Повчальні та пізнавальні казки для дорослих - Володимир Ейсмонт

Володимир Ейсмонт

Повчальні та пізнавальні казки для дорослих - Володимир Ейсмонт

Про Трясцю

пізнавальна казка

У одному звичайному українському селі завелася була Трясця. Така собі Трясця. Не знаю навіть яка, бо ніколи не бачив, а брехати не хочу. Якась така... Ні, не знаю. Знаю тільки, що Трясця - це щось таке, що все навколо їсть та хапає і забирає.

Залізе тихесенько у чиюсь хату і сидить собі нишком за комином. Або під столом. Або у миснику. Або під лавою. Одним словом, десь нишком сидить. Щоб ніхто не чув, не знав і не здогадувався. Сидить ото так і слухає, про що воно в хаті робиться, та про що в ній люди гомонять.

Оно біля печі порається господиня та все бурмоче сердито:

— І де той Степан (це так чоловіка її звати) досі ото лазить? Де його носить? Знов, мабуть, нализався, трясця б його взяла...

Це вже й не чекай, добродійко, свого бгасловенного додому. Бо Трясця така, що зівати не буде і двічі повторювати їй не треба. Вже того бідолашного Степана “взяла“. Забрала. І добре, як додому, у хату, приведе. А то кине десь під тином і буде сердешний там лежати, доки жінка не знайде та лагідно під крильце взявши, в кубельце рідне приведе.

Йой! А що то воно гуркотить біля печі? То повернувся напідпитку чоловік (вже не Степан, а інший, бо Степан теперки під тином п'яний спить) до хати та шукає, щоби його попоїсти?

— Куди жінка той борщ запхнула? І де вона його поставила, трясцяб його з'їла!

Еге! То вже й не шукай, чоловіче добрий, того борщу. Бо з'їла його Трясця, ще й казанок облизала. Адже ви вже знаєте - Трясця така, що ґав ловити не любить і двічі їй повторювати не треба.

Навзаєм!

Повчальна казка

Одного разу Бог, наслухашись людських молитов, сидів собі на хмаринці і задумі дивився на Землю. Сидів отак та й подумав собі, як воно часто люди у своїх розмовах, зовсім не надаючи значення змісту своїх слів, зичать один одному добра чи здоров'я, зла чи нестатків.

Аж ось побачив Бог, як ідуть один назустріч іншому двоє чоловіків. А ну ж бо, подумав Господь, зроблю я все, що вони один одному побажають, що з того вийде?

А тим часом чоловіки підійшли один до одного і познімали шапки.

— Доброго дня вам, пане Василю!

— Доброго здоров'я, пане Петре!

У той самий мент сонечко вигулькнуло з-за хмари, а у пана Петра перестало колоти в попереку.

— Добрий ви чоловік, пане Василю, дай Боже вам щастя, - мовив пан Петро.

— Навзаєм, пане Петре, навзаєм...

О-о-о! Серця обох панів враз наповнилися чимос досі невідомим і чомусь так захотілося сказати щось приємне співбесіднику.

— Дай Боже, щоб вам, пане Петре, добре пшениця родила, та щоб добро в коморі не переводилося!

— І вам того ж, пане Василю, навзаєм!

Певне, ці два добродії застрибали були б на місці з радощів, якби опинилися зараз з якоїсь причини на своїх полях або в коморах.

— Хай будуть здорові і ваша дружина, і ваші діточки!

— Навзаєм, пане Петре, навзаєм!

— Щоб вас завше громада поважала, а у ваших ворогів хай би й руки повсихали!

— Навзаєм...

І обом ураз всохли руки.

Чому киця гавкає?

Повчальна казка

У малого Петрика була бабуся, яка жила в селі.

А у бабусі була кішка, яка жила на горищі бабусиної хати.

Як і всі порядні тато й мама, Петрикові батькі влітку відвозили онука до бабусі. І Петрик майже все літо проводив у затишній бабусиній хаті, на великому бабусиному подвір'ї та в чепурному бабусиному садку.

Треба сказати, що Петрика багато що в тій хаті, на тому подвір'ї та в тому садку дивувало. А коли дивувало, він про все розпитував бабусю і та розповідала.

Але одного бабуся пояснити не могла.

— Бабуню! – смикав малий Петрик бабусю за спідницю.

— Га? – казала бубуся, витираючи маленького, з обпаленими боками, чавунчика.

— А як каже собачка?

— Та чи ти не знаєш?!

— Та як?

— Та “гав-гав“.

— Тобто, гавкає?

— Еге ж.

— Бабуню! – знову смикає Петрик бабусю за спідницю.

— Га? – знову каже бабуся, обтираючи тарілки та виставляючи їх рівними рядами у миснику.

— А як каже киця?

— Та відчепися!

— Бабуню! – Петрик починає кривити губки.

— Та “няв-няв“.

— Тобто, нявчить? – радіє Петрик.

— Еге ж. Нявчить.

— Тоді чому ви кажете нашій киці: “Не гавкай!“?!

Бабуся розпачливо стинула плечима і відійшла до печі, садити пиріжки. А Петрикове запитання залишилося без відповіді.

Взимку, коли Петрик, зрозуміло, вже жив з татом і мамою, прийшло свято. До свята цього Петрик готувався завчасно. Ще в садочку вихователька розповіла, що свято це незвичайне, бо напередодні слухняні дітки, лягаючи спати, звертаються до Святого Миколая з проханнями про подарунки, або замовляють найпотаємніші бажання.

Петрик був слухняним хлопчиком. А тому весь день думав, про що попросить Святого Миколая. Увечері, коли тато й мама вклали його в ліжечко і поцілували у щічки, він нарешті придумав.

— У бабусі у господарстві не все гаразд, — прошепотів він, – киця нявчить, а бабуся каже, щоб вона не гавкала. Святий Миколає, не неси мені подарунків. Зроби краще так, щоб у бабусинім дворі все було до ладу. Якщо бабуся каже, що киця гавкає, то нехай вона гавкає, — Петрик солодко позіхнув і заснув сном праведника.

Наступного дня тато і мама одержали телеграму від бабусиної сусідки. “Мама в лікарні, у неї інфаркт“.

Ось така повчальна казка. Що тут повчального? Завжди пояснюйте діткам, чому кажете киці “не гавкай“.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.