ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО

ФЕДОРЧЕНКО

Федорченком звали мене, товариші, Федорченком. Я був капітаном на початку світової війни і не міг одступити,, такий я був гордий. Де я не стрічався з ворогом, я побіждав його, бо я храбріший був і воював я краще. Та на флангах у мене, казали, тікали і з правого, й з лівого боку. І я згорав по дорозі од розпачу й гніву. І сором пік мене вогнем і гнув мене додолу, отакий я був гордий.

Федорченком звали мене, капітаном Федорченком, що не зміг уже далі брести по Вкраїні на схід і, під Каховкою кулемета в руки взявши й чимало гранат, пішов один по смерть назад у поле, аби не бачила Україна потилиці моєї...

Вперед, вперед, Федорченко!..

І я убив їх, стрівши цілий полк один, сот три чи, мо ', й чотириста, і сам упав на трупи одверто і вмер од двадцяти чи, може, й більше ран.

Я бивсь годин чотири і впився гірким щастям бою вщерть. Усе своє життя, всю свою пристрасть, гнів, любов, надії,— все, що я ніс у серці своєму, все вистріляв, усе, що мав, до нитки.

Федорченком звали мене, товариші, капітаном Федорченком Іваном.