Всі публікації щодо:
Гайворонський Михайло

Балада про час

Час на землі панує можновладно;

А я, нащадок рабських поколінь,

Не захотів приймати безпорадно

Його несамовитих повелінь.


І що в надхненнім бунті чи в одчаї

Я вироки його тяжкі порвав,

Тепер лежу, забутий, і чекаю

У запорошеній траві канав.


А час іде дорогою блідою,

В очах скляних — всевладности жада,

І сповнена бундючности важкої

Його безлунна і страшна хода.


Я чую: з міста долітають дзвони;

Скорившись вікодавньому ярму,

Вони вітають владаря закони

І лічать кроки влесливо йому.


Свідомий переваг я первородних

Над деспотом — але, як маловір,

Під поглядом очей його холодних,

Збентежений, клоню додолу зір.


Боюся мсти, що пан готує гнівний? —

Ні! — То чого ж у клекоті боїв

Я в мужності, мені самому дивній,

Не виборов, чого не довершив?...


Але коли б, улюблена і дальня,

Мені своє „люблю” сказала ти,

З душі упали б кайдани безжальні

Всеокрадаючої самоти.


В очах твоїх, в усмішках несказанних,

В твого волосся злотному вузлі

Є більше правди, ніж в усіх діяннях

Його, сліпого владаря землі.


І що простори, відстані і гори

Чуттю, що має власну далечінь

І темне перетворює в прозоре?

Уроче слово, жду тебе, прилинь!


Тоді б облесну, рабську мову дзвонів

На честь царя я чути перестав,

Я, що лежу, руйнач глухих законів,

У запорошеній траві канав.


І душу б не тривожив нерозгадний

Початок кожен і магнет кінця.

Є Вічний День, могучий і незрадний,

І живить смертних блиск його вінця.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.