ІВАН ДРАЧ

ЖАРТІВЛИВА БАЛАДА ПРО ВИПРАНІ ШТАНИ - ІВАН ДРАЧ

Ніч розписала небо

в синю домашню вазу.

Захлинулася електричка.

Комар в спориші принишк.

Замурзався я на роботі —

і мати примітила зразу

Заплямлені солідолом ще путні

сірі штани.


Баняк на плиту поставила.

Дістала з полиці мило.

А місяць у білих споднях

з батьком у шахи грав.

Далеко овогнене місто

на сон голубий мостилось.

Смачною була після пива

густа кабачкова ікра.


Відгонили грушами хмари.

У вітрі топилися шепоти.

Сад колихався солодко

на гойдалці тишини.

А на пружинистій шворці,

звішені за манжети,

Пришпилені гострими зорями,

в небо ішли штани.


(Повні образи, повні огуди

Мої пишногубі етюди.

„Це вже занадто, це вже занадто“ —

Мені нашіптували сонати,

І розсипались по панелі

Мої рондо і ритурнелі —

Я обійшовся без них,

Оспівуючи штани.)