Всі публікації щодо:
Гайворонський Михайло

Повстання мертвих

День гніву — він настав! Зарокотала

Важка, провісна буря. В небесах

Помчала хмар розбурхана навала,

І сутінь розлилася по полях.


Незнане щось — немов тумани срібні —

Припало ніжно до землі крильми

І в неї входить: таїна незглибна

Під судні довершається громи!


Здригнулася земля — і запах м’яти

Над нею хвилями зашелестів;

З полегкістю вона зідхає, мати,

Ожилих випускаючи мерців.


О жертви зла, замучені, убиті,

Осквернені у гідності своїй,

Настав ваш час! Настав по лихолітті,

Якому лютий спинено прибій.


До всіх яса! На півночі пустинній

Холодні розсуваються сніги,

І воскресають в них останки тлінні

У повноті колишньої снаги.


Кого не врятували нерозрадний

Плач, молитви, ночей безсонних біль,

Тепер вертає чудо можновладне

До рідних міст і до отчинних піль.


В чагарниках, на пустирях, у норах

Скелети коней будяться. Вони

Ворушаться, встають, стрясають порох —

І вже біжать на клич далечини.


І, на бігу вдягаючися в тіло,

їх табуни у таємничій млі

Мчать до воскреслих радісно і сміло,

Щоб їх везти до отньої землі.


О щастя: знати, що стрівання свято

Заступить тужного розстання ніч,

І риси призабуті розпізнати

Осяяних і дорогих облич!


Позагробовим існуванням сильні

І правдою не нашою міцні,

Вони оновлять, вої замогильні,

Буття основи, темні і тісні,


Щоб стерлися, в непам’яті втонули

Утрат і бід принизливі віки,

І щоб не тьмарили тяжкі намули

Душі найглибші, світлі тайники.


В єстві живущих, плоттю обважнілім,

Духовости нової смолоскип

Вони розпалять радісним зусиллям

І в серці збудять аромати лип.


І де був хід, там буде літ співучий;

Біля джерел несмертної води

Розкриється для душ тропа квітуча

До синіх царств магічної звізди...


Тремтіть, о слуги зла! В несамовитім

Упоєнні, ви мислили: — Нема

Над нас потуги — і тремтячим світом

Перейдем ми, грізні, немов джума.


І ви топтали приписи і межі,

Ви сіяли порок, розтління, смерть,

Ви лиходійства вавилонські вежі

Підносили зухвало в чисту твердь.


Заглади слухайте ходу залізну:

З могил, з усіх усюд, з усіх чужин

Спішать воскреслі у свою отчизну

На чин нечуваний, визвольний чин!


Бундючний ум у пориванні чорнім

Не вигадає зброї проти них —

Він упаде з владикою потворним,

Що прихилив його до стіп своїх.


Бо засвіти, що довго так терпіли,

Потаєні за тишею запон,

Прорвалися громами влади й сили —

І сколихнули весь земний закон.


І з неба, супроводячи когорти,

Течуть рухливі, світляні стовпи,

І шириться в країні світло горде

Як благовістя щасної доби.


Враз стрепенулись дзвони: батьківщина

Вітає поворот своїх синів —

І звуків клекотюча хуртовина

Вирує над священним жахом нив.


І на чолі несвітської дружини,

Керуючи квадриг навальний біг,

У блискавичнім леті грізно рине

З мечем сліпучим сам Архистратиг.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.