Мистецтво, добі сучасне - Ars роетіса

Часто ввижалось поетам, що слово велике в мистецтві

Їм, як обранцям, дано мовить потомним вікам;

Повною змістів нових їм здавалася власна епоха,

Втілити значність її порив плекали вони.

(Мислить подібно юнак: ніби так не любив ще ніколи

Жаден, як він, і ніхто радостям так не радів).

Я не дивуюсь, обітниці роду такого і гасла

Чуючи поруч: наш світ є безнастанна — на жаль,

Часто немила — повторність. Від заблуду нас порятує

Істини знання тверде, що історична доба

Не рівнозначна добі у мистецтві. Потік між потоків,

В мірі найпершій своїм бігом мистецтво живе;

Самодостатні закони є в нім, і вони спричиняють

Літ і буяння його як і безкрилий застій.

Все, що епохою зветься, було вже не раз: катаклізми,

Війни, технічні дива, перевороти і кров.

Вглянься в віки, ти побачиш: мистецтву так звані епохи

Шкодили тяжко частіш, ніж допомогу несли.

Співіснування мистецтва з добою є річ безсумнівна,

Але залежність пряму око не знайде тонке.

Дві величини мистецтво формують: артизм і значливість

Внутрішня; їх осягнеш — створиш в мистецтві добу.

Але що пишеш ти в першім столітті чи то у двадцятім,

В суті і з себе само важить найменше, повір!

1947