виправ, п'яних буднів і нерівних сутичок. Їх багато, і вони різні: від затягнутого на нозі троса, від вістря гарпуна, від якірного ланцюга. Крім того, у Матроса є V-видна близна десь на рівні серця. Але Матрос ніколи, навіть будучи зарубаним у дим, не розповідає про його походження, хоч і відомо: хвалитися шрамами у матросів – перша справа.

Матрос оцінююче поглядує на малого, що розважає себе липким пір'ям чайки. Ти зауважуєш, що босі ступні малого від постійного контакту з водою у глибині плоті стали синюшно-фіолетовими. Верхні шари шкіри зробилися сірими, рихлими і побралися грубими зморшками.

Гудіння паромів.

Колючий дощ січе по обличчю.

Скімління чайок.

Матрос думає, чи можна було б у малого купити Час. Купити... або просто взяти. Матрос скуповує час, кажеш ти. Матрос живе завтра, наступного тижня, наступного місяця. Він випереджує часовий потік, ніяк не маючи змоги сповільнити себе й синхронізуватися зі світовим потоком. Люди, в яких він скуповує час, починають жити вчора, позвачора, минулого тижня і т.д. – в залежності від проданої порції Часу.

Матрос хижо посміхається. Ти кажеш, у нього немає верхнього лівого ікла – зуб вибили під час бійки у портовій таверні. У Матроса ніс алкоголіка – пористий, набряклий, вкритий сіточкою тріслих капілярів.

Його губи розтягуються у вишкірі. Вони сохнуть на соленому вітрі. При посмішці вони кожен раз тріскають до крові.

Гудіння паромів.

Скімління чайок.

Колючі удари дощу.

Всеогортаючий туман.

лютий 2002



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.