ІВАН ДРАЧ

БАЛЯДА ПРО ЛЮЛЬКУ - ІВАН ДРАЧ

Перепій на Січі — козаків не збудити

Ні дротянкою чорную, ні вогнем гаківниць,

Тільки хитрий Підкова, пан отаман сердитий,

Люто люльку спиваючи, спить-не спить горілиць.

Потім рвучко на ноги, аж кирея під ноги,

По закуренім курені сквапно цупить люльки —

Інкрустовані золотом, срібношаті і вбогі,

В отаманову шапку все летить залюбки.

Ці — просмалені димом, ці — проварені жаром,

Все зав'язує туго в шовковий обрус,

Тільки люльку останню з неприхованим жалем

Тихо топить в кишені, усміхнувшись у вус.

Решту люльок в Дніпро, в чорний клекіт неситий,

Що в турецький півмісяць зорить горілиць.

Перепій на Січі — козаків не збудити

Ні дротянкою чорною, ні вогнем гаківниць…

Десь під полудень — лемент крає сон отамана:

“Годі, лежню, лежати — ти б напився смоли!

Гей, на Хортицю впала яничарська омана —

Турки вкрали люльки і в Стамбул повезли”. —

“Може в Бахчисарай?” — “Що ти тямиш спросоння!

Насміявся ж над нами гоноровий султан…”

Козаки — в байдаки! Горять весла в долонях

Та Дніпро вигинає незатурканий стан.

А на морі — біда. Витяг люльку Підкова,

Креснув кременем в крицю, та іскри чортма —

Трамонтана ковтнула чи хвиля нескована

Язикато злизала, а люлька — німа.

Реготало козацтво: “Скоро в турків запалим.

Люлька звикла до гурту, бо ж козацька душа”.

І втопив отаман люльку-файку запально,

І вона прилучилась до свого коша.