Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Всі публікації щодо:
Дубинянська Яна
Фелісі
Фелісі подобався лікар. Вже немолодий, але яке енергійне, по-справжньому мужнє обличчя! Яка стрімка, впевнена хода, які широкі груди й плечі! А очі, що іноді спалахували дивним внутрішнім блиском — це були очі істинного лицаря Науки, її фанатика, який заради неї не зупиниться ані перед чим.
Майже щодня лікар приносив Фелісі коробку шоколадних цукерок. Звичайно, він казав, що це ліки — нібито шоколад підвищує тиск і взагалі допомагає проти малокрів'я й анемії, та тільки-но Фелісі обмовилася, що її найулюбленіші цукерки — “пташине молоко“, як на її столі почали з'являтися саме вони.
Фелісі не була красунею. Вона була “чарівною білявочкою“ — не дуже високою, трохи кругленькою, з тонким станом, великими блакитними очима й маленькими дитячими рученятами. Її з дитинства вважали дуже хворобливою, хоча вона завжди була рухливою і веселою. Завжди — та тільки не в присутності лікаря. Очікуючи на нього, Фелісі навіть іноді підмальовувала під очима блакитні тіні — досить легкі, щоб не псувати її порцелянового личка, але й досить помітні, щоб можна було безсило розкинутися на фотелі і промовити слабким голосом : “Цієї ночі я так і не спромоглася заснути,лікарю...“
Наближався час його щоденного відвідування, і Фелісі зосереджено причепурилася перед люстром — їй на диво пасував цей пеньюар, блакитно-легкий, весь у мереживі та оборочках. Статус хворої дозволяв їй не робити зачіски, але це не означає, що вона накрутила як слід своє біляве волосся, дозволивши йому безладно спадати на плечі. Підготовлена належним чином, Феліі спустилася до саду, щоб перешою зустріти лікаря у примхливій тіні бесідки.
Ось він з'явився на тому кінці алеї і наближається стрімкими кроками, нахилившивперед велику левову голову. Ось він зобачив серед строкаття світла й тіні її блакитний пеньюар і повернув у її бік — різко, впевнено. Тільки за такого чоловіка й варто виходити заміж.
— Доброго ранку, міс Фелісі.
— Доброго ранку, сере Гарнвею.
Вона простягнула йому руку — повільно, адже це дуже красива рука. Лікар обережно взяв її двома твердими квадратними пальцями, і його вузькі уста заворушилися, рахуючи пульс. Фелісі сперлася на спинку лави і примружила очі.
— Пульс дуже слабкий, — сказав лікар, впускаючи її руку. — І, повинен вам сказати, результати аналізів теж невтішні. Зміст гемоглобіну різко падає, і я не можу зрозуміти, чому...
Він замовчав, і Фелісі зітхнула — тяжко, з ледь чутним стогіном. Він має зрозуміти, що вона, така слабка і нещасна, потребує захисту...
— Фелісі — означає щастя, — раптом поволі вимовив лікар. Але до чого воно призведе вас, це щастя? — й одразу, без жодного зв'язку з попереднім:
— Ви часто потерпаєте від комарів, міс Фелісі?
Вона підвела очі. Невже він помітив цю маленьку цяточку на чолі, яку вона так ретельно припудрила та прикрила пасмом волосся? Але якщо помітив... хай це тільки підкреслить її беззахисність.
— На жаль, так, лікарю. Іноді я цілу ніч не можу заснути від їхнього жахливого, безмежно-високого дзвону. В домі стільки людей... але вони чомусь обирають саме мене.
Лікар кивнув головою — так, ніби почув саме те, чого очікував — і простягнув руку до свого саквояжу. Зараз, нарешті, вона з'явиться — коробка шоколадних цукерок, щодо якої Фелісі вже почала турбуватися. На диво смачні цукерки “пташине молоко“... Не може бути, щоб лікар частував її ними тільки як пацієнтку.
Проте рука лікаря дістала з саквояжу зовсім не цукерки, а високу вишукану пляшку, наповнену бордово-червоною рідиною. Невже вино? В родині Фелісі вважалося, що молода дівчина не повинна знати навіть смаку вина. Та смак Фелісі, звичайно, знала — одного разу вона попросила Джима дати їй ковтнути зі свого бокалу, і Джим був надто щасливий, щоб думати про етикет.
Джим безнадійно упадав за Фелісі. Він служив клерком у банку, і в її очах цю обставину зовсім не врівноважувало його походження зі збіднілого графського роду. До того ж Джим був безмежно позитивним. Він з першого погляду сподобався батькам Фелісі, її численним родичам і навіть подругам — достатня підстава для того, щоб не сподобатися власне їй.
А вино Фелісі сподобалося. І якщо лікар вважає, що воно допоможе вилікувати її, вона не буде мати нічого проти.
Лікар приніс і склянку — гарну, кришталеву, зі срібною витою ніжкою і золотим бережком по краю. У несхитно твердих руках лікаря густа рідина перелилася з пляшки до склянки, й обов'язкова краплинка залишила на пальці червоно-коричневий слід. Склянку було наповнено майже до верхів, і Фелісі обережно, боячись розплескати, піднесла її до вуст.
Ні, це не вино. Солонуватий, чимось знайомий смак — він був би приємнішим, якби пляшку потримали на льоду. Фелісі зробила декілька маленьких ковтків і поверхи склянки подивилася на лікаря — цей таємничий, чимось порочний погляд вона перейняла в синематографі. Лікар дивився просто на неї, ніби чогось очікував, і в його очах знов спалахнув отой фанатичний блиск, що завжди хвилював її.
— Вам подобається, міс Фелісі? — запитав він, і з легкої напруги в його голосі Фелісі зрозуміла, що йдеться не про звичайну мікстуру. Вона поставила склянку на столик і відповіла, прагнучи, щоб це прозвучало якомога двозначніше:
— Непогано... але я думаю, що незайманій дівчині не слід занадто захоплюватися цим.
У розмові з лікарем Фелісі час від часу підкреслювала свою незайманість. Хтозна що він може подумати про неї з Джимом. А “жінки з минулим“ лікареві не могли подобатися — колись на званому обіді він сказав про них таке, що якби така жінка буда присутня в їхньому салоні, вона почервоніла б під саме волосся.
— Краще б ви лікували мене шоколадом, — додала Фелісі, посміхаючись.
Лікар також посміхнувся і знову відкрив саквояж. Цього разу на світ дійсно з'явилися цукерки, і Фелісі забула про свою роль смертельно-хворої беззахисної дівчини і з дитячою радістю схопилася з лави.
Того дня Джим знову без успіху просив її руки. Мати Фелісі вказувала, що відмовляти нерозумно, та високе твердження, що Джим готовий віддати за неї всю свою кров, не здавалося Фелісі достатньо переконливим. До того ж бідолаха Джим не мав змоги наполягати — по обіді він мав бути в банку і квапився на приміський поїзд.
А в цілому літнє життя Фелісі поза містом протікало, як завжди. Раз на три дні вона влаштовувала вечерю для подруг, а решта часу чесно поглинала фрукти і червоний густий напій, який лікар тепер приносив їй щодня. Фелісі звикла до його дивного смаку, і тепер випивала склянку до дна. А лікар поводився з нею так невловимо-загадково, що Фелісі вже не мала сумнівів, що вийде за нього заміж.
Якось, коли вони сиділи вдвох у бесідці, лікар узяв її руку і попросив:
— Заплющіть очі, міс Фелісі. А тепер розкажіть мені: що ви чуєте? Розповідайте про все, до щонайменшого звуку.
Фелісі чула тільки цвірінькання пташок і десь далі — розпорядження щодо господарки, які мати віддавала слугам. Та цього було замало, і, повільно опустивши вії — в неї дуже гарні довгі вії — Фелісі тихо заговорила:
— Я чую, як якісь дрібні комахи ворушаться за підлогою бесідки. А ще, глибше... я чую, як дзюркочуть грунтові води в підземних гротах...
Хтозна, що ще вона готова була почути, та, відкривши очі, Фелісі вловила на обличчі лікаря похмуре вдоволення. Похмуре — тому що його життя складалося не так уже щасливо, та все зміниться, коли туди увійде вона, Фелісі...
Іншим разом лікар попросив її розписатися на якомусь папері, але, взявши в руку олівець, Фелісі зойкнула — одна з його граней була гострою, мов бритва. Інстинктивно поклавши порізаного пальця до рота, Фелісі на мить відчула знайомий смак — але ж не може бути, щоб лікар напував її кров'ю! Яка гидота! Проте він так занепокоївся, одразу ж перев'язав пальця — тільки ледь зволікнув перед цим.
Літо вже наближалося до кінця, і якось Фелісі, складаючи речі для переїзду до міста, почула за стіною знайомі голоси.
— ...її п'янить цей смак, — говорив лікар, — щоразу вона відчуває приплив життєвих сил — та незабаром вона вже не зможе задовольнитися косервантом. Вона вже має потребу поранити себе, і невдовзі...
— Але на чому грунтується ваша впевненість, сере Гарнвею? — запитав несміливий голос, і це був голос Джима.
— На всьому! Я багато років досліджував це явище. Присутні всі ознаки: і надприродні здібності, і несподівані спалахи сексуальності...
— Сере Гарнвею, ви забуваєтеся! І взагалі, це безглуздя — в наше освічене століття, коли парові машини...
— Не кажіть мені про парові машини, молодий чоловіче!!! — загримів лікар так, що Фелісі здригнулася й зачепила купу книжок на столі. Шум їхнього падіння перервав цю інтригуючу розмову, і Фелісі залишилося тільки ламати голову над ї змістом.
Напередодні від'їзду вона гуляла в саду, і на алеї несподівано зустрілася з Джимом. Її здивував його вигляд — завжди застебнутий на всі гудзики і затягнений крахмальним комірцем, Джим сьогодні з'явився у сорочці “апаш“ з широким коміром. Й краще б він її не одягав — його тонка бліда шия справляла жалюгідне враження. Зобачивши Фелісі, завжди стриманий та коректний Джим знов-таки повівся дуже дивно: прожогом кинувся до неї і поривчасто схопив за руку.
— Що з вами, містере Джеймсе? — здивовано запитала Фелісі.
— Міс Фелісі, — швидко заговорив він. — я кохаю вас. Я кохаю вас таку, яка ви є. І я не дам, я не дозволю... я піду на все, щоб тільки бути поряд з вами. Я увезу вас! І ви... ви можете зробити те, що бажаєте, — адамово яблуко на його тендітній шиї здригнулося, — хоч зараз.
Ця нездала шия, і безумно-благальні очі, і вся його постава, більш доречна в банківській конторі, ніж у саду в розпалі любовного освідчення — все це смішило і дратувало Фелісі. І вона безтурботно виказала те, що невідомо звідки спало їй на думку:
— А якщо я хочу вас укусити?
Джимове обличчя змінилося просто на очах — спотворилося, зблідло в тон сорочки. Фелісі відчула, як затремтіла його рука, що досі стискувала її руку. Так він ще й боягуз! Ця худюща шия просто виводила Фелісі з рівноваги. Ні, вона позбавиться, нарешті, цього набридлого кавалера!
І, поклавши руку на його плече, вона легенько, але зло вкусила Джима трохи вище коміра.
Та хто б міг подумати, що в нього така ніжна шкіра! На білій шиї миттєво виступили краплинки крові, і Фелісі перелякано відсахнулася, але Джим не побачив страху на її обличчі, він взагалі нічого не побачив, він уже був на тому кінці алеї і не збирався зупинятися...
Це була остання ніч поза містом. Фелісі не могла заснути і дивилася в стелю широко розплющеними очима. Про безсоння треба обов'язково розповісти батькам — щоб вони збільшили платню лікареві, і він і в місті продовжував її відвідувати. Тепер, коли вона незворотньо розірвала з Джимом, може, лікар наважиться зробити їй шлюбну пропозицію. Леді Фелісі Гарнвей — звучить зовсім непогано...
Коли рипнули двері, вона здригнулася і припіднялася на ліжку. Але це був він, так, він! — чому в таку пізню годину? — чи не однаково, вона завжди щаслива його бачити... Що це виблискує в його руці? — мабуть, якийсь медичний інструмент, це не має значення...
Їй і на думку не спало боятися.
Замітка з “Дейлі Телеграф“, кримінальна хроніка
Сьогодні, шостого вересня 18** року, в спальні свого сільського будинку була знайдена мертвою міс Фелісі Чартерс, єдина донька сера Вільяма Чартерса, баронета і члена парламенту. Молоду дівчину було по-звірячому вбито: їй перерізали горло, а в груди увігнали дерев'яний кілок двох з половиною дюймів у діаметрі. Остання обставина наводить на думку, що вбивство було скоєне божевільним у нападі релігійного фанатизму. Співробітники Скотланд-Ярда схильні підозрювати сера Чарлза Гарнвея, лікаря-практика, відомого в деяких колах своєю книжкою “Вампіри наших часів“. Названого сера Гарнвея в ніч убивства бачили неподалік будинка Чартерсів, після чого лікар зник. Ведуться розшуки, і ми сподіваємося, що вони будуть успішними.
